Кейнсіанська теорія споживання

Споживання є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а значить і готовим чинником, від якого залежить стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств при визначенні величини своїх витрат на споживання, є однією із центральних проблем макроекономіки.

Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді є поточний дохід домогосподарств. Якщо він зростає, то домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. Такий висновок Кейнса суперечив поглядам його попередників, тобто прихильників класичної теорії, які вважали, що вирішальний вплив на споживання справляє процентна ставка.

Кейнс не заперечував, що процентна ставка може впливати на споживання. Але, на його думку, її вплив на споживання не є головним. Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу він назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна виразити так:

С = + с · DI (6.3)

де С – споживання домогосподарств (приватне споживання)

- автономне споживання

с - гранична схильність до споживання.

DI – наявний поточний дохід домогосподарств

В змішаній економіці наявний дохід приватної економіки менше ВВП –доходу на величину податків. У спрощенні, тобто безподатковій економіці, яку ми на разі розглядаємо, наявний дохід приватної економіки дорівнює ВВП –доходу, тобто DI=Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження:

DI = Y = C + S (6.4)

де DI –наявний дохід приватної економіки

C – приватне споживання

S – приватне заощадження

За цих умов кейнсіанська функція споживання приймає наступний вигляд:

С = + с · Y (6.5)

Як видно із формули (6.5), основним чинником кейнсіанської функції споживання є дохід При цьому Кейнс вважав, що споживання в більшій мірі є функцією реального, а не номінального доходу. Він виходив з того, що особистий номінальний дохід змінюється пропорційно зміні цін. Отже, ціни впливають на споживання як фактор реального доходу.

Крім наявного доходу в рівнянні (6.5) споживання залежить від граничної схильності до споживання і автономного споживання. При цьому принципову роль в кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання (c). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки зміниться величина споживання при зміні доходу на одну одиницю. Це визначаеться за формулою:

(6.6)

Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання.

Незважаючи на велику кількість чинників, що впливають на граничну схильність до споживання, Кейнс вважав , що у підсумку всі вони реалізуються через основний психологічний закон. В його інтерпретації основний психологічний закон полягає в тому, що “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання у зв’язку із зростанням доходу, але повільніше, ніж зростає дохід ”. Це означає, що при зростанні доходу на одиницю споживання збільшується менше, ніж на одиницю., тобто D Y>DC. Оскільки решта прирісту доходу домогосподарства спрямовують на збільшення заощаджень, то виходить, що D Y<DS

Це означає, що оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує наскільки одиниць змінюється величина заощаджень при зміні доходу на одиницю:

(6.7)

Слід акцентувати увагу на те, що сума коефіцієнтів граничної схильності до споживання заощаджень, як правило, дорівнює одиниці. Це обумовлено взаємозалежністю динаміки споживання і заощаджень, які мають спільне джерело, тобто наявний дохід.

Якщо D Y=DC+DS , то 1= c+s.

Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами:

с = (6.8) s = (6.9)

Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. При обґрунтуванні цього припущення він виходив з того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Щоб глибше розкрити кейнсіанську функцію споживання, звернемося до графічних моделей (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Функція споживання

На рис. 6.3 бісектриса являє собою таку криву, в кожній точці якої споживання дорівнює доходу.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу.

Чинники, які впливають на автономне споживання, мають зовсім іншу природу. Недоходні чинники – це такі чинники, які впливають на споживання поточного періоду через доходи, що заощаджуються домогосподарствами у попередніх та майбутніх періодах. На цій підставі до недоходних чинників можна віднести такі: багатство і запозичення.

Багатство. Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Багатство, що формується за рахунок доходів в попередніх періодів, слугує джерелом доходів і витрат на споживання у наступних періодах. Тому чим більше багатства накопичують домогосподарства в попередні періоди, тим більшою може бути величина споживання у кожному наступному періоді за будь-якого рівня поточного доходу.

Запозичення. Крім багатства іншим чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства отримують можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у майбутньому періоді. Запозичення домогосподарств збільшує їх споживання відносно поточного доходу певного періоду, але воно унеможливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.