В УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

ПРО ПОЧАТОК ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОЇ АГРЕСІЇ

ЧУМАКИ І ЗАПОРОЗЬКА СТОРОЖА У СТЕПУ

Колись степи були дикі, шляхів мало, та й то один од іншого на 50-100 верст. Великими шляхами у Крим стояла запорозька сторожа, а балками никали татарва та нагайва. Чумаки тоді ходили валками возів 100-200 і більше, щоб охотніше було. Оце іде валка, аж ось над шляхом стоїть ратище. Тут, значить, клади, чумаче, харчі сторожі. Хто кладе хліба, сухарів, торбину пшона, борошна; хто сала, солі, цибулі, тарані. Покладуть – і гайда собі. Ідуть вони – коли ось знову ратище і вже серед шляху. Тут вже випрягай, чумаче, і стій, бо спереду залягли турки або нагаяки. Пасуть чумаки волів, коли ось, як вітер, летять верхами запорожці. Запрягають тоді чумаки волів і йдуть, а попереду козаки. Верстов десяток чи більше пройдуть, а там знов козаки. Тоді ці вертаються, а ті проводять чумака далі. Чумаки, було, дають запорожцям і гроші, і могорич, а інші і вола на махан[32]. Скотина тоді була дармова. Кожен чумак брав про всяк випадок пари дві-три зайвих. Були такі чумаки, – що не слухали сторожі: скинуть з дороги ратище і далі поганяють. За те їм і діставалося: або запорожці плечі нашмагають, або татарва наб'є, а волів займе.

Народна пам'ять про козацтво. –

С. 92-93.

Над Чорним морем у Криму жила в городах і селах татарська кримська орда. Під – її пануванням були ще чотири хижі орди, що кочували від гирл Дунайських до річки Кубані. Великий степ од Чорного моря аж до українських осель лежав пустинею, і на ньому доволі мирно чабанували татари й українці. З городів і других осель сміливі люди ходили у степ на здобитки, і через те вкраїнські оселі все далі та далі посувались у степ. Найкрайнішими вкраїнськими оселями по Дніпру були Канів і Черкаси. Далі степ був безлюдний. А по Дністру вкраїнські оселі доходили аж до Чорного моря, і більш як за чотириста років назад навпроти того місця, де тепер Акерман, було вже торгове місто вкраїнське, і відтіля возили хліб морем до греків, як і тепер. Так жили тут наші й татари, хоч, може, і не без яких сварок за пасовища, аж поки турки року 1453-го завоювали Царгород, столицю царства грецького. Скоро після того турецький султан підгорнув під себе кримського хана. З того часу кримські татари почали часто набігати на Україну і дуже грабувати її. Турки підмовляли татар, помагали їм...

А тут ще польські королі та московські царі, бувало, засваряться один з одним та й підбивають татар нападати на сусідню землю, а татари прийдуть помагати одному та й пограбують часами обидві землі. Що дальше, то більше розпускала орда свої загони по нашій землі: у один кінець до Києва, а у другий до Львова. Що більше набігали татари, то далі посувався на північ український люд, і все більше пустіла наша земля.

Драгоманов М. П. Про українських козаків,

татар та турків // Вибране. –

К., 1991. – С. 177, 178.