Передумови створення політичних партій на українських територіях.

План заняття

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Організація навчальної діяльності

Хід заняття

Тема 1.2. Політичний розвиток України у складі Росії та Австро-Угорщини

Мета:

- Дидактична: висвітлити з історичної точки зору найважливіші історичні події і факти політичного розвитку України в складі Російської та Австро-Угорської імперій на початку ХХ ст.

- Розвиваюча: розвинути у студентів вміння до критичного мислення та активного сприймання, а також навички аналізувати інформацію.

- Виховна: виховати у студентах патріотів держави за допомогою історії.

Тип заняття:урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник Ф. Г. Турченко, карта, ілюстрації, таблиці

Основні поняття та терміни:політична партія, соціальний рух, РСДРП, РУП, лібералізм, соціалізм, демократія, радикали

Основні дати:1890р. – створення Русько-української радикальної партії,1900р. – створення Революційної української партії, 1902 – створення Народної української партії, 1904 – створення Української демократично-радикальної партії, 1905 – створення Української соціал-демократичної партії

- що сприяло політизації українського населення?

- чи вплинув на цей процес промисловий переворот та скасування кріпацтва?

- які нові соціальні групи з'явилися на початку ХХ ст.?

1. Передумови створення політичних партій на українських територіях.

2. Політичні партії Західної України.

3. Політичні партії Східної України.

Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело

до посилення соціальних рухів. Національне гноблення, якого зазнавали українці (як і інші "інородці") вимагало певного згуртування за національною ознакою, протистояння російському великодержавному шовінізму. Це ставило складні завдання перед українським рухом – він мав стати масовим і добре організованим.

Якщо в другій половині ХІХ ст. в національному русі України здебільшого брала участь лише інтелігенція, то на початку ХХ ст. зростає роль робітничого класу і селянства.

Антипоміщицькі виступи на початку XX ст. продемонстрували готовність селян іти до кінця в боротьбі за власні права. 1900–1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися розгромами поміщицьких посівів та порубками приватних і казенних лісів, підпалами поміщицьких маєтків.

Неврожай 1901 р. загострив становище селян Лівобережжя. Навесні

мешканці містечка Карлівка на Полтавщині захопили 2 тис. десятин поміщицької землі і засіяли її. Голод змусив селян брати харчові запаси в

поміщицькому господарстві. З вимогами видачі хліба виступили селяни кількох повітів Харківської губернії. Почалися погроми економій, у яких брали участь тисячі селян та сільськогосподарських робітників. 105 садиб і маєтків було розгромлено, доки війська не розправилися із заворушниками. 1903–1904 рр. сталося 400 виступів, які охопили 440 сіл. Усе це свідчило про невирішеність аграрного питання і зростання соціальної напруги на селі.

На початку XX ст. відбулися зміни в робітничому русі. Криза 1900–1903 рр. відчутно погіршила становище пролетаріату, що сприяло поширенню в його середовищі ідей соціальної справедливості та зростання популярності партій, які їх висували. Під проводом марксистів відбулася перша маївка у Харкові (1900). Першотравневі страйки провели робітники Києва, Луганська, Катеринослава, Миколаєва. Найбільші виступи робітників відбулися на заводі Гретера і Криванека у Києві, на шахтах Горлівки. Поряд з економічними робітники висували політичні вимоги. 1903 р. відбулося 35 політичних та економічних страйків, 12 політичних демонстрацій, у яких узяли участь 29 тис. робітників. У липні загальний політичний страйк охопив

південь імперії. Поряд з економічними вимогами робітники висунули гасло «Геть самодержавство!».