Етапи процесу перевиховання.

1. Підготовчий етап. Суть його полягає в детальному вивченні й аналізі позитивних і негативних якостей педа­гогічно занедбаного учня, умов, що спричинили їх виник­нення, визначенні шляхів нейтралізації негативних і поси­ленні позитивних якостей особистості, конкретних завдань і змісту процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учені, переживає факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя, наприклад переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над сво­єю поведінкою, відчути провину..

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в та­кого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще не уявляє, як цього можна досягти. Мотиви такого бажання поки що примітивні — якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але він не усвідомлює недолі­ків і не відчуває потреби в самовихованні. У його свідомос­ті відбувається боротьба мотивів поведінки, коли щойно сформовані мотиви натрапляють на опір попередньої систе­ми мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і пере­магають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки.

2. Початковий етап. На цьому етапі починається реалі­зація наміченої програми роботи з учнем, внаслідок якої він поступово долає помилкові погляди і переконання, не­гативні звички поведінки, у нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. У цей період учень не виявляє особливої активності, а процес перевиховання спершу відбувається повільно. Це пов'язано з настороже­ним і недовірливим ставленням учня до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову їх самосві­домості й самооцінки, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу вони починають усвідом­лювати потребу змінитися на краще. При цьому дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведін­ки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у та­ких учнів часом закрадаються сумніви в правильності об­раного шляху. Тому важливо розібратися в їх суперечли­вій поведінці, не карати суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

3. Переломний етап. У цей період триває реалізація уже визнаної і прийнятої підлітком програми роботи. То­му він добровільно виконує свої обов'язки, виявляє само­стійність і активність. На цьому етапі важливо не лише сформувати правильні уявлення, поняття, погляди і пере­конання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведін­ки учня, залучати його до виконання різних доручень, участі в житті колективу. Учень уже усвідомлює, що він па правильному шляху і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту, а дотримання її вселяє моральне задово­лення від перемоги над собою, впевненість у власних си­лах, бажання діяти так і надалі.

4. Завершальний етап. На цьому етапі створюють умо­ви для залучення учня до активної участі в усіх видах сис­темної діяльності, нагромаджується позитивний досвід по­ведінки, розширюється сфера самовиховання.

Перехід від одного до іншого етапу перевиховання у різних категорій вихованців є неоднаковим, він залежить від рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до про­цесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін. Особливо делікатною має бути робо­та після того, як педагогові вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань таких учнів, оскільки в їх свідомості виникає «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно за­уважити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід до­тримуватися наукових положень (принципів), які визна­чають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають пе­дагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та підвищува­ти його ефективність.

3. Специфічні принципи перевиховання.

До специфічних принципів перевиховання належать:

1. Поєднання переконання з примусом. Передбачає ви­користання методів виховного впливу на вихованця за­лежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рі­вень свідомості, то більше задіюється методів переконан­ня, і навпаки.

2. Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть осягнути сутність моралі гуманізму, якщо не від­чують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

3. Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення не ли­ше негативних, а й позитивних якостей, на які спирають­ся у процесі перевиховання.

4. Ставлення до важковиховуваного учня, як і до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це оздоблює і викли­кає бажання стати ще гіршим.

5. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, оскільки в такому стані педагог не може бути об'єктивним, а учень — зрозуміти справед­ливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає змогу ви­хованцеві можливість «охолонути», обдумати свій вчи­нок, а педагогові — підготуватися до розмови.

6. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, а в зосередженні уваги на фор­муванні позитивних якостей.

7. Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих нас­тавників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійсню­ють у загальному процесі навчально-виховної роботи шко­ли із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загальнопедагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впли­вів і до власного виправлення.

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог повинен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переко­нань вихованця залежить від рівня його розвитку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стій­кості, тому необхідно організувати життя і діяльність ви­хованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилкових поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої до­кази, переконувати учня та його однодумців; г) перекону­ючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише пого­дився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програ­му життя та діяльності, слід допомогти йому побачити шляхи її досягнення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у процесі переконування важливо впливати не тіль­ки на розум учня, а й на емоційну сферу, викликати пере­живання за своє становище, спонукати до роздумів над по­ведінкою; є) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, максимально використо­вувати психологічні моменти відвертості учня, схильності сприймати настанови педагога; є) успіх переконування залежить від упевненості педагога в можливості перевиховувати учня, корисності своєї праці, його витримки, терплячості, такту. уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси виховання, самовиховання, перевиховання тісно пов′язані між собою і часто переплітаються