Нова інституціональна економіка

Розквіт інституціоналізму припадає на десятиліття, що пере­дувало Другій світовій війні. Вплив цієї течії як одного із вирішальних напрямків економічної думки значно зменшився у 40-50-ті роки XX ст. Інституціоналістам складно було сказати нове слово, а особливо про­тистояти новим математичним теоріям в економіці. Проблеми, які вони свого часу вважали важливими, відійшли у сферу соціології.

Проте залишилося декілька економіс­тів, які, строго кажучи, не належали до когорти інституціоналістів, але продовжили боротьбу за гуманістичну політичну еконо­мію. Одним із них є Джон К. Гелбрейт (нар. 1909 р.). Він був серед тих економістів, хто першими аналізували проблеми відсут­ності рівноваги в економіці, і розробив теорію врівноважувальних сил у ціноутво­ренні. Гелбрейт показав, що механізм віль­ного ринкового ціноутворення в сучасних умовах вже не діє і підкреслив, що сучасний ринок, олігопольний за своєю природою, краще піддається регулюванню цін, ніж так званий вільний ринок. Цю проблему він дослідив у праці "Американський капіталізм: концепція врівноважуючих сил". Центральною ідеєю Гелбрейта є розвиток в умовах олігополії нових стримувальних чинників не в особі суперників, а на протилежному боці ринку, де перебувають покупці і постачальники. Це - концепція врівноважувальних сил. Економічна могутність породжує протидію; сильним продавцям тепер протистоять сильні покупці. Конкуренція на олігопольному ринку, як правило, має пасивний характер, але зовсім інша справа із сильними покупцями. Ідея Гелбрейта полягає в тому, що олігополії внутрішньо властива тенденція до врівноваження сил. Отже, ціни врівноважуються під впливом дії двох протилежних тенденцій:

- з одного боку, монополії та олігополії, які домінують в економіці країни, намагаються завищувати ціни;

- з іншого боку, антимонопольна політика держави спрямо­вана на зниження цін. У цьому ж напрямку діють профспілки і товариства споживачів, які слідкують за динамікою цін. Особлива роль у сучасних умовах належить профспілкам, які контролюють ринок праці І також мають монопольне становище на цьому ринку.

Відомим Гелбрейт став завдяки своїй праці "Нове індустріаль­не суспільство" (1961). У центрі концепції Гелбрейта - поняття техноструктури як суспільної верстви, що складається із вчених, конструкторів, фахівців у сфері технології, управління, фінансів та ін., необхідних для нормальної діяльності великої корпорації. Гелбрейт вважає, що обличчя сучасного ринку визначається великими корпораціями, які випускають складну техніку. Створення нових продуктів вимагає наукових пошуків і створення нових технологій, вивчення ринку і прогнозування попиту і цін. Все це вимагає спеціальної кваліфікації не лише від фахівців, а й від управлінців. Крім того, номінальні власники корпорацій мало розуміються на спеціальних питаннях управління, які вирішує техноструктура. За цими припущеннями Гелбрейт робить такі висновки:

1. Реальну владу в корпораціях мають не власники, а техноструктура.

2. Ця влада є знеособленою, оскільки усі рішення виробляються поступово і колективно, а ухвалюються шляхом поетапних складних узгоджень між фахівцями. Директори лише координують цей процес.

3. Техноструктура здійснює перспективне планування роботи корпорації. Оскільки планування вимагає стабільності для передбачення результатів прийнятих рішень, про жодну вільну конкуренцію йтися не може.

4. Техноструктура створює всеохоплюючу мережу угод, яка, переплітаючись з аналогічними мережами інших корпорацій, робить ринок керованим, стабільним і передбачуваним. Тому стихійний ринок давно відійшов у минуле. Сучасною економікою керує техноструктура на основі планування,

5. Техноструктура має цілком інші цілі, ніж підприємець-власник: вона мало зацікавлена у максимізації прибутку, її метою є забезпечення надійної ринкової позиції.

Гелбрейт вбачає елементи нового суспільства в уже Існуючій системі: соціальний захист населення, безкоштовне медичне обслу­говування та освіта. Зазнають змін і люди - вони стають більш духовними та уважними до проблем Інших людей, зростає їхня соціальна активність.

Одним із відомих сучасних представників нової інституціональної теорії є Гері Беккер (нар. 1930 р.), лауреат Нобелівської премії, професор Чиказького університету. У своїй відомій праці "Злочин і покарання: економічний підхід" Беккер пояснює такі соціальні явища, як: злочинність, розлучення, ухвалення урядових рішень з позицій економічного аналізу співвідношення вигоди і затрат і вважає, що у кожній своїй дії людина порівнює вигоду, яку отримує, і втрати або затрати, які здійснює. У праці "Теорія розподілу часу" (1965) Беккер обґрунтовує положення про подорож­чання фактора часу. Оскільки із зростанням оплати праці людина починає по іншому оцінювати свій час, Беккер робить спробу оцінити вартість вільного часу. На його думку, повна вартість будь-якого виду діяльності дорівнює сумі ринкових цін, сплачених за товар чи послугу, плюс цінність витраченого при цьому часу, Великої уваги Беккер надає теорії людського капіталу. Йому вдалося знайти новий підхід до значення людського чинника в сучасній економічній діяльності і встановити, що норма віддачі від інвестицій у людський капітал зростає. За розрахунками Беккера, у США не менше ніж 60 % усього нагромадженого капіталу вкладено у людський капітал: у наукові пошуки та науково-дослідні центри, навчальні заклади, знання, досвід та професійні навички.

Ще одним із відомих представників І нової інституціональної теорії є лауреат і Нобелівської премії Дж. Б'юкенен (нар. 1919 р.), відомий своєю теорією суспільного вибору, в основу якої покладено застосу­вання економічних методів до вивчення політичних процесів. Політичні рішення - це вибір альтернативних варіантів, і якщо на ринку відбувається обмін товарів, то в полі­тиці платять податки в обмін на суспільні блага. Але це недостатньо раціональний обмін, оскільки податки сплачують одні, а блага отримують інші. Тому держава повинна виконувати лише захисні функції і не брати на себе функції участі у виробничій діяльності. В теорії суспільного вибору Б'юкенен висуває дві основні передумови узгодження інтересів виборців та державної влади.

1. Для досягнення згоди в рамках "політичного обміну" необхідна докладна розробка правил і процедур, які регламентують прийняття законів, форм контролю за фінансами, принципів оподаткування, яку він назвав "конституцією економічної політики".

2. Практична діяльність держави та її органів на основі прийнятих правил і процедур.

Тому держава повинна виконувати лише захисні функції і не брати на себе функції участі у виробничій діяльності.

Б'юкенен підкреслював, що і ринкова економіка в чистому виг­ляді, і державне регулювання економіки мають ряд недоліків. Головне для їхнього подолання - навчити державних чиновників ухвалювати правильні політичні рішення, але досягти цього досить важко.