Предмет, категорії і функції соціології політики
Структура заняття
1. Організаційна частина.
2. Актуалізація опорних знань.
3. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань.
4. Мотивація навчальної діяльності.
5. План заняття:
1.Предмет, категорії і функції соціології політики.
2.Політика як соціальний інститут.
3.Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів.
4.Соціологія влади.
5.Соціологія політичних партій і партійних систем.
6. Підведення підсумків.
Хід заняття
Політика – багатогранне поняття, вивченням якого займаються багато наук. Після першої світової війни і в соціології виділяється галузь, яка поставила собі за мету вивчати відносини між суспільством і державою, між соціальним ладом і політичними інститутами. Ця галузь соціології – соціологія політики.
Фундаторами соціології політики прийнято вважати М. Вебера, що розробив власну концепцію влади, довівши, що саме влада (а не багатство як у Маркса) є основним чинником соціальної нерівності, досліджував роль бюрократії у політичній системі.
По закінченні Другої світової війни соціологія політики вийшла на сучасний щабель розвитку, особливістю якого є не тільки аналіз теоретичних засад політичної соціології, а й насамперед, емпіричні дослідження соціальних аспектів політичного життя. Так, сучасна соціологія політики, завдяки передусім американським дослідникам, займається вивченням особливостей розвитку демократичних процесів у світі (С. Ліпсет), впливу масових комунікацій на політичні процеси (Г. Ласуелл), взаємодії середнього класу та політичної еліти (Ч. Міллс), соціальних конфліктів у політиці (німецький вчений Р. Дарендорф).
Багато сучасних дослідників соціології політики (зокрема, В. Андрущенку, М. Горлачу, В. Воловичу) трактують її як галузь соціології, що вивчає взаємозв’язки і взаємовплив суспільства і держави, політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних інститутів з соціальними. Інші ж соціологи, виходячи з того, що політика є соціальним явищем, і водночас сферою діяльності соціумів щодо завоювання та реалізації влади, вважають що соціологія політики, досліджує соціальні механізми здійснення влади в суспільстві (В. Гордяненко, В. Піча та ін.). Найголовніше - соціологія політики є самостійною галуззю наукових знань, здебільшого відмінною від політології.
Соціологія політики – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні механізми функціонування влади, вплив суспільства та окремих соціумів на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів.
Соціологія політики вивчає наслідки соціальних змін, а також вплив політичних інститутів на соціальні процеси і структури.
Політика як явище йде від людей і застосовується до людей. Тому соціологічні дослідження політики є неможливими без врахування таких аспектів як політична свідомість та політична поведінка.
Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади.
Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні категорії: політика, влада, політичний інтерес, політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.
Політика – (грец. вміння керувати державою) – це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов’язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.
Ядром політики є влада.
Влада – це реальна здатність соціального суб’єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.
До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, тобто примусити інших людей робити те, що потрібно суб’єктові влади. Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості, котра є одним із основних предметів досліджень політичної соціології.
Політична свідомість – це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.
Інакше кажучи, політична свідомість – це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.
Політична поведінка – це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов’язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.
Отже, основою здійснення політичної поведінки є зріз активності політичного суб’єкта, або відсутність подібної активності.
Нарешті, важливою категорією соціології політики є політичні відносини, котрі є прямим предметом дослідження галузі, оскільки є однією з форм вираження соціальних відносин.
Політичні відносини – це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.
Соціологія політики виконує такі функції:
· теоретико-пізнавальну, що пов’язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;
· прогностичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;
· прагматичну, пов’язану з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;
· соціалізації, що пов’язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.
2. Політика як соціальний інститут
Основною категорією і основним предметом дослідження соціології політики є, безумовно, політика.
Питання суспільства, політики й держави постійно привертали увагу мислителів різних епох і народів. В історії політичної думки помітно виділяються такі класичні праці з соціальної філософії, як “Держава” і “Закони” Платона, “Політика” Аристотеля, “Про державу” і “Про закони” Цицерона, “Государ” Н. Макіавеллі, “Левіафан” Т. Гоббса, “Політичний трактат” Б. Спінози, “Про дух законів” Ш. Монтеск'є, “Про суспільний договір” Ж. Ж. Руссо, “Метафізичні початки вчення про право” І. Канта, “Основи природного права” І. Фіхте, “Філософія права” Г. Гегеля, а також роботи Дж. Локка, М. Вебера, К. Ясперса й інших соціальних мислителів минулого й сьогодення.
Політика є одним з найбільш складних явищ, включених у цілісність соціального життя. Цим пояснюється велика кількість (більше дев’яноста) визначень політики.
Термін політика походить від назви давньогрецького міста-держави – полісу. Відповідно, осіб, що здійснювали владу в полісі називали політиками, а саме мистецтво управління державою – політикою.
Сутність політики нерозривно пов’язана з двома категоріями – політичною владою і політичним управлінням. Адже метою діяльності будь-якого політичного суб’єкта є боротьба за владу та її здійснення. В свою чергу здійснення влади, як правило, передбачає і політичне управління.
Політичне управління – це управління державою, діяльністю партій, громадських організацій, узгодження діяльності соціальних груп та інститутів, усіх членів суспільства. Складається воно із визначення і постановки головних цілей, розробки політичної лінії, стратегії і тактики, створення системи організаційних структур і забезпечення її ефективного функціонування, розвитку політичної системи, організації контролю, виховання мас, зовнішньополітичної діяльності. Основним механізмом здійснення політичного управління є держава, оскільки влада і управління в партії і громадській організації розповсюджується лише на членів цих політичних організацій, тоді як управління державою забезпечує панування над усім суспільством.
Таким чином, зрозуміло, що поява політики як соціального явища пов’язана насамперед з оформленням відносин панування–підкорення. В цьому контексті існує дві концепції щодо часу виникнення політики – марксистська і немарксистська. Згідно першої концепції, що побудована на засадах класової боротьби, політика з’являється лише з появою класів і держави. Прихильники немарксистської концепції вважають, що політика існувала уже у родовій общині, оскільки відносини панування – підкорення були характерні й для неї, і передбачали владу вождя чи старійшини роду.
У будь-якому випадку, можна однозначно стверджувати, що політика виникла тоді, коли з’явилось основне джерело її формування – політичний інтерес.
Політичний інтерес – узагальнені потреби, ідеальні прагнення індивідів та соціальних груп задовольнити свої вимоги у різних сферах життя суспільства, в першу чергу в політичній.
Іншими словами, політичний інтерес означає зацікавленість у здійсненні політики. Історично першим виник індивідуальний політичний інтерес, що полягав у намаганні підкорити інших членів соціальної спільноти своїй волі. В перших державах панував саме такий політичний інтерес, адже закон цих держав в першу чергу захищав і інтереси панівних членів суспільства і сприяв закріплення їхнього панування над іншими. Таким чином, перші держави були здебільшого інструментом, що закріплював відносини експлуатації правлячою елітою інших членів суспільства, забезпечував абсолютну політичну волю правителів фактично без врахування інтересів громадян. Та разом з тим, у надрах такого суспільства зароджувались і дещо інші політичні відносини. Адже суб’єктам влади потрібно було захистити власну державу від зовнішніх ворогів, створити такі умови життя у суспільстві, щоб забезпечити його внутрішню стабільність. З переходом до капіталізму такі тенденції розвитку політики значно посилились. Поступово поряд з індивідуальним політичним інтересом формується й інший – загальносуспільний. Загальносуспільний інтерес означає певні очікування від політики, що потрібні будь-якому індивідові у суспільстві – зовнішній захист держави, забезпечення законності і правопорядку, сприяння демократизації суспільства, здійснення ефективної економічної, соціальної і культурної політики. Це означає, що політика – явище необхідне, так як вона є механізмом підкорення індивідуальних інтересів кожної особи єдиному загальносуспільному інтересу. Політика узгоджує інтереси різних індивідів і соціальних груп, визначає права і обов’язки кожного індивіда в залежності до отриманих ним соціальних статусів, є дієвим засобом соціального регулювання і соціального управління. Політика, таким чином, – ефективний фактор збереження цілісності диференційованого суспільства, і є настільки ж необхідною, як економіка, культура чи соціальна сфера. З іншого боку, політику ідеалізувати не слід, оскільки якою б демократичною вона б не була, все одно забезпечує соціальну нерівність в суспільстві, панування одних соціальних груп і підкорення інших. Суб’єкти, що захоплюють державну владу, видають власні інтереси за загальносуспільні, їхні закони та розпорядження є необхідними для виконання усіма. Зловживання політичною владою може призводити до трагедій мільйонів, приклади яких знає й історія ХХ ст. Зокрема мова йде про німецький фашизм та тоталітаризм сталінського зразка. Іншими словами, ідеалізація індивідуального політичного інтересу і нехтування загальносуспільним, робить політику явищем вкрай негативним, викликає різкий супротив з боку населення. І, навпаки, пріоритет загальносуспільного інтересу над індивідуальним, узгодження усіх індивідуальних інтересів, підкорення їх найбільш значущому – загальносуспільному інтересу, робить політику демократичною, що забезпечує стабілізацію та соціальний прогрес суспільства.
Все вище перераховане означає, що політика є явищем соціальним, тобто здійснюється виключно соціальними суб’єктами (окремими індивідами, соціальними спільностями і соціальними організаціями), виключно по відношенню до соціальних суб’єктів і виключно в інтересах окремих соціальних суб’єктів. І хоча елементи підкорення – панування, що є зовнішнім виявом політики, існують і в тваринному світі, проте у тварин такі відносини здійснюються на основі інстинкту, є несвідомими і незворотними. У соціальному ж світі панування і підкорення здійснюються свідомо, не на основі інстинктів, а на основі політичних потреб та інтересів. Отже, підкреслимо ще раз, що політика – суто соціальне явище.
3. Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів.
Соціологія політики вивчає функціонування влади і вплив її на різні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства. Втім, ці загальні принципи стосуються діяльності різних за змістом політичних об’єднань та структур та різного роду соціальних відносин, що складаються в сфері політики.
Діяльність соціальних спільнот у сфері політики здійснюється через різноманітні політичні об’єднання і організації, якими є держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об’єднання тощо. Вони утворюються різними соціальними спільностями для того, щоб полегшити задоволення своїх політичних інтересів, що полягають, насамперед, у здобутті і використанні політичної влади в суспільстві. Втім, ці політичні інститути не можуть бути ізольованими один від одного, адже політична сфера є також сферою зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, тому вони завжди взаємодіють між собою. Така взаємодія охоплює всі політичні об’єднання та організації, включаючи їх в єдину політичну систему.
Політична система суспільства – це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою державних, партійних і громадських організацій та органів, за допомогою яких відбувається завоювання, утримання і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.
Сутність політичної системи виявляється в її соціально-політичних функціях, до яких належать:
· забезпечення формування і здійснення політичної (у тому числі й державної) влади;
· зв’язок і взаємозалежність політичної системи з іншими системами суспільного життя (економічною, правовою, інформаційною тощо);
· постійний і істотний вплив на всі сфери суспільного життя, причому цей вплив є значно глибшим, ніж вплив будь-якої іншої соціальної системи, адже від прийняття тих чи інших політичних рішень залежить не лише стан політичного життя, а й стан економіки, культури, духовної сфери.
Структура політичної системи досить складна. До основних її елементів можна віднести:
1. Політичну владу. Адже саме влада є об’єктом будь-якої політичної системи, діяльність якої обов’язково спрямована на утвердження і функціонування політичної і державної влади.
2. Політичні відносини. Адже всі елементи політичної системи перебувають у постійному взаємозв’язку і взаємодії між собою, є суб’єктами політичних відносин.
3. Інститути політичної системи. Саме вони є основними складовими політичної системи. До них належать держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об’єднання, політичні рухи, релігійні конфесії.
4. Політичну культуру. Адже функціонування будь-якої політичної системи здійснюється на основі того рівня політичної культури, якого досягло суспільство.
5. Політичні комунікації. Це ті засоби, через які відбувається взаємозв’язок між всіма політичними інститутами, а також відбувається інформування суспільства про стан політичної системи і політичного життя. До таких комунікацій відносяться слухання справ на відкритих засіданнях; засоби масової інформації, інтернет тощо.
Таким чином, політичне життя є багатогранним і стосується всіх соціальних систем, соціальних спільностей і соціальних інститутів, взагалі кожного з нас. Тому вивчення соціальних аспектів політики є важливим завданням сучасної соціології.
Серед основних компонентів політичної системи суспільства котрі виявляються предметом соціологічних досліджень є влада, держава, політичні партії і рухи, партійні системи.