Питання для самоперевірки

Договір про патронат. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім 'ю іншої особи ( патронатного вихователя) до досягнення

План

Лекція

Тема: Поняття та значення опіки та піклування у сімейному праві.

Питання для самоперевірки

1. Поняття усиновлення. Особи які можуть бути усиновлені?

2. Умови і порядок усиновлення?

3. Правові наслідки усиновлення?

 

Література

1. Конвенція про права дитини. Ратифікована постановою ВР УРСР від 27.02.1991 р.

2. Концепція державної сімейної політики. Затв. Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. // ВВР України. – 1999. - № 46-47. –Ст. 404.

 

3. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї / Под ред. Ю. С. Червоного. – К.: Истина, 2003. – С. 18.

3 — 5-1803

 

 

1. Поняття та значення опіки та піклування у сімейному праві.

2. Встановлення та припинення опіки та піклування над дітьми.

3. Патронат над дітьми.

1. У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклуван­ня, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК у гл. 6 «Опіка та піклування» (статті 55—79).

Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківсько­го піклування, регулюються гл. 19 СК «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243—251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування — комплексний інститут, а норми СК про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут, і з нормами адміністратив­ного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опі­ки і піклування.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особис­тих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування мо­жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановле­ному порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психіч­но хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не прожи­вають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківсь­кої уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов'язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призна­чення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім'ю таку дитину («фактичного вихова­теля»; статті 258, 260, 261, 262 СК).

Питання, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, позбав­лених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі — Правил)1 органами опіки та піклу­вання, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і се­лищних рад. Зокрема органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, під опіку (піклування), усиновлення та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка вста­новлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини , здійснювати особисті немайнові права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав під­опічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно ук­ладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджати­ся вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шко­ду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник МЄ може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими роди­чами, крім передання майна підопічному у власність за догово­ром дарування або у безоплатне користування на підставі дого­вору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, пе­ревіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

 

2. Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична осо­ба, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі зак­лади, заклади охорони здоров'я, а також самі органи опіки та піклування.

Слід зазначити, що, на відміну від КЗпШС УРСР, згідно з яким опіка та піклування встановлювалися органом опіки та піклуван­ня, новий СК, зберігши це правило (ч. З ст. 243 СК), передбачає встановлення опіки та піклування також і судом у випадках, пе­редбачених ЦК, а саме, якщо при розгляді справи буде встанов­лено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківсь­кого піклування (ч. З ст. 60 ЦК). Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унас­лідок чого батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку. Та­ким чином, новий СК містить новелу стосовно порядку встанов­лення опіки або піклування. Але незалежно від того, ким вста новлюється опіка або піклування — судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно ор­ганом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що по­винно бути виражено в письмовій заяві, як правило, з урахуван­ням бажання самої дитини.

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), аборішення суду (ч. З ст. 60 СК). Що стосується побажання мало­літньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклу­вання (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридич­них фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо поба­жання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов'язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника).Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Закон акцентує увагу саме на здатності особи бути опікуном (піклувальником), а також на суб'єктивному її ставленні до вихо­вання дитини. Але, як і в законодавстві, що діяло раніше, поза увагою залишилися такі обставини, як можливість виконувати функції опікуна (піклувальника), а саме стан здоров'я особи і на­явність у неї відповідних матеріально-побутових умов для життя дитини, спроможність забезпечити останню житлом, якщо вона не має свого помешкання. Тому доцільним було б у ч. З ст. 244 СК вказати на те, що не може бути опікуном (піклувальником) та­кож і особа, яка не в змозі виконувати обов'язки останніх за станом здоров'я, а також за відсутністю у неї відповідних матеріально-побутових умов, якщо дитина не має свого помешкання.

СК відійшов від закріплення переважного права на опіку близь­ких родичів дитини, яка позбавлена батьківського піклування і це не випадково, бо законодавець не вважає за потрібно зв'язувати орган опіки та піклування такою умовою на випадок, коли особи, які пере­бувають у сімейних, родинних стосунках з дитиною, не мають необ­хідних умов для належного виховання і життя майбутнього підопіч­ного або з будь-яких інших причин не можуть або не бажають опіку­ватися долею дитини. Тому не можна погодитися з тими правниками, які без будь-яких застережень вказують, що, виходячи саме з п. 2 (читай, ч. 2 —Авт.)ст. 244 СК, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником вад однією і тією самою дитиною, надається родичам дитини незалежно від місця їх проживання. Безумовно, природно, що родичі повинні бути найбільш зацікавленими в долі дитини і їм, крім того, легше вста­новити контакт з дитиною, але не слід надавати цій обставині ви­рішального значення. В інтересах дитини перевагу можна віддати й іншій особі, яка не є родичем. До того ж, вирішуючи питання про влаштування, наприклад, дитини, один із батьків якої позбав­лений батьківських прав, вона, за бажанням другою з батьків, може бути передана йому, якщо ж цього не відбувається, переважне пра­во перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, але, як вже вказувалося раніше, мова не йде в цьому разі про опіку або піклування. Тільки якщо дитина не може бути передана вказа­ним особам або мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування (ст. 167 СК).

 

3.Патронат над дітьми— це оновлений інститут сімейного зако­нодавства, встановлюється опіка або піклування — судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно ор­ганом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що по­винно бути виражено в письмовій заяві, як правило, з урахуван­ням бажання самої дитини.

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), аборішення суду (ч. З ст. 60 СК). Що стосується побажання мало­літньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклу­вання (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридич­них фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо поба­жання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов'язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника).Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Закон акцентує увагу саме на здатності особи бути опікуном (піклувальником), а також на суб'єктивному її ставленні до вихо­вання дитини. Але, як і в законодавстві, що діяло раніше, поза увагою залишилися такі обставини, як можливість виконувати функції опікуна (піклувальника), а саме стан здоров'я особи і на­явність у неї відповідних матеріально-побутових умов для життя дитини, спроможність забезпечити останню житлом, якщо вона не має свого помешкання. Тому доцільним було б у ч. З ст. 244 СК вказати на те, що не може бути опікуном (піклувальником) та­кож і особа, яка не в змозі виконувати обов'язки останніх за станом здоров’я, який передбачався ще Кодексом про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р., але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки необхідність в існуванні вже апро­бованих практикою форм влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитя­чих будинків сімейного типу, прийомних сімей тощо, а потре­бує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інституті патронату над дітьми.

Патронат — альтернативна форма влаштування дити­ни, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківсь­кого піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихова­теля) з метою сімейного виховання. Якщо проаналізувати мету, підстави застосування закріплених у СК форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямування на поліпшення долі дітей, але має свої особливості. Так, від усиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

— усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім'ї;

при усиновленні дитина приймається в сім’ю усиновлювача на правах доньки чи сина і поміж дитиною і усиновлювачем ви­никають відносини, що прирівнюються до батьківських. При пат­ронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання;

підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду , а відносини між дитиною та патронатним вихователем ви­никають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування;

 

патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

—патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача , от­римує плату за виховання;

між патронатним вихователем і дитиною не виникає алімент­них зобов'язань, як це відбувається при усиновленні;

патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і навпаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату.

Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняєть­ся наступним:

патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна(піклувальника), плату за виконання своїх зобов'язань;

між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном;

опікун — законний представник дитини у всіх правовідно­синах, а патронатний вихователь — лише у сфері процесуальних відносин.

В основі виникнення патронату над дітьми лежить фактичний склад, до якого входять: визнання дитини сиротою або такою, яка з інших причин позбавлена батьківського піклування, до­говір про патронат та передача дитини у сім 'ю патронатного вихователя. Дитина може бути передана у сім'ю патронатного вихователя лише після того, як вона на загальних підставах визнана си­ротою або позбавленою батьківського піклування. Патронатному вихователю надається можливість підібрати ту дитину, яку пін бажає виховувати. Законодавство, на жаль, не вирішує пи­тання щодо того, чи можна передавати під патронат дитину, у якої є рідні неповнолітні брати і сестри, які до цього моменту виховувалися разом. Вважаємо, що, хоча такі форми, як усинов­лення і патронат, різняться одна від одної, в них одна мета — виховання дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому, виходячи з аналогії закону, зокрема ст. 210 СК, неповнолітні бра­ти і сестри не можуть біти роз'єднані при передачі їх під патро­нат. І лише за наявності обставин, що мають істотне значення, зокрема, неможливості їх сумісного проживання і виховання за станом здоров'я, орган опіки і піклування укладає договір і пере­дає під патронат одного з братів або сестер. Якщо буде досягнуто згоди про передачу в сім'ю патронатного вихователя рідних бра­та й сестри, то з вихователем орган опіки і піклування повинен укласти кілька договорів (за кількістю дітей), бо кожний з цих договорів буде стосуватися певної дитини і встановлювати обо­в'язки сторін щодо неї.

Укладенню договору передує обстеження умов проживання сім'ї патронатного вихователя з тим, щоб виховання дитини саме в цій сім'ї відповідало її інтересам. Слід зауважити, що обстежен­ня умов має відбуватися, за правилом, стосовно певної дитини. Тільки після того, як орган опіки і піклування дійде позитивного висновку, між ним і патронатним вихователем укладається до­говір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання, тобто сторонами цього догово­ру виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладенні цього дого­вору участі не бере. Між тим, відповідно до ст. 253 СК передача дитини під патронат потребує її згоди. Чи входить ця згода до скла­ду юридичних фактів? Вважаємо, що ні, бо у певних випадках передача дитини у патронат провадиться і без її згоди, а саме, коли дитина ще не досягла віку, з якого може висловити її.

дитиною повноліття, за плату (ст. 252 СК). Аналізуючи по­няття цього договору, слід дійти висновку, що цей договір нероз­ривно пов'язаний з конкретними особами (певною дитиною, патронатним вихователем) і має особистий характер. Предмет до­говору — прийняття у сім'ю дитини, позбавленої батьківського піклування, для забезпечення її належним сімейним вихованням. Це — відплатний договір. За виховання дитини за домовленістю з органом опіки і піклування патронатному вихователю призна­чається платня, щомісячний розмір якої залежить від цілого ряду обставин, а саме віку дитини, стану її здоров'я тощо.

Відповідно до ст. 255 СК на патронатного вихователя покла­даються певні зобов'язання: забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізич­ного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та інтере­си як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Тобто на відміну від легального визначення цього договору, яким на патронатного вихователя покладається лише обов'язок щодо виховання дитини, його обов'язки значно ширше, бо він зобов'я­зується ще й утримувати дитину, хай навіть і не за свій кошт, ство­рювати умови для її розвитку, а також захищати її. І це вірно, бо виховувати дитину в сім'ї без її розвитку, утримання і захисту — неможливо. Тому було б вірніше передбачити, що за договором про патронат над дітьми органом опіки та піклування дитина, яка є сиротою, або з інших причин позбавлена батьківського піклу­вання, передається в сім'ю патронатного вихователя не тільки на виховання на платній основі до досягнення нею повноліття. Патронатний вихователь зобов'язаний також слідкувати за розвит­ком дитини, утримувати її за рахунок певних джерел та захищати її права. При цьому дитина зберігає право на аліменти, пенсії і допомогу, які вона отримувала раніше.

Сторонами вказаного сімейно-правового договору є патронат-ний вихователь і відповідний орган опіки та піклування. На відміну від осіб, які прагнуть стати усиновителями, опікунами (піклуваль­никами), і до яких висуваються певні вимоги, СК не висуває жод­ної з них до осіб, які прагнуть стати патронатними вихователями Ллє чи є виправданим такий підхід? Вважаємо, що ні. Інститут пат­ронату — це самостійна комплексна форма, яка поєднує в собі й елементи усиновлення, бо дитина передається на виховання в сім'ю патронатного вихователя, який зобов'язаний виховувати дитину, обираючи для цього певні форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, утримува­ти її тощо, а також і елементи опіки та піклування, бо патронатний вихователь повинен захищати особисті й майнові права дитини, її законні інтереси, патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття тощо. В зв'язку з цим вважаємо за необхідне встанови­ти, що патронатними вихователями не можуть бути особи, обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; особи, що зло­вживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав; особи, що були усиновлювачами і були позбавлені батьківських прав; особи, які були звільнені від обов'язків опікуна або піклувальника за неналежне виконання своїх обов'язків; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обо­в'язки патронатних вихователів; особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Між тим, на сьогодні існують й інші точки зору. Зокрема, В. Бірюков, Ю. Червоний вважають, що патронатний ви­хователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікунів чи піклувальників, а це, в свою чергу, дає змогу застосувати ана­логію закону і вважати, що патронатним вихователем може бути лише повнолітня і дієздатна особа, як одружена, так і одинока, бо, виходячи з ч. З ст. З СК, остання також має права члена сім'ї, 3. Ромовська хоч і вважає, що патронат це не опіка і не піклуван­ня, але фактично прирівнює патронатного вихователя до опікуна (піклувальника), пропонуючи застосовувати аналогію закону, ви­значивши, що не може бути патронатним вихователем, як і опіку­ном і піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, нар­котичними засобами тощо.

Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто досягненням дитиною повноліття. Між тим, відносини, що існують між патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені достроково у наступних випадках:

смерті патронатного вихователя або смерті дитини. Це цілком зрозуміло, бо договір про патронат нерозривно пов'яза­ний, як вже зазначалося, з конкретними особами і має особистий
характер. Між тим, якщо дитині було добре в сім'ї патронажного вихователя і вона бажає залишитися в ній, а члени сім'ї погоджу­ються з цим, треба виходити з того, що саме один із членів цієї сім'ї має перевагу перед іншими фізичними особами стати патро­натним вихователем;

появи батьків дитини і передачі їм дитини;

відмови від договору патронатного вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. У цьому випадку незалежно від того, хто звернувся з проханням розірвати договір, до призначен­ня дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, на­вчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину;

згоди сторін;за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення УДУ у разі невиконання вихователем своїх обов'язків. Це відбу­вається у разі, коли вихователь нехтує виконанням своїх зобов'я­зань, виконує їх неналежним чином або взагалі виявиться нездат­ним забезпечити дитині належні умови для її виховання, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають ви­конанню обов’язок за договором.

1. Поняття та значення опіки та піклування у сімейному праві?

2. Встановлення та припинення опіки та піклування над дітьми?

3. Патронат над дітьми?

 

Література

1. КЗпШС. - Ст. 138.

Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. —
С. 262.

2. Маляревський А., Шевченко Я. Правові питання охорони інтересів дітей
при здійсненні опіки і піклування // Радянське право. — 1973. — № 4. — С. 45

 

3. У науковій літературі на це звертається увага такими правниками, як Є. Єршова (див.: Опека и попечительство. — М., 1971. — С. 19.; А. Маляревс-кий, Я. Шевченко (див.: Правові питання охорони інтересів дітей при здійсненні опіки і піклування // Радянське право. — 1973. — № 4. — С. 43—45.

4. Затверджені наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. - № 26. - Ст. 1252.

5. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украинн / Под
ред. Ю. С. Червоного. - К.: Истина, 2003. - 520 с.

Цю точку зору поділяє, наприклад, /. Бірюков (див.: Сімейне право Ук­
раїни // За ред. В. С. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. - С. 261; Ю. С.Червоний
(див.: Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украйни. —
С. 410—411); М. Антокольська фактично теж поділяє такий підхід (див. її:
Сімейне право. - М.: Юристі, 2002. - С. 307).

6. Між тим, існують й інші точки зору. Так, С:Морозова теж вважає, що це — комплексний інститут, але тільки сімейного і цивільного права (див.: Цивіль­не право України: Академічний курс: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»:, 2003. — Т. 1. — С. 130). Н. Єршова вважає опіку та піклування виключно інститутом сімей­ного права (див.: Вопросьі семьи в гражданском праве. — М., 1977. — С. 47). Фактично таку позицію поділяв і Г. К. Матвєєв, вважаючи, що норми, які регулюють відносини, пов'язані з вихованням дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, мають в основному сімейно-правовий характер (див.: Со-ветское семейное право. — М., 1985. — С. 196).

7. В. П. Маслов, 3. А. Підопригора, О. А. Пушкін. Див. їх: Действующее законодательство о браке и семье. — Харьков: Вища школа, 1974. — С. 191—192. На сьогодні таку точку зору поділяє Л. М. Зіл-ковська. Див. її: Правове регулювання усиновлення в Україні. — С. 3—4.