Основні проблеми політичної соціології
Політична соціологія як міждисциплінарна наука (галузь соціологічної науки), яка склалася на стику соціології и політології – це наука про закономірності, шляхи, форми і механізми взаємодії соціального й політичного, соціальної і політичної систем і структур.
Як особлива, спеціалізована галузь соціології політична соціологія утвердилася лише трохи більше ніж півстоліття назад, хоча історія соціально-політичної думки іде в глибоку давнину (Платон, Аристотель, Цицерон, Августин, Аквінат і багато інших). У новий час розвиток соціально-політичних вчень придбав широкий розмах, з чим була пов'язана і все більш глибока розробка соціальних аспектів політики (Н Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Мор, Т. Кампанелла, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Д Локк, ПІ Монтеск’є, Ж Ж. Руссо, Т. Джефферсон, Й Бентам, Д Токвіль та ін.). Особливо велике значення в цьому мало розмежування таких понять, як цивільне суспільство і держава (Д. Локк, А. Сеи-Сімон, Г. Регель, К Маркс та ін.), що створювало передумови для вивчення політики як автономної сфери соціальної діяльності і її взаємодій із соціальною сферою. Це знайшло свою реалізацію в політико-соціологічних концепціях М Вебера, В. Парєто, Г. Москі, Р. Мі-хельса, Г. Лассует, Ч. Меріама, М Острогорського, А Бентлі і багатьох інших Вагомий внесок у розвиток соціально-політичної думки внесли і російські мислителі ХVШ – початку XX ст. (Я. Козельський, С. Десницький, А Радищев, М Сперанський, П. Пестель, Н. Муравйов, П Чаадаєв, В. Бєліський, А Герцен).
Зупинимося ще на одному моменті. Іноді виникає питання про співвідношення таких понять, як «політична соціологія» і «соціологія політики». Безсумнівно, що й у тому і в іншому випадку мова йде про одну й ту ж галузь соціології і тому дуже часто ці поняття використовуються як рівнозначні, як синоніми. Але нерідко вони розмежовуються за змістом.
Проблематика політичної соціології надзвичайно широка і різноманітна – від політичної соціалізації особистості до взаємодії суспільства і політики.
У політичній соціології центральне місце займають загальні проблеми взаємин суспільства, політичної влади і політики. До того ж успішне здійснення політики можливе лише тоді, коли вона враховує тенденції і закономірності суспільного розвитку, потреби й інтереси ж суспільства в цілому, так і різних соціальних груп і особистості, рівень розвитку культури, стан суспільної, групової й індивідуальної свідомості і т.п. Тому питання про взаємодію суспільства і політичної влади, соціуму і політики було і залишається основним питанням політичної соціології. У цьому зв'язку в політичній соціології досліджуються такі проблеми:
– місце і роль політичної підсистеми суспільства і його взаємовідносини з іншими підсистемами (економічною, соціальною, духовно-ідеологічною), а також із зовнішніми стосовно даного суспільства системами (наприклад, із природою – екологічна політика, іншими державами й об'єднаннями і світом у цілому – зовнішня політика);
– політика як соціальний інститут;
– влада і політика;
– легітимність політичної влади шляхом її досягнення і визначення;
– соціальний зміст, соціальна роль і соціальні наслідки поділу політичної влади на законодавчу, виконавчу і судову;
– сутність політичної культури як частини соціальної культури та її роль як особливої ціннісно-нормативної системи в забезпеченні нормативного функціонування суспільства, його інтеграції і збереженні цілісності й ін.
Різні напрямки в політичній соціології не тільки по-різному визначають сутність і границі політичної сфери, але і її природу; місце і роль. Так, якщо К. Маркс розглядав цю сферу як вторинну, надбудовну, похідну і підлеглу стосовно економічного базису, як область вираження і захисту інтересів економічно пануючого класу, то Б. Дюркгейм вважав державу головним виразником і носієм «колективної свідомості», що лежить в основі соціального життя. Відомий сучасний французький соціолог і політолог Раймон Арон також відстоював пріоритет політики над економікою. Зіставляючи в рамках своєї концепції індустріального суспільства тоталітарні і демократичні суспільства, він показує, що при принциповій спільності багатьох економічних основ цих суспільств їхнє соціальне життя, як і спосіб життя особистості, докорінно відрізняється саме через принципову протилежність їхніх політичних систем.
Надаючи належне дуже важливій ролі (регулюючій і координуючій) політики, не можна в той же час і гіпертрофувати її на шкоду іншим сферам і факторам громадського життя, не бачити її обумовленості багатьма, у тому числі й економічними умовами. Як показав історичний досвід, неправомірна експансія політики й абсолютизація її ролі здатні привести суспільство до авторитаризму і тоталітаризму. З іншого боку, суспільство, що недооцінює місце і роль політичної системи і політики, виявляється перед погрозою настання анархії і нездатності забезпечити нормативний суспільний порядок.
Інший великий блок проблем політичної соціології пов'язаний із соціологічним аналізом політичної системи і механізму її дії. Такий аналіз означає, що ця система досліджується не тільки і не стільки з позицій вивчення внутрішньої взаємодії її структур, скільки в плані виявлення впливу на неї і її функції соціальних основ суспільства і соціальної ролі функціонування політичної системи. Тут особливо важливо те, що остання не зводиться тільки до держави, але й містить у собі політичні партії, громадські організації і рухи, а також сформовану в суспільстві систему голосування по виборам державних органів, завдяки якій більш-менш широкі маси народу беруть безпосередню участь у політиці. Але, звичайно, основна проблематика тут пов'язана з характеристикою держави як найважливішого соціального інституту, що складає «ядро» політичної системи суспільства Т. Парсонс навіть вважав за необхідне розмежовувати усередині політичної системи дві підсистеми: «узаконену» (підсистема органів державної влади) і «підтримуючу» (підсистема недержавних політичних об'єднань і організацій, що забезпечує соціальну базу політиці держави). Саме взаємодія цих двох підсистем здатна за-безпечній, успішне функціонування політичної системи суспільства.