4. Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов (1982-1984 рр.) та К. Черненко (1984-1985 рр.) - виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги часу.

Загальна криза суспільства загострюва­лася. Питання змін перетворилося в питан­ня життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р.новим генеральним секре­тарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася пере­будова суспільства.

Періодизація перебудови

© 1985-1988 рр.- період розробки кон­цепції перебудови і здійснення перших еко­номічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

© 1988-1991 рр.- період активних полі­тичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів пере­будови.

• Проведення економічних реформ

Етапи:

Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвиткукраїни, яка передбачала:

· до 2000 року створити виробничий по­тенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

· вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

У результаті:програма виявилася утопіч­ною і свідчила про нерозуміння керівницт­вом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхід­но було здійснити глибоку перебудову всьо­го господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

Червень 1987 р. - реформа М.Рижкова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування.

Були прийняті: "Закон про державне підприємство (об'єднання)", "Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

· переведення підприємств на госпроз­рахунок;

· утворення кооперативного сектора;

· тісний зв'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

· сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті:реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1,5%.

Непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки,яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

• Реформа політичної системи

XIX партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне рефор­мування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, полі­тика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підрива­лися основи тоталітарного режиму.

Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р.,яка призвела до неба­ченого забруднення біосфери, радіоактив­ного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім по­трясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існую­чого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замов­чувала страшні масштаби і наслідки ката­строфи.

Чорнобильська АЕС після аварії Аварія на ЧАЕС набула глобального ха­рактеру. Час, що минув з тих пір - період складний і суперечливий. З одного боку, чи­мало зроблено для ліквідації наслідків най­більшої і найстрашнішої з техногенних ката­строф. Основний тягар цієї роботи взяла на себе і несе Україна, витрачаючи колосальні кошти та ресурси. Етапним кроком у виконанні на­шою державою своїх міжнародних зобов'я­зань стало виведення станції з експлуатації у грудні 2000 р. З іншого боку, проблеми, по­в'язані з Чорнобильською АЕС, набувають нової якості у найширшому спектрі: і, перш за все, у сфері охорони здоров'я людей, їх соці­альному захисті, екології, створенні компен­суючих енергогенеруючих потужностей.

В Україні прийнято програму соціально­го захисту працівників ЧАЕС та жителів Сла­вутича, вживаються заходи для практичної її реалізації. Але власних можливостей для цьо­го недостатньо.

У Зверненні Президента України з нагоди 15-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕСна­голошується на необхідності концентрації спільних дій та ресурсів України і світового співтовариства, розгортанні роботи Міжна­родного фонду соціального захисту праців­ників станції, в рамках якого акумулювати фінансові, технічні, інтелектуальні ресурси і забезпечити ефективне їх використання.

• Відродження національно-визвольних процесів

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів. Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

Розглянемо, як же розгорталася бороть­ба національно-демократичних сил, логіч­ним результатом якої стало проголошення державної незалежності України.

Пробудження та активізація суспільних сил

3 1985 по1988 рр. суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії" (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...). Відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Поява масових рухів та організацій

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська спілка (сфор­мувалася на базі відомої Вам Української Гельсинської Групи), Товариство україн­ської мови їм. Т.Г.Шевченка, екологічна організація "Зелений світ", антисталінське товариство "Меморіал", студентське об'єднання "Громада" та інші.

Радикалізація політичних сил

У вересні 1989 р.з ініціативи Спілки пись­менників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух Укра­їни за перебудову"(Рух)на чолі з І.Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркова­ної організації, яка прагнула співпрацюва­ти з владою з метою встановлення справж­ньої демократії, в антикомуністичну органі­зацію. Із назви Руху було вилучено слова "за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення україн­ської державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Укра­їні: сприяв активізації національно-визволь­ного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національна свідомих сил.

Важли­вими чин­никами суспіль­но-полі­тичного життя стали страйки, демонстрації, і мітинги, збори, і політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легаліза­цію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовт­ні 1989 р.закону "Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Україн­ської СРСР" (йшлося, зокрема, про демо­кратизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між пред­ставницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону "Про мови в УРСР",який проголосив державний статус україн­ської мови.

Протистояння між реформаторськими і консервативними силами в КПРС

Комуністична партія виявилася неспро­можною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнору­вало вимоги опозиційних сил, процеси де­мократизації. Все це призвело до послаб­лення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Кри­тично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Де­мократичну платформу в КПУ. їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтува­тися на Москву.

Виникнення багатопартійності

У 1990 р.,після ліквідації статті 6 Кон­ституції СРСР та прийняття Верховною Ра­дою України постанови "Про порядок реє­страції громадських об'єднань" починаєть­ся формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська респуб­ліканська партія - УРП (на базі Українсь­кої Гельсинської Спілки). Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них - Демократична партія України, партія Зелених України, партія Демократичного Відродження України (ви­никла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберальне-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і неза­лежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідо­мості, створювали передумови для завою­вання суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітар­них режимів, розпуск Організації Вар­шавського договору, послаблення міжна­родного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Новий український парламент

Демократичний блок, очолюваний Ру­хом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значного успіху. Він здобув '/₄ мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місце­вих рад у західних областях України. Мо­нополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію - Народ­ну Раду (125 чол.) на чолі з І.Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністич­на більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.

Проголошення державного суверенітету

Та саме при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прий­няла Декларацію про державний суверені­тет України.Декларація проголосила не­від'ємне право українського народу на са­мовизначення, верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади респуб­ліки в межах її території.

* Історичне значення декларації поляга­ло в тому, що вона поклала початок мир­ному процесу відродження незалежності України.