Основні функції культури.

План

Лекція VІ. Основні функції культури.Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) та становлення радянської влади.

1. Основні функції культури.

2. Освіта та вища школа 1917-1920 рр.

3. Наука, література, пресса та книгодрукування 1917-1920 рр.

4. Театр 1917-1920 рр.

5. Українізація та національні меншини у період становлення радянської влади.

6. Освіта та наука у період становлення радянської влади.

7. Театр та кіно у період становлення радянської влади.

Під функціями культури розуміється сукупність ролей, які виконує культура в людському житті. Функції відповідають на запитання "для чого, навіщо потрібна культура?".

До основних функцій культури можна віднести: адаптаційну, інформаційно-пізнавальну, комунікативну, нормативну, організаційно-регулятивну й інтегративну (людинотворчу).

Адаптаційна функції культури (пристосування) забезпечує збереження природи, людини й суспільства за допомогою їх коэволюції (погодженої зміни).

Адаптація - це інтегративний результат засвоєння соціальних стереотипів і штампів і особистісного вибору, творчого самовизначення людини. Культура надає індивідові можливі моделі поведінки у вигляді вже існуючих норм, правил, технологій і т.д., осмислений вибір яких покликаний, в остаточному підсумку, забезпечити співіснування людини зі світом.

Вибір форм і засобів соціокультурної адаптації здійснюється на основі інформаційного зв'язку людини зі світом. Інформаційна обумовленість людського існування визначає необхідність постійного засвоєння, осмислення й використання інформації, що й дає можливість орієнтації у світі. Одна з основних функцій культури полягає в генеруванні значеннєвого змісту людського життя через пізнання, нагромадження й систематизацію знань і досвіду. Ця функція культури визначається як інформаційно-пізнавальна.

Призначення культури - організація пізнавальної діяльності людини й людських співтовариств, результатом якої є знання, ідеї, цінності, норми і т.д. - значеннєвий зміст життя.

Пізнавальна діяльність людини може здійснюватися як логіко-раціональна (наука, філософія, здоровий глузд, повсякденні раціональні спостереження, народна мудрість), ірраціональна (релігія, містика, эзотеричні знання), образна (мистецтво, метафоричне мислення й судження, ігрові форми поведінки та ін.). У пізнанні культура задіє всю багатогранну людську сутність, увесь "набір" пізнавальних можливостей людини - почуття, інтуїцію, мислення, уяву, фантазію й ін.

У пізнанні людиною миру особливе місце займає наука – область культури, зв'язана зі спеціалізованою діяльністю по створенню системи знань про природу, людину й суспільство.

Пізнавальне відношення людини до миру припускає також функціонування в культурі особливої системи, за допомогою якої здійснюється людське мислення, спілкування й самовираження. Все це про мову - систему знаків і їх значень, яка виступає базовим засобом пізнання миру, одержання, фіксації, нагромадження, вираження, зберіганняй передачі інформації. Мова нерозривно пов'язана з мисленням людини, є основою пам'яті в її опосередкованій формі, ідентифікує емоції людини й, в остаточному підсумку, визначає специфіку розвитку свідомості. Останнє й обумовлює роль мови в культурі.

Оскільки мова акумулює значеннєвий зміст життя, вона виступає й головним способом передачі інформації, здійснює наступність соціального досвіду, традицій, знань, ідей, тобто є засобом реалізації комунікативної функції культури.

Комунікація (від лат. - повідомлення, передача) - процес взаємодії між індивідами, групами, співтовариствами з метою передачі або обміну інформацією за допомогою прийнятих у даній культурі знакових систем, приймань і засобів їх використання. Комунікативна функція культури забезпечує зв'язок людини з миром, за допомогою якої генерується значеннєвий зміст життя. Культура створює саму можливість формування соціальних зв'язків, керування спільною життєдіяльністю людей.

Призначення культури - надавати людині можливі засоби спілкування з миром, робити їх відкритими друг для друга. Основним з таких способів є мова - вироблена культурою форма взаємодії людини й миру; універсальний, специфічно людський спосіб спілкування. Різнопланові взаємодії в системі міжособистісних відносин, у системі науки, мистецтва, виробництва, міжнаціональних контактів здійснюються через відповідну мову - вербальну (літературну і розмовну, національну мови й діалекти) або символічну (мова музики, танцю, живопису, природи і т.д.), природню або штучну.

У системі культури взаємодія людини з миром характеризується не тільки вибірковістю, але й нормированностю. Будь-які форми соціальної комунікації здійснюються в певних рамках, припустимих і прийнятних у даній діяльності. Формування різноманітних культурних норм, що регулюють життєдіяльність людей пов'язане з нормативною функцією культури.

Норма (від лат. - правило, зразок) - це певний стандарт діяльності, що впорядковує й організує поведінка людей, що свідчить про їхню приналежність до конкретних соціокультурних груп. Функціонування норм у суспільстві є необхідною умовою соціального порядку, тому культура нормативна по своєму змісту, а норми присутні у всіх сферах індивідуального й колективного життя. Різноманітність культурних норм відбиває їхня класифікація. Виділяють норми політичні, економічні, правові, моральні, художні, релігійні і т.д.; загальнолюдські, національні, міжіндивідуальні, особистісні.

Дія будь-якої норми не абсолютна: норма переживає період зародження, затвердження, стабільності й руйнування. Культура втрачає можливість розвитку й у випадку, коли норма перетворюється в догму, і у випадку недієвості норм. Остання обставина вимагає важливого доповнення до нормативної функції культури, без якого норми перестають бути головним регулятором людського життя - організаційно-регулятивної функції. Її призначення - забезпечувати реалізацію, дотримання культурних норм. Культура виробляє систему засобів, що виконують дану функцію. До них можуть бути віднесені різні соціальні інститути, пов'язані із системою керування, котроля, регулювання суспільних відносин (правових, державних, виробничих, сімейних, національних і ін.), освітні й виховні засоби.

Слід виділити ще одну функцію культури - людинотворчу (інтегративну), призначення якої - забезпечувати необхідні умови для збереження й розвитку людини.

Людинотворча функція культури спрямована на формування культури життя людини - життя, зміст якого порівнюються з гуманістичним змістом культури і який стає процесом самореалізації творчих потенцій людини, індивідуально-неповторним засобом самоорганізації суб'єкта культури.