Деонтична етика
Деонтична етика (етика обов’язку) – напрям етики, який виходить із пріоритетів внутрішніх мотивів, а не з наслідків дій. З точки зору Д.е дія є морально виправданою для певної особи і лише у тому випадку, якщо причина по якій здійснюється дія така, що вказана особа бажала б, щоб інші люди в даній ситуації діяли б так само. (представником є нім. філос. І.Кант).
В даному випадку розглядається “право” як нормоване відношення людини до будь-чого. Найбільш важливими є моральні права (або права людини). Їх особливості:
1. права тісно пов’язані з обв’язками.
Якщо я маю моральне право робити щось, то інші люди мають моральний обов’язок не заважати мені це робити.
2. моральні права забезпечують індивідуальний, автономний і рівноправний вибір цілі.
Перебуваючи в різних галузях підпорядкованість однієї особи по відношенню до іншої може бути різною
3. моральні права створюють базу для виправдання образу дій і для захисту чи допомоги іншим особам.
Якщо я маю право, то мої дії морально виправдані.
Різниця між утилітарним підходом і підходом морального права:
1. Моральні права відображають вимоги моралі, висунуті до індивіда, тоді як моральні норми утилітаризму по своїй суті колективні.
2. права утворюють базу нормативів, використання яких відкидає любі спроби апелювати до тих критеріїв, як суспільна корисність і кількісний фактор.
Імануіл Кант (1724-1804) розкрив підхід до проблем ділового життя. Суть підходу: дія, яка є керованою, може стати загальною. Тобто: “… поступай згідно такого максимуму, керуючись яким можеш бажати, щоб він став загальним законом…”.
Сучасне формулювання даної теорії має два критерії коректності – в моральному плані – любого образу дії:
1. універсальність – особисті мотиви повинні бути універсальними
“А якщо всі поступатимуть так само?”
2. зворотність – особисті мотиви повинні бути такими, щоб особа яка їх реалізує, бажала, щоб ці мотиви використовувалися іншими.
“А якщо, якби я був на йо місці?”
По відношенню до бізнесу можна перефразувати:
“Поступай так, щоб ти завжди залишався людиною, як в лиці інших людей, так і цілі, і ніколи не відносився до чогось лише як до засобу”
5. Етика справедливості
Справедливість – поняття моральної свідомості, яке характеризує такий стан речей, який розглядається як належний, що відповідає певному розумінню сутності людини і його прав.
Основні цінності етики справедливості – людська рівність і справедливість як її вираження.
Підходи до справедливості:
1. егалітаризм– (від франц. Egalite - рівність) – тобто між людьми немає ніяких розбіжностей, які б могли оправдати можливість нерівного відношення до них.
“Кожна людина повинна отримати рівну кількість проблем і благ”
2. “капіталістична” справедливість –розприділення в залежності від вкладу в спільну працю;
3. “комуністична” справедливість – трудові обов’язки згідно зі здібностями, а блага – з потребами.
4. концепція Д.Ролза (1971 р. “Теорія справедливості”):
- кожна людина має право на більшу свободу, сумісну з іншими людьми
- нерівність по соціально-економічним параметрам повинна бути:
- забезпечена максимумом прибутку на привелегійовану особу;
- доступність до посадових осіб і установ для усіх однакова.
Розгляд етики справедливості є надзвичайно актуальним особливо на територіях населених різними народами, з різними віросповіданнями, і особливо в умовах пониження морального рівня країни.