Питання для самоперевірки

План

Лекція

Літеретура

Питання для самоперевірки

Стаття 39. Шлюб, який є недійсним

Сімейний Кодекс України) Стаття 37. Правозгідність шлюбу

1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами першою — третьою статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду.

1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

1. Поняття сім’ї , її значення?

2. Поняття шлюбу?

3. Умови вступу до шлюбу та порядок його укладення ?

4. Заручини?

1.Сімейне право України. - К.: Істина, 2002. - С. 77-78.

2. Красицька Л. В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових
прав громадян. - Донецьк: ДІВС МВС України, 2002. - С. 66, 138.

3. Нечаева А. М. Семья и закон. М.: Наука, 1980. - С. 21, 57.

4. Оридорога М. Т. Брачное правоотношение. — К.: Киевская вьісшая шко­ла МВД СССР, 1971. -С..

Тема: Особисті немайнові права й обов’язки подружжя.

1. Поняття, та характеристика особистих правовідносин за участю подружжя.

2. Характеристика прав та обов’язків подружжя.

1. Реєстрація шлюбу породжує виникнення різноманітних за своїм змістом особистих прав та обов'язків подружжя. Оскільки відносини між подружжям мають, насамперед, глибоко особис­тий характер, то й правовому регулюванню особистих немайно­вих відносин у сімейному праві надається велике значення. Суспільні зв'язки, що складаються в сім'ї, є глибоко особистими, багато в чому інтимними і ґрунтуються на почуттях любові та взаємної прихильності. В новому Сімейному кодексі, порівняно з КЗпШС, збільшена кількість норм, які регулюють особисті не­майнові відносини подружжя. Проте велика кількість особистих відносин між подружжям знаходиться поза сферою правового регулювання. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, що вказує на їх особливий ха­рактер. Як підкреслено в ч. З ст. 7 СК, особисті немайнові відно­сини подружжя регулюються лише в тій частині, у якій це є до­пустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інте­ресів суспільства. Регулювання особистих немайнових відносин назване як одне з завдань, що стоять перед Сімейним кодексом України. Згідно зі ст. 1 СК метою регулювання особистих немай­нових відносин є зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритет­них засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопо­моги і підтримки у повсякденному житті.

До особистих немайнових прав подружжя СК відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімей­ного права. Це право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов 'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Зазначені права характеризуються тим, що для їх здійснення не потрібно ні згоди, ні виконання активних дій з боку іншого з подружжя. Отже їхня сутність полягає головним чином у можливості обумовленої поведінки самої управомоченої особи у встановлених законом межах.

В основу регулювання особистих немайнових відносин покла­дено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих не­майнових прав та обов'язків кожним із подружжя. Рівність чоло­віка і дружини — основний принцип шлюбних відносин, засно­ваний на визнанні однакової соціальної цінності особистості чоловіка і жінки. Це означає, що використання своїх законних прав кожним із подружжя і застосування закону при вирішенні різних спорів між ними повинно здійснюватися з неодмінним до­триманням рівності прав і обов'язків чоловіка і дружини. Загаль­ними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із по­дружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, мате­ріального стану, місця проживання, за мовними та іншими озна­ками; здійснення прав та обов'язків кожним із подружжя на рівних засадах. Цей принцип базується на загальних положеннях ст. 24 Конституції України й означає право кожного з подружжя на особисту свободу; спільне вирішення питань материнства, бать­ківства, виховання й освіти дітей, інших питань життя сім'ї; пра­во кожного з подружжя на повагу до своєї індивідуальності; обо­в'язок подружжя щодо побудови сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, спільної тур­боти про матеріальне забезпечення сім'ї та розвиток дітей.

При розгляді особливостей положень сімейного кодексу, що визначають своєрідність регулювання немайнових відносин подружжя буквально усі аспекти шлюбних відносин, міцність яких знач­ною мірою залежить від моральних уявлень людини. Наприклад, слід чесно ставитися до сімейних прав і обов'язків, поважати одне одного, рахуватися з інтересами кожного з подружжя, з повагою ставитися до його індивідуальності, звичок та уподобань, піклу­ватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (статті 51,55 СК). Орга­нічний зв'язок норм сімейного права та моралі, їх взаємодія в про­цесі реалізації є відмінною рисою особистих немайнових відно­син подружжя. У переважній більшості правові норми, що регу­люють відносини, пов'язані з укладенням, розірванням шлюбу, присвячені немайновим правам і обов'язкам подружжя, мають морально-правовий зміст. Сімейне законодавство містить най­різноманітніше поєднання моральних і правових вимог, норми права і моралі доповнюють і збагачують одна одну, мають єдину кінцеву мету.

Багато що у формуванні відносин між подружжям визначаєть­ся національною культурою, історичними традиціями, соціально-економічними умовами, особистими чинниками. Можливості права у сфері особистих немайнових відносин між подружжям обмежені. Це — та сфера, де забезпечити реалізацію кожним з по­дружжя своїх можливостей правовими методами найбільш склад­но. Разом із тим, саме в сім'ї складаються ті моделі відносин між чоловіком та жінкою, які потім переносяться на інші сфери гро­мадського життя. Велике значення має закріплення в сім'ї ідеї тендерної рівності й забезпечення механізму її реального втілен­ня в життя.

Особисті немайнові права подружжя, на відміну від майно­вих, не мають економічного змісту та майнового характеру. В той же час вони є вкрай важливими, що зумовлено сутністю шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, заснованого на принципах рівності подружжя. Ці права належать кожному з подружжя не­залежно від його майнового стану. їх здійснення не супрово­джується майновим еквівалентом з боку іншого з подружжя. Вони не можуть бути виражені в грошовій формі.

Дуже важливо, що особисті права й обов'язки подружжя не можуть бути припинені чи змінені домовленістю між подружжям. Не можуть бути вони і предметом шлюбного договору, інших угод. Це забезпечує неухильне дотримання основного принципу рів­ності подружжя в сім'ї і виключає можливість прийняття рішень, які посягають на права та гідність одного з подружжя.

Велика кількість серед закріплених у Сімейному кодексі осо­бистих немайнових прав подружжя належить їм як громадянам і до взяття шлюбу. Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості.

По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а в зв'язку із взяттям шлюбу, зареєстрованого у встановленому порядку. Таким чином, вони діють лише в сімей­них відносинах. По-друге, особисті немайнові права подружжя не є абсолютними, бо вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим з подружжя. Тому особистим правам одного із по­дружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешко­джати їх здійсненню, не порушувати їх. По-третє, особисті немай­нові права подружжя є визначальними в сімейних правовідноси­нах. Саме з них як похідні виникають усі інші права подружжя. В основі особистих немайнових прав подружжя лежать одвічні ду­ховні цінності, без яких неможливо створити міцний шлюб та щасливу сім'ю. По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому. По-п'яте, немайнові особисті права подружжя можуть припинятися з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розір­вання шлюбу, оскільки їх припинення відбувається разом із при­пиненням шлюбу.

Особисті немайнові правовідносини подружжя — це врегу­льовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

2. До особистих немайнових прав подружжя перш за все нале­жать передбачені статтями 49 та 50 СК право на материнство та право на батьківство.Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію на­роджувати дітей, утримувати та виховувати їх. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження. Відмінності в даних правах чоловіка та дружини зумовлені фізіологічними особливостями жінки і чоловіка та со­ціальним станом жінки-матері. Зміст особистого немайнового права жінки на материнство становлять правомочності дружини з приводу вирішення: мати чи не мати дитину. З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство, саме тим вона має можливість реалізувати право на репродуктивну свободу, яку слід розглядати в аспекті права на життя. Право на материнство як сімейне право включає в себе певні обов'язки кожного з подружжя. Так вагітній дружині ма­ють бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та на­родження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків (частини 4, 5 ст. 49 СК).

Новий СК закріплює право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Завдяки індивідуальності кожна людина виступає як окремий, своєрідний, неповторний член суспільства. Жінка та чоловік мають притаманні тільки їм звички, уподобан­ня, особливості характеру, темперамент. Саме індивідуальність кожного із подружжя лежить в основі шлюбу, створення сім'ї, виступає запорукою любові. Відомо, що на поведінку людини впливають як соціальні (середовище, ситуація), так і біологічні чинники, психологічні особливості особистості. Індивідуальна своєрідність знаходить свій вияв у сім'ї, у відносинах з іншим з подружжя, батьками, дітьми, іншими членами сім'ї. Слід погоди­тися з висловленою думкою, що в щасливих сім'ях не виникає 11 питань щодо поваги до індивідуальності одного із подружжя з боку іншого.Така повага вважається природною і не потребує повсяк­денного нагадування. Разом із тим, у ст. 51 СК зазначено, що дру­жина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивіду­альності, своїх звичок та уподобань. Ця норма має значне мораль­но-етичне навантаження і слугує орієнтиром для поведінки подружжя у шлюбі.

У СК закріплено також право дружини та чоловіка на фізич­ний та духовний розвиток.Маючи право на фізичний та духов­ний розвиток, подружжя має вирішувати ці питання на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного. Оскільки основу шлюбу становить крім духовного ще й біологічний зв'язок по­дружжя, ослаблене фізичне здоров'я людини має потребу в ком­пенсації. Нею, як бачиться, може і повинно стати зміцнення мо­ральних основ сім'ї, розвиток культури сімейних відносин, збага­чення духовного життя сім'ї.

Важливим особистим правом кожного з подружжя є право чоловіка та дружини на зміну прізвища.При реєстрації шлюбу нареченим надається право надалі іменуватися своїми дошлюб­ними прізвищами, що підкреслює однакову соціальну цінність особистості чоловіка і жінки. За взаємною згодою наречені мо­жуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подруж­жя. Присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється. Загальне прізвище підкреслює наявність шлюбу і є правовою ос­новою для присвоєння і дітям загального сімейного прізвища. Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозу­міння, то працівник державного органу РАЦС залишає подруж­жю їх дошлюбні прізвища. Кожен з наречених має право приєдна­ти до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої, тобто йменуватися подвійним прізвищем. Таким чином, при реєстрації шлюбу один із наречених має право прийняти об'єднане прізви­ще, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визна­чається, з якого прізвища воно буде починатися. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої нале­жать наречена та (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізви­ще другого (ст. 35 СК).

Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли до­шлюбні прізвища, вони мають право подати до державного орга­ну РАЦС заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища, або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя, тобто йменуватися подвійним прізвищем.

Право на зміну прізвища згідно зі ст. 53 СК може реалізувати подружжя тільки за взаємною згодою, зміна прізвища одним із подружжя без згоди іншого неможлива. У разі зміни прізвища державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб. Одер­жане при реєстрації шлюбу або в результаті зміни за взаємною згодою подружжя прізвище подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'їмає принципове і, разом із тим, ве­личезне практичне значення. В ст. 54 СК закріплений принцип рівності подружжя при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї. Правове регулювання особистих немайнових відносин по­дружжя засноване на закріпленому в ст. 24 Конституції України принципі рівності в сімейних відносинах. Кожен із подружжя наділяється однаковими особистими правами та обов'язками, ко­ристується рівними можливостями в здійсненні своїх прав.

Право подружжя на спільне вирішення питань життя сім'ї широке за змістом й охоплює, власне кажучи, усі сторони сімей­ного життя: питання материнства, батьківства, виховання й осві­ти дітей, розподілу сімейного бюджету, здійснення покупок, ви­бору місця відпочинку, догляду за хворими членами сім'ї, вико­нання домашніх обов'язків з обслуговування сім'ї тощо. Таким чином, закон містить рекомендації щодо практичного застосуван­ня основ рівності у повсякденному житті подружжя, навіть у пи­таннях життя сім'ї, які не регульовані правом. Немає сумніву, що такого роду право покликане направити сімейні відносини у пев­не русло, створити умови для рівності чоловіка і жінки при вирі­шенні важливих питань життя сім'ї, що складає головну, визна­чальну сутність даного права, його мету. Заради її досягнення дозволені будь-які дії та вчинки, що стосуються виховання дітей чи вирішення сімейних проблем іншого порядку. Кожен із по­дружжя і обоє разом управі вимагати від інших осіб, щоб вони не заважали втіленню у життя наданого їм права. Втручання у ви­рішення питань сім'ї ззовні, у тому числі з боку батьків, інших близьких родичів чи структур, що мають владні повноваження (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, ке­рівників підприємств, установ та організацій незалежно від фор­ми власності), неприпустимо. Усі важливі для сім'ї проблеми ви­рішуються лише подружжям на основі їх взаємної згоди на прин­ципах рівності.

Закон покладає на подружжя право розподіляти між собою обов'язки в сім'ї. Рівність подружжя полягає в можливості на па­ритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. За­кон не обумовлює, хто й у якому обсязі має виконувати зазначені обов'язки, але він підкреслює, що ці питання вирішуються спільно чоловіком і дружиною. Подружжя може влаштувати своє життя так, що чоловік буде навчатися, а дружина працювати на вироб­ництві, доглядати за дітьми і вести домашнє господарство. У цій ситуації не буде порушення принципу рівності, якщо подружжя прийшло до такого рішення спільно. Але, якщо дружина не згод­на на такий спосіб життя, то в чоловіка немає права вимагати від неї утримання й обслуговування на час його навчання.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 СК усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від ви­рішення питань життя сім'ї. Як бачиться, здійснення цього права кожним із подружжя можливе завдяки положенню, закріплено­му в ч. З названої статті про те, що дії одного з подружжя стосов­но життя сім'ї вважаються вчиненими за згодою іншого з подруж­жя. Тому, якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім'ї не виник, то слід вважати, що це питання між подружжям погоджено. Якщо з даних питань подружжя не може домовитися, то проблему може бути розв'язано тільки за допомо­гою розірвання шлюбу.

Вирішуючи спільно питання сім'ї та розподіляючи між со­бою обов'язки в сім'ї, дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Перш за все, йдеться про працю з обслуговування домашнього господар­ства — прибирання оселі, прання білизни, приготування їжі, до­гляд за домашньою худобою, обробіток присадибної ділянки, ре­монт побутової техніки тощо. Така праця має викликати повагу в кожного з подружжя і неможливо віддавати одному з подруж­жя перевагу при розподілі обов'язків з її виконання залежно від його кваліфікації, положення в суспільстві, хисту тощо. Крім такої роботи, необхідної для підтримання життєздатності сім'ї, в інте­ресах сім'ї здійснюється переважно й суспільно корисна праця, до якої також згідно з ч. 1 ст. 54 СК чоловік, жінка повинні вияв­ляти повагу.

Право дружини та чоловіка на особисту свободу.Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє право на вибір кожним із подружжя місця свого проживання; право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин; право на припинення шлюбних відносин. Кожен із по­дружжя однаково вільний у вирішенні питань, що стосуються його особисто. Як чоловік, так і дружина самі визначають порядок свого життя відповідно до своїх бажань, прагнень, схильностей. Буду­чи вільними людьми, вони не можуть бути обмежені у своїй сво­боді через взяття шлюбу. Але не можна ототожнювати свободу зі свавіллям, примхою, капризом. Якщо дві людини — чоловік і дру­жина — живуть разом, вони, природно, рахуються з думками та поглядами один одного. Бажаючи зберегти свою свободу, вони не вправі обмежувати свободу іншого. Не втрачаючи свободи, вони зобов'язані погоджувати свої бажання з міркуваннями один од­ного, приймати рішення, що стосуються їх обох, з урахуванням інтересів кожного з них.

Право на вибір місця проживання.Вищезазначене право кож­ного з подружжя як громадянина гарантоване Конституцією України. Кожному, хто на законних підставах перебуває на тери­торії України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Консти­туції України). Стосовно реалізації цього права в сімейному за­конодавстві слід сказати, що за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає разом. Не може бути такого шлюбу, коли под­ружжя з самого початку має намір жити окремо і свій намір втілює у життя. Такий стан свідчить про фіктивність шлюбу, або являється підставою для розірвання шлюбу. Спільне проживан­ня створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснен­ня її функцій щодо виховання дітей, ведення спільного господар­ства, вирішення немайнових та майнових питань життя сім'ї. За­кон заперечує будь-яку можливість примушування подружжя до спільного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує особис­тих прав громадян і не виступає формою експлуатації слабкого сильнішим. Зустрічаються у житті випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя спільно не проживає. Це може бути пов'яза­но з професійними інтересами чоловіка чи жінки, навчанням, ро­ботою, здійсненням підприємницької діяльності, станом здоро­в'я - необхідністю лікування одного із подружжя або дитини, дог­лядом у зв'язку з хворобою та іншими важливими життєвими обставинами.

Разом із тим, роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин. Якщо цей факт буде встановлено, то згідно з ч. 6 ст. 57 СК суд може визначити особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.

Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не за­боронені законом і не суперечать моральним засадам суспіль­ства, щодо підтримання шлюбних відносин.Для визначення при­роди цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають особливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин. Йдеться, перш за все, про вико­ристання виховних, моральних заходів, але й встановлені зако­нодавством обмеження для розірвання шлюбу також можуть ви­користовуватися кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім'ї.

Подружжя має право на припинення шлюбних відносин.Йдеться про свободу в сфері особливій - особистій свободі, яка, по суті, не обмежена конкретними правовими нормами. Приму­шування до припинення шлюбних відносин або до їх збережен­ня, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, вста­новлені законом (ч. 4 ст. 56 СК).

Особисті немайнові права подружжя не вичерпуються лише правами, переліченими у гл. 6 СК. До особистих немайнових прав належать також інші права подружжя, передбачені сімейним за­конодавством. Це, перш за все, право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), права, пов'язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації за­родка (статті 123, 124 СК) та усиновленням (ст. 220 СК).

Досі мова йшла про особисті немайнові права подружжя. Аналогічні за змістом і їх обов'язки немайнового характеру.Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов'язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материн­ство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття ос­віти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Те ж саме можна сказати і про спільне вирішення подружжям пи­тань життя сім'ї, де праву одного відповідає обов'язок іншого з подружжя.

Шлюб створює для подружжя і особливий особистий обов'я­зок — не вступати в інші шлюбні правовідносини під час дії ра­ніше укладеного шлюбу. Особа вправі перебувати одночасно у багатьох цивільних, трудових, адміністративних й інших пра­вовідносинах, але не можна перебувати в кількох шлюбних пра­вовідносинах.

Особливо закон виділяє обов'язки подружжя, пов'язані з тур­ботою про сім'ю. Так, згідно зі ст. 55 СК дружина та чоловік зобо­в'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, по­ваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен із подружжя зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері та батька. Дружина та чо­ловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній, зобов'язані спільно дбати про матеріаль­не забезпечення сім'ї. Варто зазначити, що ці норми носять дек­ларативний характер, мають вид моральної заповіді. В них, по суті, названо моральні обов'язки подружжя одного перед другим. Од­нак подібного роду правила виступають своєрідним орієнтиром, схваленою державою моделлю поведінки в сім'ї учасників сімей­них відносин, слідування їм створює необхідне середовище для нормальної життєдіяльності всіх членів сім'ї як усередині її, так і за її межами.

Слід зазначити, що санкцій за невиконання подружжям осо­бистих немайнових обов'язків Сімейним кодексом прямо не пе­редбачено. Однак зловживання одним із подружжя особистими правами чи обов'язками, очевидне нехтування інтересами сім'ї, а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з по­дружжя його особистих немайнових прав може бути підставою для розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з по­дружжя правопорушника негативні наслідки в майновій сфері. Наприклад, зменшення його частки у спільному майні при його поділі.

1. Поняття, та характеристика особистих правовідносин за участю подружжя?

2. Характеристика прав та обов’язків подружжя?

Література

1. Рабинович Н. В. Личньїе и имущественньїе отношения в советской се-
мье. — Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1952. — С. 17.

2. Оридорога Т. М. Брачное правоотношение. — К.: Киевская вьісшая шко­
ла МВД СССР, 1971. - С. 64. Оридорога М. Т. Брачное правоотношение. — К.: Киевская внсшая шко­ла МВД СССР, 1971. - С. 33.

3. Антокольская М. В. Семейное право. — М: Юрисгь, 2002. — С. 117; Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — С. 58; Червоний Ю. С.

4.Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї. — С. 74. Таку точку зору поділяв свого часу і В. Рясенцев. Див. його: Семейное пра­во.: М.: Юрид. литература. — 1967. — С. 71.

5. Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 475. Вказаний Поря­док вступив у силу разом із СК.

6 — 5-1803