Динаміка змін шлюбного складу населення

Вставка 2. Шлюбний склад населення

Шлюбність

Шлюбність, яка є одним з найвиражніших об’єктивних показників стабільності розвитку суспільства, набула чіткої тенденції до зниження. Але порівняно з іншими країнами перехідної економіки в Україні люди одружуються набагато охочіше, ніж, скажімо, у Польші чи у Болгарії і навіть у Росії. Проте і за інтенсивністю розлучень Україна набагато випереджає інші країни Східної Європи (за винятком Росії), що так само переживають складний, кризовий період у своїй історії. Отже, серед частини суспільства, зокрема молоді, сформувалися насрої легковажного ставлення до створення і руйнування cім’ї, недооцінки її ролі у житті людини і нехтування інтересами дитини, яка найбільше потерпає при розірванні шлюбу. Найбільше розривається шлюбів тривалістю 1 – 4 роки (третина всієї кількості розлучень) і 5 – 9 років (одна чверть), тобто таких, де є малі діти.

Шлюб є передумовою для створення сім’ї, а шлюбний склад населення – базою для формування його сімейного складу та відтворення населення в цілому. Шлюбний склад населення характеризується розподілом за шлюбним станом на тих, які перебувають у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі у розрахунку на 1000 осіб населення, відповідною кількістю тих, які ніколи не перебували у шлюбі (холостяків та дівчат), овдовілих (вдівців та вдів), розлучених (або тих, які розійшлися).

Загальні тенденції структурних змін шлюбного складу населення та процесів його формування у сучасній Україні є проявом становлення нового типу відтворення населення в ринкових умовах. Ці тенденції коригуються також проявами демографічної кризи, зумовленої труднощами перехідного періоду. Шлюбний склад населення формується під впливом демографічних процесів – шлюбності, розлученості, смертності, міграції тощо, які опосередковують дію соціально-економічних чинників. Народжуваність тут впливає у контексті формування майбутніх шлюбних контингентів та статево-вікової структури населення як передумови "шлюбного ринку" для добору шлюбної пари. Отже, у шлюбному складі населення узагальнюються і проявляються результати взаємодії соціально-економічних і демографічних процесів. Порівняння у динаміці показників шлюбного складу дозволяють простежити особливості згадуваної взаємодії, а також зміни у шлюбно-сімейних орієнтаціях, матримоніальній поведінці тощо.

Загальне уявлення про зміни шлюбного складу за міжпереписні періоди дає порівняльний аналіз інтегральних показників шлюбного стану, провідними серед яких є кількість осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 (або 15) років і старші. Згідно з даними табл. 4.6.1 і 4.6.2 у міжпереписний період 1989–2001 рр. шлюбний стан українського населення значно погіршився. Більшою мірою це стосується чоловіків, ніж жінок, міського населення порівняно з сільським. На тлі відносної стійкості показників шлюбного стану населення після 1959 р. (межа повоєнних років) у міжпереписний період 1989–2001 рр. відбулось таке зменшення кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, у розрахунку на 1000 осіб: для всього населення – у чоловіків від 743 до 663, у жінок від 606 до 552; для міських жителів – відповідно від 736 до 646 та від 612 до 539; для сільських жителів – у чоловіків від 758 до 700, у жінок від 594 до 578 (табл. 4.6.1).

Згадувані показники у міських жінок у перехідний період не досягли їх рівня навіть для перших повоєнних років після Другої Світової війни – 539 у 2001 р. порівняно з 545 у 1959 р. Загибель чоловіків на війні і різке порушення статевих пропорцій у ті часи спричинили напругу на "шлюбному ринку" стосовно добору шлюбної пари для жінок, особливо в селах. Шлюбна ситуація перших повоєнних років завдала значних збитків шлюбному стану жінок, що зумовило структурні деформації шлюбного складу населення України в цілому.

Таблиця 4.6.1. Кількість чоловіків і жінок у віці 16 років і старші, які перебувають у зареєстрованому або незареєстрованому шлюбі, в Україні за даними переписів населення, ‰

Джерело: за даними Держкомстату України; за 1926 р. – авторські розрахунки; дані за 1926–1939 рр. – в межах адміністративних кордонів відповідних років, у 1939 р. – до 7.09.1939 р.

* Згідно з самовизначеністю осіб щодо шлюбного стану у переписах населення враховуються зареєстровані і незареєстровані шлюби; у 2001 р. вони вперше враховувались окремо.

Труднощі перехідного періоду завдали шлюбній структурі не менш значних кількісних збитків. За даними перепису населення 2001 р. інтегральні показники кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, за весь період після 1959 р. у чоловіків були найнижчими в міських і сільських поселеннях України. Що стосується жінок, то найнижчим цей показник був лише у містах; в селах він лишався вищим його значення для 60-70-их років, проте порівняно з 1989 р. теж зменшився (табл. 4.6.1). З огляду на багатомірне загальносоціальне значення шлюбного складу населення у контексті якісної оцінки його деформації, ушкодження і збитки можуть розглядатись більш вагомими, враховуючи пролонговану дію деформуючих наслідків.

Таблиця 4.6.2. Склад населення України за шлюбним станом у 1989 та 2001 рр., ‰ (за даними переписів населення)

Джерело: складено за даними Держкомстату України; із авторського розрахунку показників за 2001 р. була виключена чисельність тих, що не вказали шлюбний стан.

Незареєстровані шлюби. З огляду на посилення тенденції до розповсюдження в Україні різних форм шлюбно-сімейних стосунків перепис населення 2001 р. вперше зафіксував окремо так звані консенсуальні, тобто незареєстровані шлюби. На 1000 осіб у віці 16 років і старші в Україні припадає: у чоловіків 46 незареєстрованих шлюбів (39 у містах та 62 в селах); у жінок 39 таких шлюбів (33 у містах і 51 в селах). У чоловіків неофіційних шлюбів на 1/5 більше порівняно з жінками; в сільській місцевості порівняно з міським поселенням їх у 1,6 раза більше у чоловіків і у 1,5 раза – у жінок (табл. 4.6.2). Перевага частки неофіційних шлюбів у чоловіків порівняно з жінками зумовлена превалюючою дією психологічних чинників, згідно з якими схильність до офіційно оформленого шлюбу у жінок вища, ніж у чоловіків.

Таблиця 4.6.3. Розподіл осіб, які перебувають у незареєстрованому шлюбі за статтю та віком в Україні, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., %

Джерело: за даними Держкомстату України.

Незареєстровані шлюби характеризуються посиленою диференціацією за віком та статтю. Згідно з даними табл. 4.6.3 частка незареєстрованих шлюбів у загальній кількості коливається в таких межах: у чоловіків від максимуму 38,9% (33,2% у містах і 48,2% в селах) у 17 років до мінімуму 5,1% (3,9% у містах і 6,7% в селах) у 60-69 років; у жінок від максимуму 53,7% (44,6% у містах і 60,4% в селах) у 15 років до мінімуму 5,6% (4,0% у містах і 7,8% в селах) у 60-69 років. Найбільш розповсюджені консенсуальні шлюби у молодому віці – у чоловіків до 20 років, у жінок до 19 і особливо – до 18 років (табл. 4.6.3). Здавалось би, що неофіційні шлюби мали бути поширеними у контингентів середнього віку 25-49 років як складові повторних шлюбів. В умовах високих показників розлученості та овдовіння 70-80-их років – це була типова ситуація (життя "на віру"). Проте у перехідний період 90-х років спостерігалась значна поширеність консенсуальних шлюбів насамперед серед молоді. Саме у цьому полягають відмінності структури неофіційних шлюбів порівняно з доперехідним періодом. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить як про погіршення умов для взяття офіційного шлюбу та створення сімей, так і про зміни матримоніальної поведінки молоді, про появу нових традицій "пробних" шлюбів тощо. Мають значення також пристосування до нової системи соціального захисту молоді, материнства і дитинства, захист приватної власності та інше.

Консенсуальні шлюби – це поширене у високорозвинених країнах світу явище, особливо у європейських. Вони не нові і для України, незважаючи на традиції переважаючої зареєстрованої шлюбності. Неофіційні шлюби були розповсюджені в Україні до 1944 року, коли зареєстровані і незареєстровані шлюби були рівні у правах, та у перші повоєнні роки після Другої Світової війни (як наслідок статево-вікових диспропорцій серед шлюбоспроможних контингентів населення). Проте у сучасний період їх компенсаторна роль щодо формування шлюбного складу населення за умов низького рівня шлюбності та високої розлученості недостатня і лише допоміжна.