Класифікація теплових режимів
Температури проростання і температурні оптимуми ґрунту
для деяких рослин (за Ревутом, 1972)
| Рослини | Мінімальна температура проростання | Температурний оптимум | Сума середніх температур |
| Ячмінь, жито | 1-5 | 22-30 | |
| Пшениця, овес | 1-5 | 25-31 | |
| Соняшник | 5-6 | 31-37 | |
| Кукурудза, просо | 3-10 | 37-44 | |
| Бавовник, рис, арахіс | 12-14 | 37-44 | 3000-4000 |
Особливе значення для рослин мають температури вище 10 0С, причому і у ґрунті, і над ґрунтом, і в приземному шарі повітря. На цьому принципі співвідношення температур >10 0С приземного шару повітря і насіннєвого шару основані і деякі класифікації теплових режимів.
Як класифікаційну ознаку було запропоновано “термічний показник” Н:
Цей показник був розроблений Валентиною Миколаївною Дімо, яка багато зробила для розвитку теплофізики ґрунту. Фізичний зміст запропонованого показника полягає у тому, що він вказує напрямок потоків тепла у системі “ґрунт – приземний шар повітря”. Якщо Н буде більший 1, то ґрунт буде виділяти тепло, а якщо менше – ґрунт буде прогріватись. На цій основі і було виділено три типи теплових режимів:
1. тип випромінювання Н >> 1;
2. тип нестійкої рівноваги Н ≈ 1;
3. тип інсоляції Н < 1.
Підтипи було запропоновано виділяти за ознакою континентальності. Континентальність характеризувалась різницею температур у контрастні сезони (зима – літо) на глибині 20 см. Виділяють три підтипи:
1. помірний, коли різниця температур на глибині 20 см складає 15-20 0С;
2. континентальний – сезонна амплітуда температур 20-25 0С;
3. різко континентальний – 25-30 0С.
Наведена класифікація – досить загальна для великих територій. Вона має перш за все генетичну направленість, як і класифікація водних режимів ґрунтів.