Вулкани

Одним з найяскравіших доказів постійного розвитку земної кори є вулкани. Вони і сьогодні досить поширені на Землі, а в минулому відіграли провідну роль у формуванні зовнішніх оболонок планети. Вулканічні явища одні з найбільш руйнів­них і катастрофічних у природі.

Термін „вулканізм” походить від назви одного з Лопарських островів, що знаходяться біля берегів Італії, – Вулкано. Вва­жалося, що саме тут знаходиться вхід у пекло і кузня Вулкана – легендарного бога вогню і ковальської справи у древніх рим­лян. Між іншим, нині більш відомим є сусідній з ним діючий вулкан Стромболі – 900-метрова гора, що викидає хмари во­дяної пари вдень і яскраво світиться вночі від розжареної лави, яка знаходиться на лійкоподібному кратері.

Вулкани розрізняються за розмірами, формою, будовою кра­тера і підвідного каналу – жерла. Узвишшя найчастіше має конічну форму, тому його називають конусом вулкана. Висо­та конуса залежить від віку вулкана і характеру його виверження. Кратер безпосередньо з’єднується з жерлом – підвідним ка­налом, по якому з глибини надходять продукти виверження. Жерло в період між виверженням заповнене застиглою лавою, а кратер нерідко ще й водою.

Магма утворюється в земній корі або верхній мантії. Необ­хідна теплота, як гадають, забезпечується розпадом радіоак­тивних елементів, хоча, можливо, додатковими постачальни­ками тепла є і внутрішньоземні джерела.

За активністю вулкани поділяються на діючи і згаслі. До діючих належать вулкани, виверження яких відбувалося порівняно недавно. Таких вулканів на Землі понад 600, біль­шість з них розташована на суші. До згаслих належать вулка­ни, виверження яких відбувалося лише в геологічному мину­лому, їх нараховують понад 300.

За характером виверження вулкани поділяються на три ка­тегорії: лавову, змішану і газово-вибухову.

До лавової категорії належать площинний, тріщинний і гавайський типи вулканів. Для них характерні виливи лави на величезні площі через тріщини земної кори. Такі базальтові покрови зустрічаються на території Середньосибірського плос­когір’я, в Бразилії, Ісландії. Гавайський тип відрізняється від двох попередніх тим, що виверження магми на великі просто­ри відбувається через центральні канали.

Змішана категорія характеризується найбільш повним ви­верженням: спочатку викидаються гази і уламки, далі вили­вається магма, а пізніше починається тривала поствулканічна діяльність. Конуси вулканів цієї категорії високі, складаються з нашарувань вулканічних уламків і застиглої лави. Такі вулкани називають шаруватими, або стратовулканами. Прикла­дами можуть бути згадувані вулкани Стромболі і Вулкано, а також Етна, Везувій, багато вулканів Камчатки, Курильських островів та ін.

Газово-вибухові вулкани характеризуються яскраво вира­женою першою фазою. Виверженню звичайно передує сильний землетрус, після чого викидається велика кількість газу і вул­канічних уламків. Викиди супроводжуються сильними вибу­хами. Такими є, наприклад, вулкани Мон-Пеле, Мерапі, Шивелуч, Кракатау та ін.

Переважна більшість діючих і згаслих вулканів розташова­на в екваторіальній, тропічній і помірній областях. У поляр­них областях, в тому числі в Антарктиді, вулканічна діяль­ність не проявляється. У Північній півкулі вулканів значно більше, ніж у Південній. Вони розташовуються головним чи­ном вздовж глибинних розломів земної кори, на окраїнах мате­риків, рифтових розломах серединно-океанічних хребтів. У се­редині материків вулкани відсутні або зустрічаються рідко. На земній кулі виділяють три вулканічні пояси: Тихоокеанський, Середземноморсько-гімалайський та Атлантичний.

Тихоокеанський пояс простягається вздовж азіатського і американського узбережжя Тихого океану. Тут нараховується 322 діючих вулкани. Найбільше їх зосереджено на Зондських, Японських і Курильських островах, Камчатці, в Центральній і Південній Америці. Більшість вулканів розташована вздовж гігантських розломів. Найбільш відомими вулканами цього так званого вогняного кільця є Ключевська Сопка, Авачинський, Шивелуч, Фудзіяма, Катмай, Мауна-Лоа. Останній є най­вищим вулканом у світі, його висота разом з підводним продов­женням становить 8766 м. Знаходиться він на одному з Гавайських островів.

Середземноморсько-гімалайський пояс простягається в субширотному напрямі від Альп через Апенніни, Кавказ, гори Малої Азії до півострова Малакка. Основна маса вулканів зосе­реджена на островах Південно-Східної Азії. Серед них є вулкан Кракатау, який став відомим після грандіозного виверження в 1883 р. Попіл, викинутий в атмосферу цим вулканом, розсіяв­ся по всій Землі. Океанічні хвилі цунамі, які були викликані вибухом вулкана, погубили 36 тис. людей. Більша частина ос­трова Кракатау опустилася під водну поверхню.

Атлантичний вулканічний пояс витягнутий в меридіанно­му напрямі паралельно берегам Африки і Західної Європи і приурочений до серединно-океанічного Атлантичного хребта, який на окремих відрізках виходить на поверхню, наприклад, на о. Св. Єлени, Вознесіння, Ісландії. Найбільш відомими тут є діючі вулкани Лакі і Гекла.