Методика розрахунку виробничої потужності

Виробнича потужність підприємства характеризує максималь­но можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі й асортименті, запланованих до виробництва, за повного використання устаткування й виробничих площ за умови застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Види виробничої потужності та чинники, що її визначають

Лекція 7. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю

План лекції:

1. Види виробничої потужності та чинники, що її визначають.

2. Методика розрахунку виробничої потужності.

3. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності.

4. Система показників використання виробничої потужності.

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього зростання й перспективи розвитку.

Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудови­ми, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Планова вироб­нича потужність має бути достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюють у кілька етапів:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або розширенню підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності.

Виробничу потужність визначають різними вимірниками – найчастіше натуральними, умовно-натуральними, у багатономен­клатурних виробництвах – вартісним показником.

Вирізняють три види потужності підприємства: проектна – визначається у процесі проектування; поточна – фактично досяг­нута потужність; резервна – для покриття „пікових” навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, хар­чова промисловість).

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників. Головні з них такі:

· номенклатура, асортимент і якість продукції;

· тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

· кількість устаткування, стан його фізичного й морального зносу;

· режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;

· застосування робочого часу;

· якість обслуговування робочих місць тощо.

Виробничу потужність визначають так: на початок планового періоду — вхідна потужність; на кінець цього періоду – вихідна потужність; а також середньорічна потужність.

У планових обчисленнях для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність.

(7.1)

де П_ср — потужність середньорічна;

П_вх — потужність вхідна;

П_вв — потужність, яку буде введено в плановому році;

Т_в — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.);

П_виб — потужність, яка вибуває протягом року;

Т_н — період, упродовж якого потужність не буде використо­вуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Відповідно до викладеного вихідна потужність дорівнює:

. (7.2)

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продук­ції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні – це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах – формувальні дільниці.

Вихідні дані й послідовність розрахунків, за якими визначають виробничу потужність кожного наступного підрозділу, наведено на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Вихідні дані й послідовність розрахунків
виробничої потужності підприємства

Обчислення виконують технологічні підрозділи підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, які дадуть можливість довести їх пропускну спроможність до рів­ня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

До розрахунків виробничої потужності підприємства включають устаткування встановлене й невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Визначають виробничу потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування й використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Ф_кал) часу застосовують під час розрахунків виробничої потужності підприємств з безперервним проце­сом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних вироб­ництвах).

(7.3)

де р - % часу на ремонт і технологічні зупинки устаткування.

Фонд режимний використовують, обчислюючи виробничу потужність складальних цехів і дільниць. Його визначають за формулою

(7.4)

де Ф_реж — фонд режимний (год);

К_зм — кількість змін;

Т_зм — тривалість робочої зміни, год;

Д_р — кількість робочих днів у плановому періоді;

Г_н — кількість неробочих годин у передсвяткові дні;

Д_п — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

(7.5)

де Ф_еф — ефективний, корисний фонд часу роботи устаткування (год).

У складальних, монтажних, формувальних цехах і дільницях, у яких виробничий процес виконується на корисних виробничих площах, режимний фонд обчислюють з урахуванням цієї площі за такою формулою:

(7.6)

де Ф_площ — режимний фонд робочого часу з урахуванням корисної площі цеху, дільниці, м²-годин (квадрато-метри-години);

S — корисна виробнича площа цеху, дільниці, м².

У загальному вигляді виробничу потужність (П) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції можна визначити за однією з таких формул:

(7.7)

або

(7.8)

де П_і – потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

П_в – продуктивність устаткування у відповідних одиницях вимірювання і-ї продукції за годину;

- ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (год);

Р_м – середньорічна кіль­кість устаткування;

Тр_і – трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яку обчислюють за такою формулою:

(7.9)

де t_і — норма часу (трудомісткість) на виготовлення одиниці продукції (год);

К_в.н — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити так:

(7.10)

Методика розрахунку виробничої потужності залежить від характеру підприємств, цехів і рівня їхньої спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На безперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність обчислюють за такою формулою:

(7.11)

де r — такт роботи лінії чи конвеєра.

2. В умовах потоково-масового виробництва за вузької спеціалізації робочих місць визначають потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію під час оброблення конкретної деталі, розраховують потужність за такою формулою:

(7.12)

3. В умовах серійного виробництва обчислення виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість детале-операції. Як вимірник виробничої потужності використовують типовий виріб-представник:

(7.13)

де Т_пред — технічно розрахована норма часу на оброблення комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

4. В умовах серійного виробництва із широкою номенклату­рою випуску виробів, а також в одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведуть у такій послідовності:

а) визначають трудомісткість оброблення виробів та всієї вироб­ничої програми за групами устаткування:

(7.14)

де T_N — трудомісткість виробничої програми (год);

n — кількість найменувань виробів;

N_i — кількість і-х виробів у виробничій програмі;

б) розраховують ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначають пропуск­ну спроможність устаткування:

(7.15)

де П_спр — пропускна спроможність устаткування, станко-год;

в) пропускну спроможність кожної групи устаткування ділять на трудомісткість програми з даного виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

(7.16)

г) щодо провідної групи устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства в натуральному вимірнику множенням кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

(7.17)

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з.у) обчислюють так:

(7.18)

За К_з.у = 1 устаткування використовують повністю; за К_з.у > 1 устаткування перевантажене; за К_з.у < 1 воно недовантажене.

Визначення виробничої потужності – це трудомістка робота, тому для скорочення трудомісткості її виконання та підвищення якості й ефективності розрахунків необхідно використовувати засоби обчислювальної техніки.

Крім розрахунків за провідними цехами й дільницями визначають технологічну спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності за даними провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємозв’язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховують співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.