ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 3 страница

Американський соціолог Каннет Боулдінг створив загальну теорію конфлікту. У своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» (1963 р.) розглядає конфлікт як несумісність власних позицій сторін та намагання випередити одна одну в своїх цілях.

Полеміка між представниками різних соціологічних теорій соціального конфлікту в 60-х рр. ХХ ст. привела до формування 2-х протилежних шкіл:

- конфліктна школа;

- «школа консенсусу».

Зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90-х рр. ХХ ст., коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституалізації – створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальних конфліктів, який супроводжувався різким зростанням попиту на послуги різноманітних посередницьких та консультативних агенств. Дж.Бертон – американський політик і дипломат, очолив Центр аналітичного вивчення та розв’язання конфліктів Національного інституту миру при університеті Дж. Мейсона (Вірджинія).

У колишньому Радянському Союзі конфліктологічна традиція була практично відсутня. У наукових працях в основному йшлося про матеріально-економічну та класову природу конфліктів. Згідно з доктриною про відсутність у соціалістичному суспільстві антагоністичних класів було зроблено висновок про неможливість конфліктів. Існування їх припускалося лише в царині міжособистісних стосунків, якими займалася соціальна психологія. До конфліктологічної тематики інколи зверталася так звана «критика буржуазної соціології», яка розглядала реалії переважно західних суспільств.

Питання для самоконтролю

1. Чим конфлікт в широкому розумінні цього поняття відрізняється від конфлікту в вузькому розумінні?

2. Що таке соціальний конфлікт?

3. Що може виступати об’єктом та предметом соціального конфлікту?

4. Чим характеризується соціальний конфлікт?

5. Назвіть головні причини виникнення конфліктів у суспільстві.

6. При якій умові конфлікти можуть мати позитивні функції, а при якій негативні?

7. Чи може суспільство прожити без конфліктів?

8. Назвіть та схарактеризуйте основні етапи розвитку конфлікту.

9. Чим різняться між собою проблема та конфліктна ситуація?

10. На якій стадії розвитку конфлікту найбільш можлива його локалізація та обмеження?

11. Про що свідчить поява конфлікту?

12. Назвіть основні види соціальних конфліктів.

13. Назвіть основних представників та авторів теорій соціального конфлікту.

14. Хто з соціологів вбачав позитивність від розгортання в суспільстві конфліктів?

15. Яку роль відіграє “переоцінка цінностей” у стабілізації суспільних відносин?

16. Існують, як відомо, закриті та відкриті суспільні системи. Яка з них створює більше умов для виникнення конфліктів?

17. Чи можливе припинення конфлікту лише на суб’єктивному або лише на об’єктивному рівнях?

 

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія : Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – С. 224-242

2. Практикум з соціології : Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти / За редакцією В. М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „магнолія плюс”, 2004. – C. 320 - 348

3. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, 2005. – C. 375 – 386

 

ЛЕКЦІЯ 12

Тема 6. Соціологія конфлікту

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ

1. Управління соціальними конфліктами.

2. Способи та правила поведінки у конфліктних ситуаціях. Шляхи і способи їх попередження та подолання.

3. Соціальні конфлікти у сучасній Україні.

Мета:формуватистудентів щодо сутності управління соціальними конфліктами та методів їх попередження та подолання; способів та правил поведінки у конфліктних ситуаціях, особливостей соціальних конфліктів у різних соціальних системах. Розвивати уміння схематично зображувати структуру конфлікту, класифікувати соціальні конфлікти за різними характеристиками, розкривати сутність управління соціальними конфліктами та особливості методів їх попередження та подолання.

Ключові поняття та терміни

Конфлікт, соціологія конфлікту, соціальний конфлікт, конфліктанти, інцидент, ескалація, компроміс, співробітництво, пристосування, домінування, третейський розгляд, посередництво, суб’єкти конфлікту, предмет конфлікту, конфліктна ситуація, конфліктна взаємодія, наслідки конфлікту, причини конфлікту, умови конфлікту, управління конфліктами, інституалізація конфліктів, профілактика конфліктів.

 

1. УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ КОНФЛІКТАМИ

Умови розв’язання конфлікту: своєчасна і точна діагностика конфлікту, в ході якої виявляються об’єктивно існуючи протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана „ділова зона конфлікту”; взаємна зацікавленість сторін у подоланні існуючих між ними протиріч. Це можливо лише за умови визнання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної; спільного пошуку шляхів подолання конфліктів.

▓ Розв’язання конфлікту – це повне або часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.

▓ Управління конфліктами -це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб’єктами з метою:

- уникнення конфліктної взаємодії;

- усунення чи мінімізація причин ймовірних конфліктів;

- а у разі їх виникнення – коригування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятих шляхів його конструктивного розв’язання.

Рис. 1. Роль управління конфліктами

 

Методи розв’язання конфліктів

· Метод уникнення конфлікту

· Метод переговорів

· Метод використання посередництва

· Метод третейського розгляду.

2. СПОСОБИ ТА ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ. ШЛЯХИ І СПОСОБИ ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ

Стратегії виходу з конфлікту:

- Компроміс;

- Співробітництво;

- Домінування;

- Пристосування.

- .

Таблиця 1

Можливості вирішення конфлікту

Фаза конфлікту Характеристика фази Можливості вирішення конфлікту, %
Передконфліктна ситуація Виникнення, розвиток та усвідомлення конфліктної ситуації   92%
Інцидент Ескалація перша сутичка конфліктантів, що спричиняє початок конфлікту; наростання ступеня напруги у відносинах конфліктуючих сторін; дії та протидії сторін. 46%
Кульмінація вибуховий акт, крайня точка ескалації, коли напруга переходить у гостру, відкриту форму Менше ніж 5%
Завершення конфлікту вихід з конфлікту Близько 20%

Таблиця 2

Ситуації та обставини, за яких доцільно або недоцільно застосовувати певний стиль поведінки у конфлікті

Стиль поведінки Характер дій та результат застосування Рекомендовано використання у випадках Не рекомендовано використання у випадках
Компроміс Часткове досягнення своїх інтересів на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони. Ніхто не здобуває перемоги. Сторони мають ресурси для обміну поступками. Перемога однієї з сторін не бажана. Потребується швидке рішення, щоб не втратити все, погоджуються хоч на щось. Сторони сумніваються у виконанні угод іншою стороною, компроміс не можливий. Спроба догодити всім робить сумнівною його реалізацію.
Суперництво Тиск на іншу сторону з метою нав’язати свій варіант. Перемога однієї сторони і поразка іншої. Статус і авторитет підкріплені владою. Рішення має бути швидко прийняте і реалізоване. Ваші стосунки короткотермінові. Коли сторона, яка програла, має можливості реваншу, коли доцільно дізнатися більше про її інтереси, коли ви зацікавлені у встановленні постійних стосунків.  
Пристосування Вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього. Проблема замовчується. Створюється видимість гармонії. Ви йдете на поступки. Інша сторона виграє. Коли важливо зберегти відносини, і спірне питання для нас малозначиме. Коли ми не маємо шансів виграти. Коли це може стати корисним уроком для іншої сторони. Коли питання для вас важливе і вимагає прийняття рішення. Поступка не буде оцінена або інтерпретована як вияв слабкості.
Уникнення Проблема ігнорується або демонструється байдужість. Відповідальність за рішення перекладається на іншу сторону. Інша сторона виграє. Коли ви не маєте потрібної інформації, коли надто велика напруженість у відносинах, небезпечно в цей момент вирішувати проблему, слід виграти час. Коли питання для вас важливе, коли з часом імовірне ускладнення ситуації, породження додаткових проблем.
Співробітництво Конструктивне розв’язання конфлікту на підставі взаємного корегування його суб’єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Визнаються здібності і система цінностей учасників. Інтереси обговорюються. Домовленість оцінюється як вигідна в існуючій ситуації. Сторони мають час для пошуку оптимального рішення, мають бажання, кваліфікацію і повноваження для знаходження додаткової вигоди. Дефіцит часу, одна із сторін не налаштована на співробітництво або не має достатніх повноважень.

 

Принципи поведінки суб’єктів конфлікту:

- концентрація сил;

- координаціясил;

- нанесення удару по слабких зонах суперника;

- економія сил та часу.

Тактика поведінки має практичну реалізацію:

1) фізичне насильство

2) психологічне насильство захоплення та утримання об’єкта конфлікту;

3) тиск

4) демонстраційні дії

5) санкціонування

6) тактика коаліцій

7) фіксація власних позицій

8) дружелюбність

9) 10) угоди.

▓ Профілактика конфліктів –це сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірністьвиникнення конфліктів.

Головні напрямки щодо профілактики конфліктів:

1. створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язання неконфліктними засобами;

2. оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

3. ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

4. блокування особистісних чинників виникнення конфліктів;

 

3. СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Досвід останнього десятиріччя ХХ ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за : владу, статус і ресурси, права і сфери впливу різноманітних соціальних суб’єктів від владних структур центрального і регіонального рівнів до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей.

Форми конфліктів: від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів.

На ступінь конфліктності впливають протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Це:

- влада (законодавча, виконавча та судова);

-підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське);

- виробники матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.).

Виникають трудові конфлікти як реакція на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов’язані з перерозподілом власності та встановленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Суттєву роль у сучасній Україні відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв’язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом публічних дискусій. Відкритого обговорення у ЗМІ, проведення референдумів.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення соціального конфлікту та наведіть приклади конфліктів.

2. Визначте основні причини виникнення конфліктів.

3. Визначте об’єкт, суб’єкт та предмет конфлікту.

4. Що є умовами виникнення конфлікту?

5. Які можуть бути наслідки конфлікту?

6. Що розуміють під поняттям «управління конфліктами»?

7. Що передбачає профілактика конфліктів?

8. Назвіть головні методи профілактики, запобігання та розв’язання конфліктів.

9. Які основні принципи поведінки суб’єктів конфлікту визначає соціологія конфлікту?

10. Які існують стадії розвитку конфлікту?

11. Визначте позитивні та негативні функції конфлікту.

12. Поясніть сутність поняття „структура конфлікту”.

13. Які існують види конфліктів?

14. Які види соціальних конфліктів виникають у сучасній Україні? У чому полягають їх особливості?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 224-242

2. 2.Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „магнолія плюс”, 2004. – с. 320 - 348

3. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – с. 375 - 386

ЛЕКЦІЯ 13 (13 -14 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 7. Економічна соціологія

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

1. Виникнення і розвиток економічної соціології у ХІХ- на поч. ХХ ст.

2. Предмет і об’єкт економічної соціології, її основні категорії. Соціологія економічної і соціальної сфер.

3. Функції економічної соціології.

4. Розвиток економічної соціології в Україні.

5. Основні наукові напрями соціології економіки.

Мета:формувати знання щодо системи наукових основ економічної соціології: понятійного апарату економічної соціології, методів дослідження, основних теоретичних положень та концепцій, об’єкту, предмету та функцій економічної соціології, поняття соціальних та економічних законів та закономірностей. Розвивати уміння аналізувати об’єкти економічної соціології, організовувати соціально-економічні дослідження, розробляти програму, методику та технологію соціально-економічних досліджень, застосовувати методи обробки, аналізу і узагальнення соціальної інформації.

Ключові поняття та терміни

Економічна соціологія, теорія економічної соціології, об’єкт економічної соціології, предмет економічної соціології, соціально-економічні відносини проблеми та процеси, економічна поведінка, економічна сфера, функції та завдання економічної соціології, соціально-економічні цінності, соціально-економічна інформація.

Зміст лекції

1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ У ХІХ- НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

▓ Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфер, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів.

Започаткована економічна соціологія в США в середині 50-х р.р. ХХ ст. (Н. Смелзер, Т. Парсонс, К. Девіс та ін.) як усвідомлення недостатності для осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання з боку економічних дисциплін.

У своєму розвитку економічна соціологія пройшла 5 етапів:

І етап: початок ХVІ – кінець ХVІІІ ст.: відбувалося формування основ економічної науки (В. Петті (1623 – 1687 рр.), П. Буагільбер (1646 – 1714 рр.).

ІІ етап: кінець ХVІІІ ст. – кінець ХІХ ст.: обґрунтування перших комплексних теорій, що пояснювали сутність та структуру економіки, її взаємодію з іншими сферами суспільного життя.

Важливими були концепції: Давида Рікардо (1772 – 1823), шотландця Адама Сміта (1723 – 1790), Томаса-Роберта Мальтуса(1766 – 1834 рр.), К.-А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Ш. Фур’є, швейцарського економіста Жана-Шарля-Леонара де Сісмонді(1773 –1842).

Теоретичні засади політичної економії критикували представники німецької історичної школи націонал-економії (Вільгельм-Георг-Фрідріх Рошер (1817 –1894 рр.), Б. Гільдебранд (1812 – 1878), К. Кніс (1821 – 1898)). Огюст Конт одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформував закони його функціонування та розвитку.

Карл Маркс розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності й відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту.

ІІІ етап:кінець ХІХ – початок ХХ ст: пов'язаний із загостренням протиріч між капіталістичною економікою і суспільством, кризами, подальшим відчуженням робітника від праці і капіталу тощо.

Внесок в розвиток економічної соціології зробили:

- німецька школа (лідер – німецький економіст, історик Густав Шмолер (1838 – 1917), В. Зомбарт, М. Вебер, Г. Зіммель), французька та американська соціологічна школи

ІV етап: сер. 50-х рр. – кінець 60-х рр. ХХ ст.: збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Відзначається важливість людських відносин, формальних та неформальних груп в організаціях; теорія малих груп, лідерства та керівництва; проблематика соціальної диференціації.

Структурно-функціональний напрям теоретичної соціології (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.

V етап: кінець 60-х – кінець 70-х рр. ХХ ст.: оцінюється як кризовий, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму.

VІ етап: кінець 70-х – кінець 90-х р.р. ХХ ст. –етап «нової економічної соціології».

Еміль Дюркгейм – 1983 р. написав працю «Про розподіл суспільної праці», в якій подано тлумачення соціальних процесів у економічній сфері. Він вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства, довів, що соціальні протиріччя є причиною анемічності відповідних відносин.

 

2. ПРЕДМЕТ І ОБ’ЄКТ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ, ЇЇ ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ СФЕР.

 

▓ Об'єкт економічної соціології – економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки.

Рис. 1. Об’єкт економічної соціології

 

Особливості економічної та соціальної сфер суспільства.

· ▓ Економічна сфера є цілісною підсистемою (розглядаючи її відносно автономно від суспільства, ведуть мову про економічну систему) суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

▓ Соціальна сфера – це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

▓ Предмет економічної соціології – соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб'єктів.

Понятійний апарат економічної соціології охоплює наступні категорії:

1. Перший рівень понять– це загальнонаукові категорії;

2. До другого рівня належать загальносоціальні категорії;

3. Третій рівень – спеціальні категорії.

Соціальний механізм розвитку економіки –стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, що регулюється історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Економічна поведінка – система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Параметри економічної поведінки залежать від різних факторів, насамперед від задіяних економічних ресурсів. Тому існує кілька її класифікацій. Однією з найпоширеніших є класифікація, в основі якої – різні фази відтворювального циклу, відповідно до яких виділяють дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживчу економічну поведінку.

Економічна свідомість - погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін.

Взаємодія економічної свідомості, яка є внутрішнім чинником економічної діяльності, із зовнішніми чинниками (інституціалізованими формами економіки) складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки. Економічна свідомість базується на систематизованих наукових знаннях, заснованих на свідомому використанні соціально-економічних законів. З економічною свідомістю тісно пов'язане економічне мислення.

Економічне мислення – погляди та уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо.
Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності.
Визначається він місцем людини в економічній системі, еволюцією відносин економічної власності, сприяючи узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств.

3. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Функції економічної соціології

Функції Зміст функцій
Довідкова  
Пізнавальна  
Інформаційна  
Планова  
Прогностична  
Регулятивна  
Аналітична  
Пояснювальна  
Контрольна  

 

Визначені функції можна згрупувати:

· теоретико-пізнавальні

· прогнозуюча

· управлінська;

· соціальна.

 

4. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

 

Основні періоди розвитку економічної соціології

В історії української соціологічної думки виокремлюють два загальні періоди її розвитку: протосоціологія та академічна соціологія.

Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О. Конт).

Протосоціологічний період (V - сер. XIX ст.) містить (залежно від впливу на формування соціологічних поглядів економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і парадигмальних факторів) такі етапи:

- становлення, розвиток і розпад Київської Русі (V - кін. XV ст.)

- виникнення, розвиток і розпад козацтва (кін. XV - сер. XVIII ст.).

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович(1681-1736); Григорій Кониський (1717-1795).

Подальшого розвитку ідеї про людську діяльність як шлях досягнення щастя набули у працях Григорія Савича Сковороди(1722-1794). У праці "Алфавіт, або Буквар світу" він відходить від розуміння джерела щастя в абстрактному початку добра. Такий початок, на його погляд, міститься в праці. Розвиваючи ідею про необхідність самопізнання як умови успішної діяльності людини, він збагачує їх ученням про "споріднену працю".

- відродження України (кін. XVIII - сер. XIX ст.).

Академічна соціологія охоплює період із моменту появи системи О. Конта до наших днів.

Етап становлення й розвитку соціологічних знань.

За гуманістичною спрямованістю ці соціологічні ідеї про працю не втратили своєї актуальності й у наш час. Вони започаткували гуманістичні традиції в українській соціології економіки, що були продовжені на етапі відродження України (кін. XVIII - сер. XIX ст.). Тут доречно звернути увагу на те, що, незважаючи на певну самобутність і специфічність, ідеї соціології економіки в Україні розвивалися не тільки в руслі західної і російської соціологічної думки, а й у безпосередньому контакті й взаємодії з видатними вченими того часу. Серед них:

- М. Ковалевський (1851-1916), відомий як послідовник позитивізму в його контівському варіанті, працював у різних країнах;

- гуманістичні традиції української суспільної думки притаманні світоглядові Івана Яковича Франка (1856-1916). Соціально-економічну діяльність він розглядає в контексті й взаємозв'язку з усією людською діяльністю;

- з критичних позицій сприймав марксистські погляди видатний український економіст і соціолог Михайло Іванович Туган-Барановський(1865-1919);

- М. Туган-Барановський,який створив теорію циклів та криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон'юнктури, а також широко визнану в світі соціальну теорію розподілу.

- філософ і суспільний діяч Богдан Олександрович Кістяківський (1868-1920),який виступав проти монополізації ролі виробничо-економічної діяльності в соціальному житті суспільства;

- В'ячеславі Казимирович Липинський(1882-1931) – видатний український мислитель, соціолог, політичний діяч, який мав своєрідність поглядів на поняття класу, соціальної групи;

- Микита Юхимович Шаповал(1882-1932) – видатний український учений, політичний і державний діяч, соціолог, із науковою діяльністю якого українська соціологія інституювалася як наука. Цим ім'ям завершується перший етап академічного періоду соціології в Україні – етап становлення й розвитку соціологічних знань – і починається етап інституалізації соціальних досягнень у суспільстві й становлення соціології в Україні в радянський час.