Наукове дослідження як особлива форма пізнавальної діяльності в галузі педагогіки

Осмислюючи проблему, дослідник завжди припускає, що можна знати в даних умовах, яким способом можна досягти необхідного для практики знання. Розв’язати проблему в принципі можна лише за допомогою нових знань, нових фактів. Таким чином, в проблемі поєднані, по-перше, знання про незнання і, по-друге, припущення про можливе відкриття невідоиого закону, закономірності, принципу або способу дії.

Одним із основних критеріїв існування проблеми може бути наявність об’єктивно існуючих суперечностей,які можна розв’язати засобами науки. Якщо така суперечність є, це означає, що є й проблема, яку варто дослідити. Найчастіше в системі освіти виділяють такі суперечності:

20. між об’єктивною необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців і наявною практикою їх підготовки у вищій школі з використанням традиційних форм і методів навчання;

21. між посиленням вимог до самостійної роботи учнів і недостатнім рівнем їх знань і вмінь з організації самостійної пізнавальної діяльності тощо.

Мова, як правило, йде про об’єктивно існуючі суперечності між потребами і можливостями, між новими вимогами і системою, що склалася, між необхідністю і наявністю способів і засобів, які дають можливість реалізувати щось в нових умовах, і т. ін.

Проблема, яка випливає з виявлених суперечностей, повинна бути актуальною, відображати те нове, що входить або повинно ввійти в життя. Такими нині є проблеми, пов ’язані з гуманізацією, фундаменталізацією, демократизацією й інформатизацією освіти, врахуванням індивідуальних особливостей і реалізацією можливостей кожного учня, реалізацію проблемного та особистісно орієнтованого чи розвивального навчання, формуванням виховуючого середовища в школі і мікрорайоні, комплексною профілактикою і реабілітацією неповнолітніх тощо.

Розв’язати практичне завдання засобами науки- означає визначити співвідношення цього завдання з галуззю невідомого в науковому знанні і в результаті наукового дослідження одержати знання, які потім будуть покладені в основу практичної діяльності. Ця галузь невідомого в науковому знанні - «біла пляма на карті науки» - і є наукова проблема.

При визначенні проблеми обов’язково треба враховувати розуміння різниці між науковою проблемою і практичним завданням. Справді, практичне завдання розв’язується не лише засобами науки. Ніяка наука не допоможе дітям вчитися, коли вони не мають підручників, коли в них над головою тече дах. Окремі практичні завдання можна вирішити засобами інтенсифікації праці вчителів, упровадження нових технологій, передового досвіду навчання і вихованнятощо. Якщо наявних засобів недостатньо, виникає педагогічна проблема, яка вимагає проведення відповідного дослідження. Його актуальність, окрім практичних потреб освіти, характеризується недостатністю тих чи інших наукових знань на збагачення і доповнення яких спрямована така пошукова робота.

Одним із основних критеріїв виникнення педагогічної проблеми слід розглядати наявність об’єктивно існуючихсуперечностей, які можна розв’язати засобами науки. Якщо є така суперечність, то є проблема, яка підлягає дослідженню. Суть проблеми - суперечність між встановленими фактами і їхнім теоретичним осмисленням, між різними поясненнями, інтерпритаціями фактів. Наукова проблема не ставиться довільно, а є результатом глибокого вивчення стану практики і наукової літератури, відображає суперечності процесу пізнання на його певному історичному етапі.

Наука, незважаючи на все її значення в сучасному світі - не єдина форма його духовного освоєння. Для методології педагогіки проблема визначення специфіки й місця наукового пізнання на відміну від інших форм відбиття дійсності - дуже складний і притім зовсім не “чисто академічний” питання. Серед докорів, які адресуються педагогічній науці, є докори із приводу її сухості, абстрактності, наукоподібності. Вчених-педагогів призивають писати простіше, зрозуміліше. У ході таке крилате виречення: “Педагогіка - масова наука, і все всім у ній повинне бути легко й зрозуміло”.

Щоб визначитися, що в подібних докорах справедливо, а що - ні, потрібно взяти до уваги, що педагогічна діяльність - настільки всюдисуща, всепроникаюча сфера соціального буття, що правомірно виділити її в особливу сферу суспільної свідомості. У цій сфері сьогодні розрізняються, принаймні, три форми відбиття: 1) відбиття педагогічної дійсності в стихійно-емпіричному процесі пізнання; 2) художньо-образне відбиття педагогічної дійсності; 3) відбиття педагогічної дійсності в науковому пізнанні.

Опираючись на висновки, викладені в роботах В.И. Загвязинского, В.П. Кохановского, В.В. Краевского й інших учених, розкриємо зміст названих форм відбиття. При всій повазі до науки не можна вважати, що вона може все. Це лише одна з форм відбиття, і безглуздо було б затверджувати, що наукова або яка- небудь інша форма відбиття краще або “вище” іншої. Вимагати, щоб В. Шекспір виражався формулами, а А. Знштейн складав драми й сонети, однаково безглуздо.

Існують розходження в характері використання, місці й ролі досвіду в науці, з

і

одного боку, і в художній творчості, з іншої. Учений виходить із інформації, уже накопиченої в даній науці, із загальнолюдського досвіду. У художній творчості в співвідношенні загальнолюдського й особистого досвіду більше значення має досвід особистий. Зразок злиття опису особистого досвіду і його художньо- образного осмислення дав A.C. Макаренко в “Педагогічній поемі”. Ця лінія продовжена в публіцистичних педагогічних добутках інших авторів. Розходження між двома жанрами полягає в тому, що якщо основна форма художнього узагальнення - типізація, то в науці відповідну функцію виконує абстрактне, логічне мислення, виражене в поняттях, гіпотезах, теоріях.

Найбільш загальним образом науку визначають як сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність (енциклопедичний словник). Діяльність у сфері науки - наукове дослідження - особлива форма процесу пізнання, таке систематичне й цілеспрямоване вивчення об'єктів, у якому використаються засоби й методи наук й яке завершується формуванням знань про досліджувані об'єкти.

Іншою формою пізнання - є пізнання стихійно^Л-емпіричне. Нерідко в педагогіці ці два види пізнання - наукове і стихійно-емпіричне не розрізняють досить чітко, уважають, що педагог-практик, не ставлячи перед собою спеціальних наукових цілей і не використовуючи засобів наукового пізнання, може перебувати в положенні дослідника. Висловлюється або мається на увазі думка, що наукове знання можна одержати в процесі практичної педагогічної діяльності, не утруждая себе теоретичними міркуваннями, що педагогічна теорія чи ледве не “виростає” сама собою із практики. Це далеко не так. Процес наукового пізнання - особливий процес. Він складається з пізнавальної діяльності людей, засобів пізнання, його об'єктів і знань. Зупинимося на розходженнях наукового пізнання й стихійно^Л-емпіричного.

Стихійно-емпіричне пізнання первинно. Воно існувало завжди й існує понині. Це таке пізнання, при якому одержання знань не відділено від суспільно- практичної діяльності людей. Джерелом знання є різноманітні практичні дії з об'єктами. Із власного досвіду люди довідаються властивості цих об'єктів, засвоюють найкращі способи дії з ними - їхньої обробки, використання. Таким шляхом у стародавності люди довідалися властивості корисних злаків і правила їхнього вирощування. Не чекали вони й появи наукової медицини. У пам'яті народу зберігається безліч корисних рецептів і знань про цілющі властивості рослин, і багато хто з таких знань не застаріли й донині. Стихійно-емпіричне знання й в епоху науково-технічної революції зберігає своє значення. Це не якесь другосортне, а повноцінне знання, перевірене багатовіковим досвідом.

В області педагогіки стихійно-емпіричне знання живе в народній педагогіці. Народна мудрість залишила нам безліч выдержавших перевірку досвідом педагогічних рад у вигляді прислів'їв і приказок. У них відбиті певні педагогічні закономірності. Знання такого роду одержує й сам учитель у процесі практичної роботи з дітьми. Він довідається про те, як краще надійти в ситуації певного роду, які результати дає той або інший конкретний педагогічний вплив на конкретних учнях.

Специфіка наукового пізнання, у відмінності від стихійно-емпіричного, складається насамперед у тім, що пізнавальну діяльність у науці здійснюють не всі, а спеціально підготовлені групи людей - науковців. Формою її здійснення й розвитку стає наукове дослідження.

В історії науки створюються й розробляються спеціальні засоби пізнання, методи наукового дослідження, у той час як стихийно-эмпи-рическое пізнання такими засобами не розташовує. До числа засобів наукового пізнання ставиться, наприклад, моделювання, застосування ідеалізованих моделей, створення теорій, гіпотез, експериментування.