Методика розвитку мовлення дітей третього року життя. Характеристика занять.
Характеристика розвитку мовлення дітей третього року життя. На третьому році життя мовлення дітей розвивається швидкими темпами в таких напрямках: розуміння мовлення дорослих, оволодіння словником, удосконалення звуковимови, засвоєння граматичної будови мовлення, розвиток діалогічного мовлення.
Розуміння мовлення. На третьому році життя відбувається суттєвий переломний момент у психічному розвитку дитини, в його відносинах з оточуючими, з`являється допитливість та інтерес до діяльності дорослого. Все це сприяє подальшому розвитку форм спілкування і розуміння мовлення, слово стає для неї засобом пізнання оточуючого життя. Дорослий використовує словесні пояснення „влітку спека”, „восени туман, ідуть дощі”, „лисичка живе у лісі”. З допомогою слова стає можливим управління поведінкою дитини: „Там вода, не можна туди йти”, „Помий руки”, „Не можна кидати іграшку, вона розіб`ється”.
Під впливом словесних вказівок дорослих дитина починає сама себе заспокоювати, словесно випереджувати свої дії, „Не буду битися, ляльці боляче”, „Воду холодну не можна пити”, „Я не буду плакати за мамою, я вже велика”. В окремих випадках дитина здійснює попереднє мовленнєве планування своїх дій: „Мамо, дай м`ячик, я буду грати з ним”, „Дай олівець, я намалюю дощик”, „Дай зернятко , я погодую пташку”.
На третьому році життя стає можливим розуміння дитиною того, що було їй відомо в минулому досвіді, а також з дитиною можна говорити про майбутні події, „Скоро свято, ти підеш на ялинку”, про те, що пов`язане з дитячими почуттями і переживаннями. Відтепер у дитини можна спитати, де вона була з батьками у вихідний день, кого бачила в зоопарку, куди вони збираються піти з мамою чи татом завтра, у вихідний день, які іграшки у дитини є вдома, хто купив їй нову іграшку, яка вона, що подарував дитині Дід Мороз, хто був у дитини на дні народження, які їй подарували подарунки.
За даними Д.Б. Ельконіна, на третьому році життя розуміння мовлення дитиною зростає за обсягом та якісно змінюється. Дитина полюбляє слухати, коли розмовляють дорослі, любить слухати казки, оповіді, вірші. Діти цього віку можуть розуміти не тільки мовлення дорослого, спрямоване на організацію їхніх практичних дій, тобто не тільки інструктивне мовлення, а й мовлення-оповідь, розповідь. Слухання і розуміння мовлення дорослого, в якому міститься повідомлення про явища та предмети, що виходять за межі безпосередньої ситуації спілкування дорослого з дитиною, є важливим надбанням, оскільки надає можливість використовувати мовлення як основний засіб пізнання щодо предметів, які недоступні безпосередньому досвіду дитини [55, 103-105].
У другому півріччі дітям уже доступне розуміння художніх текстів, оповідань, казок без супроводу наочності. Діти легко запам`ятовують і повторюють за дорослими цілі фрази, римовки, нескладні забавлянки, віршики, пісеньки.
Дитина легко впізнає знайомі предмети незалежно від ситуації, кольору, форми, величини і правильно їх називає. Якщо на другому році життя дорослі могли дізнатися про те, розуміє дитина чи ні, тобто рівень розуміння здебільшого за емоційно - жестовим, емоційно-руховим мовленням, то відтепер за характером словесних відповідей, їхніх висловлювань. Діти намагаються самостійно порівнювати знайомі предмети, знаходять їх схожість і відмінність („кулька як м`ячик, тільки не підстрибує”, „яблуко схоже на м`ячик”).
Дитина на основі розуміння мовлення починає робити перші самостійні висновки і узагальнення. На кінець третього року життя у дітей з`являється другий ступінь узагальнення (за класифікацією М.М. Кольцової) - слова, що пояснюють родові поняття: меблі (це стіл, шафа, диван і ін.), іграшка (це лялька, кубик, машина та ін.), фрукти (це яблука, слива, виноград та ін.). Назву дій, ознак дитина передає узагальнено у формі іменника: плавання, біг, білизна та ін.
У зв`язку з цим на третьому році життя суттєво змінюється „виховне значення мовлення дорослих” [44, 28-29]. Відтепер за допомогою слова можна попередити негативні дії дитини, викликати спогади, спонукати дитину до різних видів діяльності, формувати узагальнюючі поняття. Діти починають розуміти, за данними Л. Славіної, мораль оповідань, оцінювати поведінку героїв словами „добрий”, „гарний”, „поганий”. Водночас розуміння мовлення на третьому році життя є недосконалим.
Відтак, вихователь повинна працювати з дітьми над розвитком мовлення в таких напрямах:
- продовжувати розвивати здібність дітей розуміти мовлення оточуючих, звернене до всіх;
- розширювати орієнтування дитини в навколишньому, зосереджуватись у процесі спостереження за предметами, при розглядання іграшок, картин;
- формувати вміння розрізняти різні предмети за зовнішнім виглядом (формою, кольором, розміром) їх діями;
- знайомити дітей з властивостями, якостями, ознаками предметів, відношеннями (просторовими, часовими, місцезнаходженням) між ними;
- вчити розуміти узагальнені поняття (меблі, одяг, іграшки, тварини, рослини), стимулювати спогади (вихідні дні, свята, ранки);
- розуміти і впізнавати дії і сюжети за картинками;
- розуміти зміст оповідань і казок
Артикуляція звуків - це правильне положення і рухи органів мови, необхідні для вимови даного звука. Мовний акти, що забезпечує артикуляцію звуків, здійснюється як за допомогою складної системи органів, в якій розрізняють периферійну і центральну частину апарату.
Дикція - це чітка, ясна вимова слів. Не всі звуки діти навчаються одразу правильно артикулювати. Це залежить від складності звуків. Усі звуки поділяються на звуки раннього (а, о, у, і, м, п, б, т, д, н, ї, х, й, с), середнього (и) та пізнього онтогенезу (р, ш, ж, л, ц).
Фонетична правильність мови залежить від правильної артикуляції і дикції. Орфоепічна правильність мови - це дотримання норм і правил літературної української мови. Орфоепія встановлює норми вимови кожного звука в звукосполученнях і словах. Завдання вихователя - навчити дитину спочатку правильно вимовляти кожний звук ізольовано, а потім у сполученні з іншими звуками в словах.
Дихання є також складовою частиною звуковимови. Мовне дихання має свою специфіку: вдих короткий, а видих - довгий. Мовне дихання буває кількох типів. Верхньогрудне дихання, під час якого розширюється тільки верхня частина легенів; людина вдихає повітря, грудна клітка підіймається вверх за рахунок піднятого плечового поясу.
5.Словниковий запас, розвиток розуміння мови, діалогічна мова, особливості засвоєння речень. (Див. вікові особливості ст. 1)