Типологія культури.

План

Лекція VІI. Типологія культури. Культура України у роки ІІ світової війни та повоєнного часу

1. Типологія культури.

2. Наука та освіта у 1941-1945 рр.

3. Преса та радіо у 1941-1945 рр.

4. Театр та кіно у 1941-1945 рр.

5. Освіта та наука у повоєнні часи.

6. Література та музика у повоєнні часи.

7. Театр та кіно у повоєнні часи.

8. Архітектура та образотворче мистецтво у повоєнні часи.

9. Культосвітні заклади та засоби масової інформації у повоєнні часи.

Типологія (від грецьк. - відбиток, зразок) - класифікація культури попевним підставам: спільності ознак, особливостям формування, тенденціям розвитку і т.д.

Найпоширеніша типологія культури по історико-географічному або історико-регіональному принципу (первісна культура, культура Візантії, культура Північноамериканського регіону, далекосхідного регіону й т.п.); за ознакою орієнтованості культури на індивіда або суспільство (державу); по роду занять і професії (лікарська, педагогічна, інженерна й ін.); за половою ознакою (чоловіча й жіноча) і т.д.

Розглянемо такі типи культури:

- професійна й народна,

- тоталітарна й демократична,

- елітарна й масова.

По якості освоєння й виробництва культура класифікується як професійна й народна (хоббічна). Дана типологія дозволяє аналізувати культуру по ролі в ній людських спільностей, що володіють (або, що не володіють) спеціальними навичками для сприйняття й виробництва культури в певних видах діяльності.

Тим часом, розподіл культури на професійну й народну умовний. У соціальній реальності ці типи культури перебувають в активній взаємодії.

Професійна й хоббічна культури тісно пов'язані з такими типами, як масова й елітарна, які розділяються по ступеню розповсюдженості.

Масова культура формується як результат трансляції соціально значимої інформації максимально широким верствам населення.

Сучасну масову культуру неможливо уявити без засобів масової інформації, які транслюють населенню поточну актуальну інформацію, інтерпретуючи її в тому ракурсі, який відповідає інтересам "замовника", формуючи суспільну думку по тем або іншим проблемам.

Елітарна культура (від франц. - добірне, обране, краще) являє собою культуру меншостей, що характеризується принциповою замкнутістю, духовним аристократизмом, інтелектуальністю. Звернена до вибраної меншостей своїх суб'єктів, які, як правило, є і її творцями й адресатами, елітарна культура свідомо протистоїть культурі більшості - масовій культурі. Більше того, елітарна культура ґрунтується на механізмі відштовхування від цінностей і норм, прийнятих у масовій культурі, на руйнуванні усталених стереотипів і шаблонів маскульта, на демонстративній ізоляції від нього.

Тоталітарна культура - це офіційна культура тоталітарних режимів. Вона відрізняється твердою керованістю зверху, опорою на масовий штучний ентузіазм знизу; політико-ідеологічної заданностю; апеляцією до найпростіших архетипів архаїчної свідомості; відданістю правлячому режиму.

Головна мета тоталітарної культури - зімкнення нації навколо владних структур держави. Досягається це певними засобами, насамперед , прагненням "гуманізіровать" тоталітаризм, зробити його привабливим для мас. Для цього використовуються міфологічні архетипи.

Демократична культура являє собою опозицію тоталітарної. Розвиваючись у певному політичному просторі, демократична культура, проте, не настільки політизовано, як тоталітарна. Демократичні форми влади відкривають настільки широкі можливості для різновекторного розвитку культури, що ідеологічні установки вже можуть і не "проглядатися" у виникаючих культурних формах і явищах. Демократичні тенденції стають визначальними в розвитку науки, мистецтва, виробництва й інших сфер життя, і часто їх зміст вступає в протиріччя з пануючими політичними принципами. Основою розвитку демократичної культури є пріоритет індивідуальності, створення умов для активізації особистісного початку в суспільстві.

У типології культури виділяють так само особливі утвори, культурні підсистеми, які дозволяють розкрити специфіку внутрішнкультурних взаємодій і динаміку культури в цілому. Ці підсистеми класифікуються як субкультура та контркультура. Під субкультурою розуміється автономний цілісний утвір усередині пануючої культури, що відрізняється власним ціннісним ладом, нормами, звичаями, засобом життя, світоглядними орієнтаціями й т.п. Незважаючи на те, що культура будь-якої епохи або спільності має відносну цілісність, сама по собі вона не однорідна. Усередині даної культури існують принципові відмінності між її складовими. Так, міська культура відрізняється від сільської, молодіжна від дорослої, релігійна від світської, художня від наукової і т.д.

В історії культури складаються такі ситуації, коли локальні цінності, установки, орієнтації починають претендувати на якусь універсальність. Вони виходять за рамки власного культурного середовища, прагнуть поширити нові цінності й практичні установки для більш широкої спільності. У цьому випадку про себе заявляють уже не субкультурні, а контркультурні тенденції. Термін "контркультура" з'явився в західній літературі в 60- і роки й спочатку відбивав ліберальну оцінку ранніх хіпі. У широкому змісті контркультура позначає соціокультурні тенденції, що протистоять певним установкам офіційної культури.