КОМПОЗИЦІЯ ТЕКСТУ ВИСТУПУ

План, який ви створили перед остаточним згрупуванням матеріалу та написанням тексту, мусить відобразити майбутню логіку побудови вашо­го виступу. Пам'ятаємо також, що з античних часів виділяють три струк­турні моменти твору: вступ, основна частина та висновки (за можливості детальнішої побудови: вступ = зацікавлення + основна частина = опис + оповідь + міркування, висновки = переконання). Основну увагу слід при­діляти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, у якого велика голова й мале тільце. При ширших висновках виступ буде подібний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо довго викладати висновки, аудиторія може образитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей вже все й так зрозуміла, тому "розжовувати" очевидне не треба: достатньо допомогти думці слухачів оформитися у слово, що й стане моментом переконання.

11.7.1. Вступ

Оратор, входячи до аудиторії, насамперед звертається до неї. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, бра­ти та сестри і т. п. Пам'ятайте, що момент початку промови є найвідпові­дальнішим: який тон ви задасте, так і прозвучить весь ваш виступ.

Можна, наприклад, почати виступ прикладом з власного досвіду: "Тра­пилось зі мною таке..." Це одразу ж зацікавлює, вселяє віру в щирість ора­тора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого висло­ву, з відомого афоризму, наприклад: "Недаремно кажуть, що краще з ро­зумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і..." Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в писаній промові).

Цікаво й ефектно почати з того, що на даний момент хвилює суспіль­ство - скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або радісна звістка про важливі прогресивні перетворення: "Сьогодні, коли всі ми охоплені почуттям..." Це одра_;зу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє вра­ження, що оратор живе тими ж думками й почуттями, що й усі присутні, отже, говоритиме про щось цікаве й важливе. Варто процитувати газет­ний чи радіо-телевізійний матеріал, приклад з книги, яка у всіх на вустах, з кінофільму. Так ваша тема непомітно пов'яжеться з настроєм аудиторії.

Можна також почати виступ з цитування якихось точних цифрових даних, документів.

Можна, нарешті, почати просто з якогось влучного й пристойного жарту, що одразу ж викликає людські симпатії. Жартівник є завжди на­чебто "свій"; психологи кажуть, що така ситуація свідчить: той, хто жар­тує, звичайно відчуває душевний стан аудиторії, її "культурний код". Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетво­рюватися на скомороха. Дотепність ваша мусить бути інтелігентною, це стане виразом поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі викорис­товуйте в церковному красномовстві.

Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, й необхідно одразу ж, викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши її увагу на проблемі, спрямувати слухачів у потрібне вам русло, перейти до основної частини [2, с. 156-157].

11.7.2. Основна частина

Перш за все дайте план виступу, змалювавши ті обставини, які будуть об'єктом уваги. Наприклад, описом може стати плавний перехід від всту- пу-афоризму до конкретної ситуації:

"Казав один мудрий чоловік давніх часів, грецький філософ Геракліт, що не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора видавалися священними і непорушними".

Як режисер виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному розта­шуванні, в певнім місці й т. д.), так і ви в описі зав'язуєте рух майбутнього сюжету, плин подальших подій.

Опис мусить плавно перейти в оповідь. Але пам'ятаймо, що опис-ста­тичний, а оповідь - динамічна, рухлива.

Міркування (хрія). Тут ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьо­му потрібно нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на за­вершення - це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтриму­вати неослабну увагу аудиторії.

Звичайно, міркування можна урізноманітнити художніми картинами, зокрема, яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше ло­гічне положення хрїї. Та введення подібних картин дає змогу відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом: винести на початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.

Наприклад, розповідаючи про злочин, можна почати промову з куль­мінаційного моменту: "Уявіть собі теплу літню ніч у маленькому містечку. Все дихає спокоєм. Зорі обсипали небо, і раптом нічну тишу розриває відчайдушний крик..." [2, с. 157-158].

11.7.3. Висновки

Наприкінці промови можна узагальнити положення основної части­ни, підкреслити основну думку, окреслити тему наступного виступу, ви­кликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Прийоми тут різноманітні, і залежать вони передусім від виду й мети промови.

Наведена тричастинна модель ораторського твору є найбільш поши­реним варіантом композиційної структури, але не обов'язковим. Уже в давні часи оратори не завжди дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна сміливо експериментувати, "тасувати" частини твору, почати промову, наприклад, як ми вже говорили, з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків, але це вже прояви ораторського артистизму, початківцеві так поступати ризиковано. Не зайве зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий, інакше ви зірветеся в хаос і виглядатимете безпорадно.

Додамо й те, що класична схема тричастинного твору звична людям хоча б через те, що в наших школах пишуть твори з літератури за цією схемою вже зо двісті років [2, с. 158-159].