Сакофаг князя Ярослава Осмомисла
2. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського
(адреса: вул. Театральна, 25, м. Коломия, Івано-Франківська область )
Ідея створення музею в Коломиї виникла у середовищі прогресивної інтелігенції наприкінці ХІХ століття і була палко підтримана І.Франком. Проте його організацію розпочато через багато років. 13 листопада 1926 року на засіданні управи Товариства "Народний Дім" було розглянуто план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено його статут та назву — "Український народний музей ім. Йосафата Кобринського". 18 травня 1927 року загальні збори Товариства "Народний дім" затвердили рішення управи. Організацію музею було доручено Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.
Спочатку експозиція містилася у маленькій гардеробній театрального залу "Народного дому". На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Багато цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич - з Верхнього Березова, лікар Левицький - з Коломиї. Згодом надійшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гарматія та інших.
Починаючи з 1926 року, неодноразово ставилося питання про офіційне відкриття музею. Але панівна верхівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток української культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.
Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах - відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом "Народний дім", в організаційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій - музейний архів та бібліотека.
У роботі музею виникали великі труднощі. Він вважався громадською установою, створеною на добровільних засадах. Лише раз на тиждень, у неділю, музей відкривали для відвідування, але й за таких умов існування національна культурна установа була небажаною для панівних кіл. У 1937 році їм вдалося на деякий час закрити музей, але, завдяки домаганням трудящого люду, уряд був змушений знову його відкрити.
Багато шкоди музеєві завдала Друга світова війна, в період якої чимало вартісних експонатів пограбували німці. У повоєнний час аналогічно поступили й совіти, методично нищивши національні святині, натомість впроваджуючи в мистецтво ідеологію "єдиного радянського народу". Проте установа вистояла і виправдала своє призначення. З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, став всесвітньовідомим центром його популяризації.
Експонати з дерева на головну. Особливо цінною і великою є збірка різьби по дереву. Вивчаючи і досліджуючи колекцію, можна простежити еволюцію розвитку різьби на Гуцульщині протягом трьох століть.
Багатою за формою та орнаментикою є колекція архітектурних деталей, меблів, сільськогосподарських знарядь, предметів побуту, музичних інструментів. Плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою декорувалися на Гуцульщині одвірки дверей, сволоки у світлицях, мисники, жердки, ярма для волів. Найчастіше орнамент архітектурних деталей складався з розет та християнської символіки.
В музеї зібрана ціла колекція сволоків, серед яких вирізняється сволок з села Білоберізки, Верховинського району, Івано-Франківської області, виконаний 1836 року талановитим майстром Данилом Еколюком. Його геометрична орнаментика, архітектурні, культові та анімалістичні мотиви — птахи, дерево життя, русалки-берегині — були своєрідними оберегами, охоронцями житла людини, життя її родини.
Колекція народних меблів зібрана з різних районів Гуцульщини. Поряд з основними загальними рисами, притаманними меблям усього регіону, вони мають своєрідні відмінності, як в коструюванні, так і в декорі.
В колекції представлені скрині з сіл Коломийського та Косівського районів Івано-Франківської області. Серед них багато саркофагоподібних скринь та столів-скринь. На передніх дошках розміщували складні орнаменти у вигляді багатопелюсткових розет, хрестів, квадратів, ромбів. Боки та ніжки оздоблені мотивами з ліній, що, пересікаючись між собою, творять невеликі ромби, трикутники. Більшість побутових виробів з дерева на Гуцульщині прикрашали різьбою з геометричними мотивами, рідше рослинними.
Свічник - "трійця". ХІХ ст.
Дерево, різьблення.