Загальні засади конституційного ладу України.

Загальну характеристику конституційного ладу України дає розділ І Конституції України, який має назву „Загальні засади" і складається з 20 статей.

Необхідно відмітити, що вибраний термін не зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного виникає закономірне питання - загальні засади чого? Даний термін застосовують лише конституції України та Казахстану. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.

У конституціях Білорусії, Вірменії, Російської Федерації він має назву „Засади конституційного ладу", Азербайджані - „Засади держави", Киргизстані, Латвії, Литви, Молдови, Узбекистані та ін. - „Загальні принципи" або „Загальні постанови".

Але аналіз змісту розділу „Загальні засади" Конституції України доводить, що мова в ньому йде саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише один раз у п.З ст.5.

Термін „конституційний лад", закладений у текст Конституції України не містить у собі офіційного поняття цього інституту, що мабуть і пояснює різні підходи вчених щодо змісту цього поняття.

Найбільш правильним являється таке визначення поняття „конституційний лад".

Конституційний лад - це система принципів, які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично проведеного розподілу влади відповідно до її конституції.

Оскільки конституційний лад України включає цілісну систему основних політико - правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного права України, проте провідне місце серед них належить нормам Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і базою галузевого законодавства.

Тому серед конституційних норм головну роль відіграють норми, що закріплюють загальні засади конституційного ладу, в яких закладено основні принципи української конституційної держави, що відображають її сутність.

. Основні принципи конституційного ладу України:

· принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст.З Конституції);

· принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ч.2 ст.5 Конституції);

· визначення форми Української держави як унітарної, суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (ст.ст.1, 2, 5 Конституції);

· організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 Конституції);

· визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст.7 Конституції);

· принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (ст.ст.8, 19 Конституції);

· визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його розвитку, свободи його інститутів (ст.ст.11, 13, 14 Конституції);

· принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної

· багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);

· принцип визнання української мови державною (ст.10 Конституції);

· визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції);

· принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст.9 Конституції);

· визначення основних функцій держави: забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України;

захист суверенітету і територіальної цілісності України, оборона України, забезпечення її екологічної та інформаційної безпеки; здійснення зовнішньополітичної діяльності (ст.ст.16, 17, 18 Конституції);

· принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 13 Конституції);

· закріплення у якості державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст.20 Конституції).

Таким чином, можна зробити висновки, що розділ І Конституції України „Загальні засади" оптимізує найважливіші основи громадського життя — політичну систему суспільства і, перш за всс, основи держави перехідного періоду, визначає форми правління, форми адміністративно- територіального устрою, принципи функціонування влади, економічну основу держави та основні її атрибути.

Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Цей інститут конституційного права має особливий рівень захисту: внесення змін у розділ І Конституції України можливе тільки в разі схвалення їх на всеукраїнському референдумі.

Слід зазначити, що Україна перебуває тільки на початку шляху до затвердження конституційного ладу. Адже конституційний лад не зводиться до існування демократичної конституції, а стає реальністю тільки тоді, коли конституція дотримується як громадянами, так і самою державою.

На жаль сьогодні конституційні норми повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу. Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючого і безконтрольного є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади. По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.

Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої в першу чергу залежить від народу.