Квітень 1968р.

З протестом проти репресій, що відбулися у середині 1960-хрр.

Громадян України до Л.Брежнєва, О.Косигіна і М.Підгорного

Відкритий лист

Шановні товариші!

Звертаємося до Вас у справі, яка глибоко хвилює різні кола радянської громадськости.

Протягом останніх кількох років у Радянському Союзі провадяться політичні процеси над молодими людьми з середовища творчої і наукової інтелігенції. Ми занепокоєні цими процесами з ряду причин.

Насамперед, нас не може не тривожити те, що під час проведення багатьох із цих процесів порушувалися закони нашої країни. Наприклад, усі процеси в Києві, Львові та Іванофранківському 1965-66рр., на яких засуджено понад 20 осіб, провадилися в закритому порядку – всупереч тому, що прямо і недвозначно гарантоване Конституцією СРСР, Конституціями союзних республік та їх кримінальними кодексами. Мало того, закритий характер сприяв порушенню законности в самому перебігу судових доходжень.

Ми вважаємо, що порушення принципу прилюдности судочинства іде врозріз з рішеннями ХХ і ХХII з’їздів партії про відновлення соціялістичної законности врозріз з інтересами рядянського суспільства, є глумом над найвищим законом нашої країни – Конституцією Союзу Радянських Соціялістичних Республік – і нічим не може бути виправдане.

Принцип прилюдности включає в себе не тільки відкриту судову розправу, але й широке та правдиве насвітлення її ходу в пресі. Відомою є вимога В.І.Леніна про те, що широкі маси повинні все знати, все бачити і мати можливість про все судити, що особливо у відношенні до каральних органів «маса повинна мати право знати і перевіряти кожний, навіть найменший крок їх діяльности». Одначе, наша преса зовсім не реагувала на політичні процеси, що відбувались на Україні. Щождо політичних процесів, які відбувались у Москві, то короткі повідомлення про них у пресі можуть викликати радше здивовання і образити своєю неповагою до здорового глузду радянського читача, як дати йому дійсну інформацію про ті справи і перебіг судового доходження.

Ця – по суті – безконтрольність і непублічність уможливила порушення конституційних гарантій і процесуальних норм. Стало майже правилом, що на подібних політичних процесах суд відмовляється вислухувати свідків оборони і обмежується тільки свідками звинувачення. Факти наведені в широковідомому відкритому листі П.Літвінова і Л.Богораз, красномовно свідчать про те, що суд на Галансковим, Гінзбургом, Добровольським і Ляшковою проводився з грубими порушеннями процесуальних норм.

Звертає на себе увагу та зловісна обставина, що в багатьох випадках підсудним інкримінуються висловлювані і обстоювані ними погляди, які зовсім не мають антирадянського характеру, а лише містять у собі критику окремих явищ нашого суспільного життя або критику явних відхилень від соціялістичного ідеалу, явних порушень офіційно проголошених норм. Наприклад, журналіст Вячеслав Чорновіл був суджений Львівським обласним судом 15 листопада 1967р. лише за те, що зібрав і передав до офіційних органів матеріяли, що розкривають протизаконний і юридично безграмотний характер політичних процесів, проведених на Україні в 1965-1966 роках. І, не зважаючи на те, що обвинувачення не змогло висунути проти В.Чорновола нічого переконливого і не могло навіть виставити проти нього ані одного свідка (з двох виставлених обвинуваченням свідків один не з’явився до суду з невідомих причин, а другий відмовився від своїх попередніх зізнань і дав зізнання в користь В.Чорновола). Не зважаючи на те, що оборона переконливо і яскраво викрила всю сміховинність висунутого проти В.Чорновола звинувачення – суд все таки задовольнив усі вимоги звинувачення і засудив молодого журналіста на три роки позбавлення свободи.

Всі ці і багато інших фактів говорять про те, що ведені в останніх роках політичні процеси стають формою придушування інакомислячих, формою придушування громадянської активности і соціяльної критики, зовсім необхідної для здоров’я всякого суспільства. Вони свідчать про щораз сильнішу реставрацію сталінізму, проти якої так енергійно і мужньо перестерігають І.Габай, Ю.Кім та П.Якір у своєму зверненні до діячів науки, культури і мистецтва СРСР. На Україні, де порушення демократії доповнюються та загострюються перекрученнями в національному питанні, симптоми сталінізму виявляються ще виразніше і брутальніше.

Ми вважаємо за свій обов’язок висловити глибоку тривогу з приводу всього наведеного вище. Ми закликаємо Вас використати свій авторитет і своє повноваження в тому напрямі, щоб органи суду і прокуратури строго додержувались радянських законів і щоб труднощі та різноголосся, які виникають у нашому суспільно-політичному житті, вирішувалося в ідейній сфері, а не віддавалось компетенції органів прокуратури та держбезпеки.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т.3. – Мюнхен, 1983. – С.238-241.