Квітень 1923 р.

Про завдання партії у національному питанні

7. <...> Для правильного запровадження в життя національної програми, висунутої Жовтневою революцією, необхідно ще подолати ті перешкоди, які передані нам у спадщину пройденим періодом національного гніту і які не можуть бути подолані за короткий строк одним ударом.

Ця спадщина полягає, по-перше, в пережитках великодержавного шовінізму, який є відбитком колишнього привілейованого становища великоросів. Ці пережитки живуть ще в головах наших радянських працівників, центральних і місцевих, вони гніздяться в наших державних установах, у центральних і місцевих, вони дістають підкріплення у вигляді «нових» зміновіхівських великорусько-шовіністських віянь, які дедалі більше посилюються у зв’язку з непом. Практично вони виявляються у чванливо-зневажливому і бездушно-бюрократичному ставленні російських радянських чиновників до нужд і потреб національних республік. Багатонаціональна Радянська держава може стати дійсно міцною, а співробітництво народів у ній дійсно братерським лише в тому разі, коли ці пережитки будуть витравлені в практиці наших державних установ рішуче і безповоротно. Становище у ряді національних республік (Україна, Білорусія, Азербайджан, Туркестан) ускладнюється тим, що значна частина робітничого класу, який є основною опорою Радянської влади, належить до великоруської національності. В цих районах змичка між містом і селом, робітничим класом і селянством натрапляє на дуже велику перешкоду в пережитках великоруського шовінізму як у партійних, так і в радянських органах. За цих умов розмови про переваги російської культури і висування положення про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурами більш відсталих народів (українською, азербайджанською, узбецькою, киргизькою та ін.) є не що інше, як спроба закріпити панування великоруської національності. Тому рішуча боротьба і пережитками великоруського шовінізму є першим черговим завданням нашої партії.

Ця спадщина полягає, по-друге, у фактичній, тобто господарській і культурній, нерівності національностей Союзу Республік. Правова національна рівність, здобута Жовтневою революцією, є великим завоюванням народів, але вона не розв’язує сама по собі всього національного питання. Ряд республік і народів, які не пройшли або майже не пройшли капіталізму, які не мають або майже не мають свого пролетаріату, які відстали через це у господарському і культурному відношеннях, не можуть повністю використати права і можливості, які їм дає національна рівноправність, не можуть піднятися на вищий ступінь розвитку і догнати, таким чином, без справжньої і тривалої допомоги ззовні ті національності, які пішли вперед. Причини цієї фактичної нерівності криються не тільки в історії цих народів, а й у політиці царизму і російської буржуазії, які прагнули перетворити окраїни у виключно сировинні райони, експлуатовані промислово-розвинутими центральними районами. Подолати цю нерівність за короткий строк, ліквідувати цю спадщину за один-два роки неможливо. Ще X з’їзд нашої партії відзначив, що «знищення фактичної національної нерівності є тривалий процес, який вимагає упертої і наполегливої боротьби з усіма пережитками національного гніту і колоніального рабства». Але подолати її треба неодмінно. І подолати її можна тільки шляхом справжньої і тривалої допомоги російського пролетаріату відсталим народам Союзу в справі їх господарського і культурного успіху. Допомога ця повинна в першу чергу виявитися у вжитті ряду практичних заходів по утворенню в республіках раніше пригноблених національностей промислових осередків з максимальним залученням місцевого населення. Нарешті, допомога ця повинна йти, згідно з резолюцією X з’їзду, паралельно з боротьбою трудових мас проти місцевих і зайшлих експлуататорських верхів, які посилюються у зв’язку з непом, за зміцнення своїх соціальних позицій. Оскільки ці республіки є переважно сільськогосподарськими районами, внутрішні соціальні заходи повинні насамперед іти по шляху наділення трудових мас землею за рахунок вільного державного фонду. Без цього нема підстави розраховувати на налагодження правильного і тривкого співробітництва народів у рамках єдиної союзної держави. Тому боротьба за ліквідацію фактичної нерівності національностей, боротьба за піднесення культурного і господарського рівня відсталих народів є другим черговим завданням нашої партії.

Ця спадщина полягає, нарешті, в пережитках націоналізму серед цілого ряду народів, які пережили тяжке ярмо національного гніту і не встигли ще звільнитися від почуття старих національних кривд. Практичним виявом цих пережитків є деяка національна відчуженість і відсутність повного довір’я раніше пригноблених народів до заходів, які йдуть від росіян. Проте в деяких республіках, що мають у своєму складі кілька національностей, цей оборонний націоналізм перетворюється нерідко в націоналізм наступальний, у завзятий шовінізм сильнішої національності, спрямований проти слабих національностей цих республік. Шовінізм грузинський (в Грузії), спрямований проти вірменів, осетинів, аджарців і абхазців; шовінізм азербайджанський (в Азербайджані), спрямований проти вірмен; шовінізм узбецький (в Бухарі і Хорезмі), спрямований проти туркменів і киргизів; шовінізм вірменський та ін. – усі ці види шовінізму, заохочувані до того ж умовами непу і конкуренції, є величезним лихом, яке загрожує перетворити деякі національні республіки в арену гризні і чвар. Нічого й казати, що всі ці явища гальмують справу фактичного об’єднання народів у єдиний державний союз. Оскільки пережитки націоналізму є своєрідною формою оборони проти великоруського шовінізму, рішуча боротьба з великоруським шовінізмом становить найвірніший засіб для подолання націоналістичних пережитків. Оскільки ж ці пережитки перетворюються у місцевий шовінізм, спрямований проти слабих національних груп в окремих республіках, пряма боротьба з ними є обов’язком членів партії. Тому боротьба з націоналістичними пережитками і насамперед з шовіністичними формами цих пережитків є третім черговим завданням нашої партії.

8. Одним з яскравих виявів спадщини старого слід вважати той факт, що Союз Республік розцінюється значною частиною радянських чиновників у центрі і на місцях не як союз рівноправних державних одиниць, покликаний забезпечити вільний розвиток національних республік, а як крок до ліквідації цих республік, як початок утворення так званого «єдиного-неділимого».

Таким же результатом спадщини старого слід вважати прагнення деяких відомств РСФРР підпорядкувати собі самостійні комісаріати автономних республік і прокласти шлях до ліквідації останніх.

Засуджуючи таке розуміння, як антипролетарське і реакційне, і проголошуючи абсолютну необхідність існування і дальшого розвитку національних республік, з’їзд закликає членів партії пильно стежити за тим, щоб об’єднання республік і злиття комісаріатів не було використане шовіністично настроєними радянськими чиновниками як прикриття їх спроб ігнорувати господарські й культурні потреби національних республік. Злиття комісаріатів є іспит радянському апаратові: якби цей досвід набув на практиці великодержавного напряму, то партія була б змушена вжити проти такого перекручення найрішучіших заходів, аж до постановки питання про перегляд злиття деяких комісаріатів, поки радянський апарат не буде належно перевихований у дусі дійсно пролетарської і дійсно братерської уваги до нужд і потреб малих і відсталих національностей.

9. Союз Республік, створений на началах рівності й добровільності робітників і селян окремих республік, і першою спробою пролетаріату в справі врегулювання міжнародних взаємовідносин незалежних країн і першим кроком до створення майбутньої всесвітньої Радянської республіки праці. Оскільки Союз Республік і новою формою співжиття народів, новою формою їх співробітництва в єдиній союзній державі, у рамках якої повинні бути зжиті змальовані вище пережитки в процесі спільної роботи народів, вищі органи Союзу повинні бути побудовані так, щоб вони повністю відображали не тільки спільні нужди і потреби всіх національностей Союзу, а й спеціальні нужди і потреби окремих національностей. Тому, поряд з існуючими центральними органами Союзу, які є представництвом трудящих мас усього Союзу, незалежно від національності, повинен бути створений спеціальний орган представництва національностей на засадах рівності. Така будова нейтральних органів Союзу дала б повну можливість чуйно прислухатися до нужд і потреб народів, своєчасно подавати їм необхідну допомогу, створити обстановку повного взаємного довір’я і ліквідувати, таким чином, найбільш безболісними шляхами згадану вище спадщину.

10. Виходячи із сказаного, з’їзд рекомендує членам партії як практичні заходи добитися того, щоб:

а) при побудові центральних органів Союзу була забезпечена рівність прав та обов’язків окремих республік як у взаємних між ними відносинах, так і щодо центральної влади Союзу;

б) у системі вищих органів Союзу був утворений Спеціальний орган представництва всіх без винятку національних республік і національних областей на засадах рівності, з можливим урахуванням представництва всіх національностей, які входять до складу цих республік;

в) виконавчі органи Союзу були сконструйовані на засадах, які забезпечують реальну участь у них представників республік і задоволення нужд і потреб народів Союзу;

г) були надані республікам досить широкі фінансові і, зокрема, бюджетні права, які забезпечують можливість виявлення їх власної державно-адміністративної, культурної та господарської ініціативи;

д) органи національних республік і областей складалися переважно з людей місцевих, які знають мову, побут і звичаї відповідних народів;

е) були видані спеціальні закони, які забезпечують вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах, що обслуговують місцеве інонаціональне населення і національні меншості, – закони, які переслідують і карають з усією революційною суворістю всіх порушників національних прав і особливо прав національних меншостей;

є) була посилена виховна робота у Червоній Армії в дусі насадження ідей братерства і солідарності народів Союзу і були вжиті практичні заходи по організації національних військових частин, з дотриманням усіх мір, необхідних для забезпечення повної обороноздатності республік.

ІІ

1. Розвиток організацій нашої партії у більшості національних республік відбувається в умовах, які не цілком сприяють їх зростанню і зміцненню. Економічна відсталість цих республік, нечисленність національного пролетаріату, недостатність або навіть відсутність кадрів старих партійних працівників з місцевих людей, відсутність серйозної марксистської літератури рідною мовою, слабість партійно-виховної роботи, нарешті, наявність пережитків радикально-націоналістичних традицій, які все ще не встигли вивітритися, породили серед місцевих комуністів певний ухил у бік переоцінки національних особливостей, у бік недооцінки класових інтересів пролетаріату, ухил до націоналізму. Це явище стає особливо небезпечним у республіках з кількома національностями, де воно набирає нерідко форми ухилу до шовінізму комуністів сильнішої національності, спрямованого своїм вістрям проти комуністів слабих національностей (Грузія, Азербайджан, Бухара, Хорезм). Ухил до націоналізму шкідливий у тому відношенні, що він, гальмуючи процес визволення національного пролетаріату з-під ідейного впливу національної буржуазії, утруднює справу згуртування пролетарів різних національностей в єдину інтернаціоналістську організацію.

2. З другого боку, наявність численних кадрів старих партійних працівників росіян з походження як у центральних установах партій, так і в організаціях компартій національних республік, не обізнаних з побутом, звичаями і мовою трудових мас цих республік і тому не завжди чуйних до їх запитів, породила в нашій партії ухил у бік недооцінки національних особливостей і національної мови в партійній роботі, погордливо-зневажливе ставлення до цих особливостей, ухил до великоруського шовінізму. Цей ухил шкідливий не тільки тому, що він, гальмуючи справу формування комуністичних кадрів з місцевих людей, які знають національну мову, створює небезпеку відриву партії від пролетарських мас національних республік, а й насамперед тому, що він живить і вирощує змальований вище ухил до націоналізму, утруднюючи боротьбу з ним.

3. «Засуджуючи обидва ці ухили, як шкідливі і небезпечні для справи комунізму, і звертаючи увагу членів партії на особливу шкідливість і особливу небезпечність ухилу до великоруського шовінізму, з’їзд закликає партію до найскорішої ліквідації цих пережитків старого в нашому партійному будівництві.

Як практичні заходи з’їзд доручає ЦК провести:

а) утворення марксистських гуртків вищого типу з місцевих партійних працівників національних республік;

б) розвиток принципової марксистської літератури рідною мовою;

в) посилення Університету народів Сходу і його філій на місцях;

г) утворення при ЦК національних компартій інструкторських груп з місцевих працівників;

д) розвиток масової партійної літератури рідною мовою;

е) посилення партійно-виховної роботи в республіках;

є) посилення роботи серед молоді в республіках.

4. Зважаючи на величезну важливість, яку має діяльність відповідальних працівників в автономних і незалежних республіках і на окраїнах взагалі (здійснення зв’язку трудящих даної республіки з трудящими всієї решти Союзу), з’їзд доручає ЦК подбати про особливо пильний добір цих працівників, з тим щоб склад їх повністю забезпечував дійсне запровадження у життя рішень партії в національному питанні.

Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішення з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – 1917-1924. – К., 1979. – Т. 2. – С. 416-425.