Січня 1944 р.
Генерала піхоти Гауффе щодо ставлення до УПА
Командуючого XIII армією вермахту
Директиви
Р.
Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:
Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.
Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.
Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.
Буду виконувати всі накази зверхників.
Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.
Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.
Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського народу.
Українська Головна Визвольна Рада: Док. – Нью-Йорк; Київ; Львів, 1994. – С.25.
Ще раніше можна було констатувати, що акції УПА проти німців послабшали, що німецьких солдатів, які попали в руки УПА, здебільшого після здачі зброї, боєприпасів та обміну уніформи на цивільний одяг відправляли назад, до їхньої військової частини.
Останнім часом національно-українські банди шукали контакту з військом. Врешті-решт було укладено локальну угоду:
«Банда і надалі бореться проти радянських банд та регулярних червоних військ. Вона відмовляється боротися разом з німецькими збройними силами так само, як і здати зброю. Однак банда передаватиме розвідувальні дані щодо радянських банд та регулярних червоних військ і, крім того, доставлятиме полонених на прослухування».
Для подальшої поведінки щодо УПА на території корпусу чинними є наступні тимчасові директиви:
А. Загальне.
Сили УПА борються за вільну незалежну Україну і фанатично вірять у досягнення цієї мети. Німці і росіяни є їхніми ворогами. На даний момент вони хочуть вести з нами переговори, оскільки вважають росіян своїм найнебезпечнішим ворогом.
Через їхню ненадійність не може бути й мови про тривалу взаємодію з УПА. Вони також відмовляються боротися в межах німецьких збройних сил. Щодо проведення згаданих локальних домовленостей не існує жодних застережень
Б. Деталі:
1. З групами УПА, що шукають контакту, слід вести переговори тільки через офіцерів, які мають досвід боротьби з бандами.
2. Використовувати ці групи як тільки можна в цілях ведення війни:
а) в разі припинення боротьби проти німців. Спільні знаки розпізнавання своїми військами та авіацією, які необхідні для виконання цієї угоди, будуть видаватися час від часу штабом корпусу. У цей час дійсними є такі розпізнавальні знаки:
щодо своїх військ: тримати ліву руку перед обличчям;
щодо авіації: зупинитися і махати шапкою над головою:
б) в разі продовження боротьби проти червоної армії, радянських та польських банд. Для виконання отриманих бойових завдань з обмеженою метою в розпорядження УПА можуть постачатися в малій кількості боєприпаси і т.ін. Поповнення запасів УПА боєприпасами виключається в будь-якому випадку:
в) передавати німців та солдатів, які борються за Німеччину та опинилися в руках УПА: г) передавати розвідувальні дані щодо червоної армії, радянських та польських банд; д) передавати для прослухування полонених червоної армії, радянських та польських
банд, захоплених бійцями УПА.
3. Якщо стає неможливим вести переговори з УПА або її представники під час цих переговорів не дотримуються встановлених директив, викладених у пункті 2, то з УПА потрібно боротися і знищувати її так само, як й інші банди.
Про початок і результати переговорів з УПА потрібно у кожному випадку негайно повідомляти генеральному командуванню.
Косик Володимир, Україна в Другій світовій війні. – Т.4. - Львів, 2000. – С. 20-21.