Тема 7: МОЛОДІЖНІ, ДИТЯЧІ ТА ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1. Молодіжні та дитячі організації

Молодіжний рух – похідна політичної та соціальної актив­ності молоді, яку вона проявляє і реалізує значною мірою через організовані громадські, суспільно-політичні та інші структури. І тому молодіжний рух, його розвиток мають підтримуватись і стимулюватися насамперед державою.

Особливо активно розвивається молодіжний рух в Україні у період так званих "процесів перебудови" – кінець 80-х – початок 90-х років. Саме появою численних молодіжних організацій обумовлене зростання політичної активності молоді у цей період, хоча така активність була і є різноплановою, орієнтованою на великий спектр політичних, ідеологічних інтересів та уподобань.

Нині мають місце як політична поляризація молоді, так і відсутність у значної кількості юнаків та дівчат політичних орієнтацій взагалі. Порівняно із 80-ми роками спостерігається певне зростання їх громадської та політичної активності.

Молодіжні громадські організації – об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких в здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації – об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Молодіжний рух в Україні координує Український національний комітет молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією і має статус Всеукраїнської спілки молодіжних та дитячих громадських організацій. У своїй діяльності цей комітет керується законодавством України та власним статутом.

Вступ Українського національного комітету молодіжних організацій до міжнародних молодіжних організацій (асоціацій, союзів тощо) не є підставою для його реєстрації як міжнародного.

Принципи утворення і діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій (ст. 3):

– молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності;

– молодіжні та дитячі громадські організації зобов'язані доводити до відома громадськості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству;

– інформація, що міститься у статутах, про склад керівних органів, джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжних і дитячих громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом.

Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Засновниками спілок молодіжних та дитячих громадських організацій є молодіжні та дитячі громадські організації.

Членами молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій – особи віком від б до 18 років. Вступ неповнолітніх (віком до 10 років) до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третини загаль­ної кількості членів. У складі виборних органів молодіжних та дитячих громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третини членів виборних органів.

Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує 28 та 18 років, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.

Статус молодіжних та дитячих громадських організацій (ст. 6–8):

– молодіжні та дитячі громадські організації, їх спілки користуються правами, наданими їм Законом України "Про об'єднання громадян", іншими законодавчими актами.

– молодіжні та дитячі громадські організації, їх спілки не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки.

– молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції. Членські внески і добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій та їх спілок, не є об'єктом оподаткування (не є актуальним і вірним згідно змінень до закону від 2749-VI від 02.12.2010 - прим. редактора) .

Молодіжні та дитячі громадські організації залучаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування до розроблення й обговорення проектів рішень з питань державної політики щодо дітей та молоді.

Форми державної підтримки молодіжних та дитячих громадських організацій (ст. 9):

– надання молодіжним та дитячим громадським організаціям інформації про державну політику щодо дітей і молоді;

– надання методичної та організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді і дітей;

– сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді та дітям, або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні та дитячі громадські організації звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки.

Держава здійснює підтримку і в інших формах, що не суперечать законодавству України.

Фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій (ст. 10)

Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає в ньому окремим рядком видатки на підтримку спілки, членами якої є більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, Київських і Севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських організацій, діяльність якої спрямовується на забезпечення соціального становлення та розвитку молодих громадян.

Фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється через відповідні органи виконавчої влади, що працюють із молоддю, органи місцевого самоврядування та спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій.

При затвердженні місцевих бюджетів передбачаються видатки на реалізацію програм молодіжних та дитячих громадських організацій.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування можуть делегувати молодіжним та дитячим громадським організаціям повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів). У цьому разі вони надають молодіжним та дитячим громадським організаціям фінансову та матеріальну допомогу і здійснюють контроль за реалізацією наданих повноважень, у тому числі за цільовим використанням виділених коштів.

Молодіжні та дитячі громадські організації, їх спілки, які одержують фінансову або іншу матеріальну підтримку, зобов'язані подавати звіти про цільове використання фінансів і матеріальних цінностей органам, що їх надавали, у терміни, встановлені цими органами.

Молодіжні та дитячі громадські організації, їх спілки несуть відповідальність за порушення законодавства.

За неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним, дитячим громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Після проголошення державної незалежності України було проведено значну роботу з реалізації державної молодіжної політики, яка є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави. В Україні сформовано відповідні структури, які здійснюють реалізацію державної молодіжної політики.

У1998 р. тільки при Державному комітеті у справах сім'ї та молоді працювали 1467 дитячо-юнацьких закладів за місцем проживання, 501 центр соціальних служб для молоді та 985 спеціалізованих закладів, що діють при них. Такі центри надали послуги і сприяли працевлаштуванню майже 2 млн 100 тис молодих людей.

Було створено Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та його регіональні відділення, відпрацьовано механізм надання пільгового довготермінового державного кредиту на будівництво житла. Вдосконалюється система пошуку і підтримки талановитої молоді, організації культурно-мистецьких заходів для молоді. Під час реалізації державної молодіжної політики органи державної влади тісно співпрацюють із багатьма всеукраїнськими громадськими молодіжними та дитячими об'єднаннями, кількість яких постійно зростає, що позитивно впливає на розв'язання актуальних проблем молоді.

2. Жіночий рух та жіночі організації

Жіночий рух – це певна організація суспільної діяльності жінок і чоловіків, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ'я та рівності чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гуманізацію суспільства. Однак на практиці зміст цього поняття значно ширший і різноманітніший, як і саме життя. Його трансформація відбувається із розвитком науки, суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості.

Нині сприймаються як належне рівні права чоловіків і жінок на навчання, освіту, професійну діяльність, володіння майном, участь у справах держави, у формуванні органів влади. У конституціях майже всіх держав світу закріплено ці рівні права. У цих досягненнях неабияку роль відіграв процес зародження, формування руху жінок за свої права.

Інституалізація, тобто оформлення жіночих організацій як суб'єктів суспільного життя, відбулася після виборів 1990 р. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що цей процес набрав особливої інтенсивності.

Перший етап жіночого руху, його організаційного становлення та оформлення, розпочався у другій половині 80-х років і завершився після проголошення незалежності України.

У роки, що передували проголошенню незалежності, та у перші роки становлення української державності важливого значення набуло усвідомлення людьми власної національно-культурної ідентичності. Ідеї національного відродження, державної незалежності у той час були єдиною альтернативою комуністичній ідеології. Тому перші жіночі організації демократичного спрямування формувалися під загальним впливом національно-визвольних ідей, а пріоритетними завданнями своєї діяльності вбачає побудову незалежної української держави, відродження українських звичаїв і традицій. У подальшому національна парадигма вже не відігравала домінуючої ролі у жіночому русі, а створена згодом мережа жіночих організацій характеризувалася значною плюралістичністю ідеологічних спрямувань, різномисленням і різноманітністю ідеологій, намірів та завдань.

Другий етап жіночого руху розпочався 1991 р. Головною його особливістю був внутрішній саморозвиток жіночих організованих груп. Вони різнилися теоретичною основою, головними завданнями та методами діяльності. Відсутність у жінок досвіду формування власних ланок у громадянському суспільстві вплинула на структурні характеристики таких організацій. Вони будувалися за принципом централізму, формального залучення до роботи значної кількості жінок у рамках однієї організації, відсутності тісного безпосереднього зв'язку між членами, нав'язливого підкреслювання організаційної незалежності. Це призводило до небажання тісно співпрацювати з ін­шими жіночими організаціями і дистанціювання між ними.

Організації відрізнялися за своїм культурним потенціалом, різноплановістю ціннісних орієнтацій, пристосуванням до різномислення та ін.

Перший Всеукраїнський з'їзд жіночих організацій, що відбувся у лютому 1994 p., започаткував якісно новий третій етап жіночого руху. Це – етап відкритості до співпраці та взаємодії жіночих організацій, об'єднання зусиль у розробці стратегії щодо відстоювання інтересів жінок. Об'єктивно лише з цього часу можна стверджувати про існування осмисленого українського жіночого руху як сукупності жіночих організацій і прагнення їх до взаємодії. Вони починають, по-перше, розглядати будь-яку соціальну проблему з погляду жінок, їхніх інтересів, по-друге, висувати завдання про зміну тих соціальних умов, які генерують та відновлюють дискримінаційні механізми щодо жінок.

Шукаючи шляхи до співпраці, до утвердження тендерних принципів у всіх сферах життєдіяльності особи, жіночі організації своїми акціями та ініціативами підтверджують прихильність до загальноцивілізаційних цінностей і через участь в роботі міжнародних конференцій, форумів, реалізацію міжнародних програм та проектів, співпрацю з міжнародними організаціями, фондами, переконують світову громадськість, що Україна – не національно ізольоване суспільство.

Жіночий рух цього періоду розвивався в новому просторі "третього сектору", серед інших громадських і неурядових організацій, що виникали паралельно з жіночими та формували горизонтальні структури, горизонтальні зв'язки, які, можливо, з часом набудуть якості громадянського суспільства.

IV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвиток самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади та партнерами по "третьому сектору", вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадянських ініціатив. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні доброї волі. Це проблеми насилля, включаючи насилля у сім'ї та зґвалтування, дитячої безпритульності, наркоманії, торгівлі жінками й дітьми і т. ін.

Отже, загалом можна чітко визначити три етапи, які пройшов жіночий рух.

Перший – етап саморефлексії, визначення завдань та цілей діяльності.

Другий – пошук шляхів взаємодії зі структурами державної влади і партійно-політичної системи.

Третій – самовизначення у контексті громадянського суспільства, оволодіння його прийомами і способами діяльності.

Пошук ідентичності – власних цілей та способів впливу на суспільство, власної стратегічної лінії пов'язує ці етапи в одне ціле і дає змогу говорити про жіночий рух як про соціальне явище.

На сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих організацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Низкою акцій жінки заявили про себе як реальну силу. І все-таки слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Перед нею стоїть низка завдань, серед яких першочерговими є формування ідеології жіночого руху України та утвердження жіночого руху як суб'єкта соціального й політичного творення.

Типологія сучасного жіночого руху в Україні

З кожним роком зростає кількість та чисельність різних сучасних жіночих організацій: асоціації, ліги, об'єднання, кри­зові центри, клуби за інтересами. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху та українське суспільство в цілому умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій:

1. Традиційні жіночі організації, їх ще визначають як історичні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні. Сюди ввійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом навіть і на зовсім протилежних, що є свідченням драматизму історії української державності.

За тоталітарного режиму спостерігався контроль над усіма сферами життя суспільства. У таких умовах система жіночих рад як громадських організацій формально існувала, але фактично не мала самостійності. Вони перебували під впливом комуністичної партії, що й визначало їхні функції. Жіночі ради не виражали жіночих інтересів. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної належності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 р. виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990–1992 pp. – період структурного переоформлення системи жіночих рад. Протягом цього часу проводилися регіональні конференції в усіх областях України. Період структурного оформлення організації завершився тим, що Міністерство юстиції України зареєструвало її у 1993 р.

По-іншому, на чітко визначених національно-культурних позиціях організовує свою діяльність "Союз українок", що відновив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на усій території України. Проблеми поліпшення становища жінок "Союз українок" пов'язує з національним відродженням, із творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. На думку організації, в умовах бездержавності реальна рівноправність між жінками та чоловіками неможлива.

Основна мета організації – спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження у суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу.

Статут "Союзу українок", прийнятий на Всеукраїнському установчому з'їзді у грудні 1991 p., визначив організацію як благодійну та громадсько-просвітницьку.

"Союз українок" проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам'ятні дні. В усіх містах, де створено осередки організації, з 1989 р. відзначається "День Матері", працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання тощо.

2. Соціально орієнтовані жіночі організації. їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після розпаду Радянського Союзу, Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об'єдналися в організацію, було проходження юнаками служби в армії. Об'єднання жінок для боротьби за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що прямий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності.

Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії стало об'єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби студентам ВНЗ. 31 травня 1990 р. в Україні зареєстровано перший Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). Водночас у різних містах України засновувалися регіональні Комітети солдатських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об'єднаний установчий з'їзд 12 регіональних комітетів заснував "Організацію солдатських матерів України" (ОСМУ). Координаційну раду органі­зації очолила Людмила Трухманова – голова Запорізького комітету солдатських матерів.

Діяльність ОСМУ мала політичний характер. Головна мета цієї організації – сприяння формуванню національних збройних сил. Активне лобіювання державних органів зумовило те, що Верховна Рада УРСРу липні 1990 р, ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Указ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпрацювати з громадськими організаціями національно-демократичного спрямування з метою досягнення незалежності України та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення II Всеукраїнських зборів Народного руху до народу України "Про службу в армії", під яким поставили підписи "Організація солдатських матерів України", "Жіноча громада", "Союз українок". У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.

Основними завданнями ОСМУ на той час були: запровадження мережі жіночого громадського контролю в армії; випуск газети з правдивою інформацією про становище в армії; об'єднання зусиль жінок-матерів, які прагнуть незалежності українських збройних сил. На початку 90-х років ці завдання виконувалися шляхом проведення мітингів і демонстрацій, на яких висувалися вимоги про потребу створення української державності та численні звернення до органів влади з питань форму­вання української армії. На II з'їзді "Організації солдатських матерів України" (листопад 1991 р.) було відзначено спільні успіхи громадськості у наданні амністії військовослужбовцям, які залишили військові частини з певних причин, проаналізовано роботу регіональних комітетів солдатських матерів у призовних комісіях щодо налагодження громадського контролю над армією та висловлено думку про необхідність якнайшвидшого формування національних збройних сил.

Після створення в Україні Збройних сил "Організація солдатських матерів України" (далі – ОСМУ), маючи значний досвід роботи, продовжувала відстоювати інтереси військовослужбовців та членів їх сімей.

Формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров'я в армії – такі завдання ОСМУ на сучасному етапі.

ОСМУ – це самодопомогове жіноче об'єднання, яке вирішує неупорядковані в суспільстві проблеми. Жінки цієї організації не називають себе феміністками, хоча й активно захищають жіночі права. їхня діяльність зосереджується лише на поліпшенні життя своїх родин. Це дає змогу говорити про "грома­дянський фемінізм". Від самого початку національна належність не була політичним компонентом дій ОСМУ. Власне, цим можна пояснити успіх організації. Ідеологія материнства, на якій ґрунтується ОСМУ, не визнає національних обмежень і, приймаючи до себе жінок усіх етнічних груп, що проживають в Україні, "Організація солдатських матерів України" створила собі моральну й культурну основу діяльності.

Питання забезпечення соціально-правового захисту сімей, що втратили синів у армії, обговорювалося на Всеукраїнському з'їзді солдатських матерів, який відбувся у квітні 1997 р. у Києві, на який прибуло 200 матерів України. На ньому зазначалося, що 360 воїнів щороку гинуть під час проходження військової служби в Україні. Ця страшна статистика змушує жінок об'єднувати свої зусилля для захисту своїх синів та чоловіків.

Забруднення довкілля, згубні наслідки Чорнобильської катастрофи зумовили появу мережі жіночих екологічних організацій. Однією з перших була київська регіональна неурядова екологічна організація "Мама-86", заснована групою молодих матерів у 1990 р. для захисту київських дітей від шкідливих наслідків індустріального радіаційно забрудненого міста. Головне завдання організації – "підвищення громадянської та екологічної свідомості через конкретну допомогу дітям і мамам, по­яснення залежності стану здоров'я від стану навколишнього середовища".

Як відповідь на погіршення становища сімей в Україні у період трансформації суспільства стало створення жіночих організацій з метою захисту багатодітних сімей. Саме ця категорія населення найбільше постраждала за умов лібералізації цін, зниження реальних доходів. З 1993 р. діє "Всеукраїнська спілка організацій багатодітних" (ВСОБ), до якої входить 25 колективних членів із 19 областей України. За ініціативи Київського об'єднання багатодітних сімей у березні 1993 р. був проведений Всеукраїнський з'їзд багатодітних, учасниками якого стали 400 представників із різних областей. Головними напрямами роботи ВСОБ є оздоровлення дітей, надання матеріальної допомоги сім'ям, які найбільше її потребують, активна співпраця з державними органами щодо розробки законопроектів з питань соціального захисту багатодітних сімей та ін.

Соціально орієнтовані жіночі організації – це найчисленніша група організацій. Вони не виявляють активності у відстоюванні жіночих прав, а більше уваги звертають на вирішення нагальних соціальних проблем. Орієнтація на соціальний захист маргінальних категорій населення, соціальну роботу об'єднала навколо цих організацій різні категорії жінок і створила ґрунт для співпраці жінок та чоловіків.

Серед актуальних питань сучасної політики дедалі більшу увагу останнім часом привертає до себе проблема різних форм нелегальної еміграції українських жінок та дівчат за кордон із метою будь-якого працевлаштування, поліпшення матеріального становища. Проте, як свідчать факти, таке працевлаштування часто перетворюється у торгівлю жінками, які зазнають жорстокої експлуатації, у тому числі сексуальної. При цьому вони не мають ні соціального, ні юридичного захисту.

Щоб привернути увагу громадськості та представників державних структур до проблеми торгівлі жінками, як до питання грубого порушення елементарних прав людини, у травні 1997 р. в Україні було створено неурядову організацію "LaStrada-Україна", яка розпочала програму "Запобігання торгівлі жінками у країнах Центральної та Східної Європи", що впроваджена одночасно у Нідерландах, Чехії, Польщі та спрямована на попередження торгівлі жінками та дівчатами, надання профілактичної допомоги тим, хто має намір виїхати на роботу за кордон, працює там, а також соціальної та юридичної допомоги тим, хто повернувся додому. Спонсором програми виступило Євро­пейське Співтовариство. В Україні цей проект спрямований на підтримку громадських неурядових структур, метою діяльності яких є запобігання торгівлі жінками. Він передбачає дослідження цієї проблеми в Україні, а також роботу в трьох головних напрямах щодо проведення широкої кампанії в засобах масової інформації:

– організація публічних дебатів шляхом публікації у пресі та розповсюдження матеріалів, створення спеціальних рубрик і програм, присвячених проблемі вивезення жінок та дітей;

– упровадження освітніх програм, читання лекцій у середніх та вищих навчальних закладах;

– надання юридичної і соціальної допомоги потерпілим жінкам: створення гарячої лінії та телефону довіри для консультації жінок, створення мережі соціальної, психологічної та медичної допомоги жертвам торгівлі.

3. Організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від тоталітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з характерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підґрунтя в українському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдалася до активних пошуків шляхів економічного виживання. їх економічна активність виявилася у створенні об'єднань економічного характеру на ґрунті ділових відносин. Першим таким об'єднанням ділових жінок була Київська федерація "Либідь", створена наприкінці 1990 р. при Київському фонді милосердя і здоров'я. Основними напрямами її роботи були: доброчинна діяльність, проведення благодійних фестивалів з жіночої проблематики, допомога маргінальним категоріям населення, сприяння жінкам у вдосконаленні та розвитку їх можливостей входження у ринкову економіку та ін.

Дотримуючись принципів тендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації усіх трьох груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політичних, юридичних, економічних прав, рівних із чоловіками, а не на зміну діючої у соціумі тендерної системи. По суті, ідеологічні підходи таких організацій ґрунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями.

4. Організації феміністичної орієнтації. З розвитком жіночого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процесами в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки, почали формуватися феміністичні організації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а створюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об'єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різних програм, і в першу чергу "Women Studies", "Gender Studies". Тендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов'язують з наявною тендерною системою і тому спрямовують свою діяльність на трансформацію тендерних ролей і тендерних відносин. Значну увагу приділено модернізації свідомості жінок, особливо молоді, переборенню сексистських стереотипів у суспільних поглядах. Організації феміністичної орієнтації виникли лише в середині 90-х років. До цієї групи організацій належать об'єднання жінок, створені за професійним принципом. їх започаткували насамперед жінки творчих професій.

Нині, за підрахунками дослідників, лише 0,2 % жінок України бере участь у роботі жіночих об'єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової діяльності й усвідомлюють проблеми тендерної нерівності, сімейного насильства, необхідності виховання у жінок самоповаги та власної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх зовсім небагато. Більшість членів жіночих громадських організацій – це ті, хто під час соціально-економічних перетворень у країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні.