Опіка та піклування над дітьми

Закріплення загальних правил щодо встановлення опіки та піклування має місце як у сімейному, так і в цивільному законо­давстві - зокрема, це глава 19 СК «Опіка та піклування над дітьми» та глава 6 ЦК «Опіка та піклування».

Опіка та піклування - це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів непов­нолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і викону­вати обов'язки [59, c.230].

При встановленні опіки чи піклування виникає цілий ряд правових відносин:

- по-перше, це правовідносини щодо здійснення піклуван­ня над дітьми; їх виховання; захист їхніх прав та інтересів;

- по-друге, це діяльність уповноважених державних органів щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, встановленню опіки та піклування, призначенню опікунів, піклувальників, здійснення контролю за виконанням ними функцій опіки та піклування;

- по-третє, відносини між державними органами опіки та піклування з одного боку та опікунами і піклувальниками з іншого (адміністративно-правові відносини);

- по-четверте, відносини між опікунами, піклувальниками та підопічними (сімейно-правові відносини).

Відповідно до ст. 243 СК України, опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опіка та піклування над дитиною вста­новлюється органом опіки та піклування (тобто відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у міс­тах, селищах, селах), а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Опіка та піклування над неповнолітніми дітьми встанов­люється, якщо батьки: 1) померли; 2) невідомі; 3) визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або оголо­шені померлими.

Опіку та піклування може бути встановлено і при житті бать­ків неповнолітніх дітей у разі, коли батьки:

- позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання у них дитини і передачу її під опіку;

- визнані у встановленому порядку недієздатними або об­межено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або пе­ребувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікуваль­но-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);

- понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за вчинен­ня злочину, за станом здоров'я (інваліди І-ІІ груп) тощо);

- понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули, залишили дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;

- відмовились від дітей у встановленому порядку;

- виїхали на постійне проживання або на постійне місце ро­боти за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

- перебувають під слідством.

Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання особи, над якою вона встановлюється або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Рішення про встановлення опіки та і піклування має бути прийняте не пізніше одного місяця з моменту, коли стало відо­мо про необхідність встановлення опіки чи піклування.

Встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду (ч. 3 ст. 60 СК). Стосовно побажання малолітньої чи неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, побажання дитини може враховуватися органом опіки та піклуван­ня при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов'яз­ковим.

Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дити­ни може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. У разі її призначення орган опіки та піклування має враховувати її осо­бисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до ува­ги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою (ч. 1 ст. 244 СК) і, як правило, з числа роди­чів чи близьких підопічному осіб.

Призначеному опікуну (піклувальнику) видається посвідчен­ня встановленого зразка.

Не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України;

9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

11) за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;

12) є особами без громадянства;

13) перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 212 СК не може бути усиновлювачем.

14) інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Права та обов'язки опікунів, піклувальників.При встановленні опіки (піклування) особа, яка виконувати­ме функції опікуна чи піклувальника, набуває певних прав та обов'язків.

Так, опікуни (піклувальники) мають право: самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування; вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України.

Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

За загальним правилом, обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном, піклувальником безоп­латно. Водночас, виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника може мати місце з підстав, встановлених Кабіне­том Міністрів України, який також визначає розмір і порядок таких виплат.

Як і права та обов'язки опікунів (піклувальників), права ди­тини, над якою встановлено опіку чи піклування, регламентовано законом. Зокрема, зміст таких прав розкрито у статтях 247, 248 СК України, це право

1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;

2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отриман­ня відповідно до закону;

4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Встановлення опіки та піклування не припиняє права дити­ни на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відш­кодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати.

Дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї, має право:

1) на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності;

2) на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

3) на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі.

Влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

Припинення опіки та піклування над дітьми.СК розрізняє такі поняття як «припинення опіки (піклування)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від сво­їх обов'язків». Якщо підставою припинення опіки (піклуван­ня) є певний юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна (піклувальника) — це подія, внаслідок чого відпадає необхідність в подальшому здійс­ненні опіки (піклування), та звільнення відбувається або на прохання самого опікуна (піклувальника), або на прохання підопічного, або за заявою органу опіки та піклування у судо­вому порядку.

Відповідно до ст. 250 СК опіка чи піклування над дити­ною припиняються у випадках, передбачених ЦК України:

— передачею малолітньої особи батькам (усиновлювачам), тобто малолітній особі повертається батьківське піклу­вання (ч. 1 ст. 75 ЦК). Це відбувається лише на підставі рішен­ня органу опіки та піклування;

— у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років. Осо­ба, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення органу опіки та піклування щодо цього (ч. 2 ст. 76 ЦК);

— смертю опікуна або дитини.

Піклування припиняється:

— у випадку досягнення дитиною повноліття (п. 1 ч. 1 ст. 77 ЦК);

— у випадку реєстрації шлюбу дитиною (п. 2 ч. 1 ст. 77 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК з моменту реєстрації шлюбу такої осо­би, вона набуває повної цивільної дієздатності, що тягне за со­бою припинення піклування;

— у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності (п. 3 ч. 1 ст. 77 ЦУ). Повна цивільна дієздатність відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦК України може бути надана фізичній особі, яка до­сягла шістнадцяти років та працює за трудовим договором, а та­кож неповнолітній особі, яка записана матір'ю чи батьком ди­тини. Це відбувається за рішенням органу опіки та піклування за заявою дитини за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). Пов­на цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємни­цькою діяльністю. Якщо піклувальник дає на це письмову зго­ду, дитина реєструється як підприємець і з цього моменту набу­ває повної дієздатності (ч. 3 ст. 35 ЦК);

— у разі смерті піклувальника або дитини.

Припинення піклування може відбуватися також і у разі передачі неповнолітньої дитини батькам (усиновлювачам).

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.