Жовтня 1982р.

Глави делегації Української РСР на 37-й сесії Генеральної асамблеї ООН, міністра закордонних справ В.Мартиненка в ЦК Компартії України про деякі зовнішньополітичні питання

Інформація

Правляча верхівка США помітно посилює використання українських буржуазних націоналістів як одного із знарядь розгортання «психологічної війни» проти Радянського Союзу. Про це свідчать численні факти. Зокрема, з весни цього року представниками адміністрації, а також в конгресі США розпочато майже безперервну низку пропагандистських акцій, спрямованих проти Радянської України.

Своєрідним «сигналом» до цієї безпрецедентної серії провокацій проти УРСР послужили ворожі заяви віце-президента США Дж.Буша. Виступаючи 10 березня ц.р. на церемонії проголошення президентом Р.Рейганом так званого «дня Афганістану», Дж.Буш заявив, що Сполучені Штати «не забувають про становище поневолених націй у Східній Європі, від балтійських держав до України та Узбекістану».

У своєму виступі на з’їзді націоналістичного «Українського національного союзу» 28 травня ц.р. Буш запевнив українських націоналістів, що вони теж «не забуті» і закінчив промову словами «Ще не вмерла Україна». Така поведінка Буша розцінюється націоналістичною реакцією як заохочення до посилення антирадянських акцій.

В кінці червня ц.р. стараннями спеціального комітету конгресу США «з питань балтійських держав і України» та українських буржуазних націоналістів у палаті представників конгресу було влаштовано так званий «тиждень українських національних і людських прав». Цей захід вилився в серію антирадянських заяв конгресменів, в яких робилися спроби кинути тінь на національну політику КПРС. Ряд конгресменів вдавались до заяложених вигадок про «анексію» та «поневолення» України, висловлювалася солідарність з кримінальними злочинцями і відщепенцями в Радянському Союзі.

В липні ц.р. у рамках так званого «тижня поневолених націй» поряд із звичними для цієї ворожої акції пропагандистськими штампами у виступах конгресменів посилено рекламувалося так зване «40-річчя УПА». Характерно, що цьому бандерівському «ювілею» була присвячена і спеціальна зустріч конгресменів з українськими націоналістами, що відбулася в одному з приміщень конгресу.

21 вересня ц.р. до злісної ворожої кампанії, розгорнутої проти Радянської України, підключився особисто президент США Рейган. У цей день він підписав «прокламацію», що оголошує 9 листопада 1982р. «днем української хельсінської групи». Вдаючись до відвертої провокації, президент «підтверджує рішучість ніколи не забувати сміливої боротьби народу України за свої невід’ємні права» і зобов’язується робити «все можливе», щоб «полегшити страждання тих українців, що переслідуються радянською владою за їх спроби добитися своїх прав».

В коментарях емігрантських видань відзначалося, що згадана «прокламація» є першим в історії США президентським актом, який стосується виключно України. Націоналістична «Свобода» розцінила його як свідчення того, що «Америка перестає боятися заторкувати справу поярмлення України», і висловила сподівання, що це «промостить шлях» до нових ворожих дій проти УРСР.

Зараз у конгресі США ведеться підготовка ще одної ворожої акції. В протоколах конгресу США значиться, що 17 вересня ц.р. сенатор Д’Аманто вніс у сенаті проект резолюції 248 з пропозицією оголосити 14 жовтня 1982р. «днем Української повстанської армії» і уповноважити президента підписати відповідну «прокламацію». Резолюція відзначає дії ОУН по створенню так званого «уряду» в окупованому фашистами Львові, організацію УПА і «антибільшовицького блоку народів» і закликає американський народ приєднатися до українських буржуазних націоналістів для святкування «40-річчя УПА» і вшанування пам’яті бандерівських головорізів. Резолюцію передано на розгляд юридичного комітету сенату.

30 вересня ц.р. палата представників конгресу слідом за сенатом схвалила резолюцію 18, яка твердить про «повну фізичну ліквідацію» української православної і католицької церкви, звинувачує СРСР у «геноциді» і пропонує президенту домагатись «відновлення обох церков і забезпечення релігійних свобод на Україні».

До цього важливо додати, що тема так званого «50-річчя штучного голоду на Україні», яка досі була предметом пропагандистських зусиль в основному тільки реакційних емігрантських кіл та науковців-радянологів, починає зараз поступово підхоплюватись серед американських урядових кіл. Ця тема заторкувалась у виступах ряду конгресменів під час «тижня українських національних і людських прав». Цим же антирадянським спекуляціям були спеціально присвячені в серпні-вересні ц.р. заяви в конгресі сенатора Проксмайера і члена палати представників Брауна.

Наведені факти підривної антирадянської діяльності правлячої верхівки США свідчать про безпосередню її спрямованість проти 60-річчя утворення Союзу РСР. Їх можна також кваліфікувати як засіб, що дедалі активніше вживається республіканцями для одержання підтримки і залучення голосів численних реакційних угруповань США у зв’язку з листопадовими виборами до конгресу і майбутніми президентськими виборами. В той же час посилення використання буржуазних націоналістів та іншої реакційної еміграції в антирадянських цілях є, на нашу думку, прямим наслідком загального курсу адміністрації Рейгана на розширення ідеологічного наступу на СРСР, здійснення «хрестового походу» проти соціалізму.

Слід чекати, що такі відверті антирадянські плани правлячих кіл США дедалі набуватимуть конкретних форм і виливатимуться у нові ворожі пропагандистські акти. Як пише американська преса, «офіційним відкриттям» вищезгаданого «хрестового походу» має стати намічена на листопад ц.р. «міжнародна конференція з питання демократичних інститутів», в якій візьме участь ряд відомих політичних діячів США. Висловлювання співробітників Білого дому свідчать про наміри створити «міжвідомчу групу», яка має здійснювати «широке коло заходів – від найпростіших (наприклад, надання опозиційним групам магнітофонів і плівки для поширення антиурядових послань) до найскладніших політичних операцій». Керівник цієї групи буде підпорядкований безпосередньо президенту США. В газетах також зазначають, що «американським політичним фондом» вже ведеться робота по «виявленню точок, де демократія потребує підтримки».

Аналіз ідеологічної обстановки в США дає підстави для висновку, що розпочаті американськими правлячими колами пропагандистські атаки проти УРСР будуть нарощуватись, ставатимуть більш підступними і витонченими.

Це вимагає, на нашу думку, посилення відповідної пропагандистської і контрпропагандистської роботи в республіці і на закордон. Оскільки «українська тематика» антирадянської пропаганди в США явно спрямована проти 60-річчя утворення СРСР, було б доцільно, на наш погляд, активізувати роботу республіканських організацій в загальносоюзних планах зовнішньополітичної пропаганди, спрямованої на викриття ворожої антирадянської діяльності правлячих кіл США. Можливо, потрібно більш широко публікувати виступи з республіки в центральних виданнях, що виходять іноземними мовами, у виданнях АПН, розрахованих на провідні західні країни, насамперед в журналі «Совьєт лайф», що виходить у США, окремі брошури відомих публіцистів з УРСР, регулярно включати матеріали з України в передачі для закордону Всесоюзного радіо, запланувати випуск Держкіно і телебаченням СРСР ряду кінофільмів про УРСР іноземними мовами на 16-мм плівці. Такі заходи забезпечили б вихід на широкі зарубіжні кола, на більш широку американську аудиторію.

В нинішніх умовах особливо важливо було б заповнити в Посольстві СРСР у США посаду першого секретаря працівником згідно з відповідним рішенням союзних директивних органів з УРСР. Це забезпечило б регулярну опертивну інформацію безпосередньо з Вашінгтону, яка, на наш погляд, у зв’язку з активізацією ворожих акцій американської адміністрації проти УРСР є конче необхідною.

Національні відносини в України у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К., 1994. – С.438-440.