Питання для самоперевірки 1 страница

План

Лекція

Тема: Зобов’язання із заподіяння шкоди.

Питання для самоперевірки

1. Пняття тя види зобов’язання та спільною діяльністю?

2. Форма та умови договору про спільну діяльність?

Література

1. Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпе­чення: Закон України від 13 грудня 2001 р. // ОВУ. — 2002. — № 2. — Ст. 46.

Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // ВВРУ. — 1995. — № 12. — Ст. 81.

2. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. // ВВРУ. — 1999. — № 46-17. — Ст. 403.

3. ЦК УРСР 1964 року передбачав встановлення мінімуму компенсації мо­ральної школи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди.

2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст.

3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди.

4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

Самостійне вивчення:

1. Відшкодування шкоди завданої малолітньою, неповнолітньою , недієздатною фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена.

2. Відшкодування шкоди завданої спільно кількома особами.

3. Обсяг відповідальності за завдану шкоду.

4. Особливості відшкодування шкоди завданої каліцтвом або смертю.

5. Відшкодування шкоди завданої внаслідок недоліків товарів, робіт.

1. Якщо інші інститути цивільного права встановлюють правові форми для формування нормальних правових відносин, інсти­тут відшкодування шкоди с правовим оформленням реакції сус­пільства на процеси патологічні порушення приписів пра­вової системи, що існує. Інститут відшкодування шкоди не ви­конує самостійної господарської функції, як, наприклад, інсти­тути власності, договору, спадкування, він встановлює немов би норми допоміжні, які забезпечують безперешкодне вико­нання зазначеними інститутами їх призначення. Тому на нього покладено виконання спеціальної, відновної функції, що забез­печує приведення майнового положення потерпілого у стан, що Існував до правопорушення.

За зобов'язанням відшкодування шкоди особа, яка за­вдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльніс­тю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'я­зана її відшкодувати, а потерпілий мас право на відшкодуван­ня завданої шкоди в повному обсязі.

Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм по­ходженням римській юриспруденції, тому їх традиційно нази­вають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду — деліктною.

Правове регулювання зобов'язання здійснюється главою 82 ЦК та іншими актами.

2. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'я­зання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобо­в'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підста­ви виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підстава­ми деліктної відповідальності.

Визначаючи заходи деліктної відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким зав­дання шкоди однією особою іншій с підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за зав­дану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіююча шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обме­жує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джере­лом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалеж­но від наявності вини (ст. 1187 ЦК).

До підстав звільнення від деліктної відповідальностізапо­діювача шкоди законодавець відносить казус (випадок), непе­реборну силу та умисел потерпілого.

Казус (випадок) — це завдання шкоди без умислу та не­обережності, тобто якщо особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна зов­нішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності запо­діювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншо­го цивільно-правового зобов'язання, с боржник і кредитор. Борж­ник — це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор — потерпілий.

Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зо­бов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) — деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб'єктом відповідальності за зав­дану шкоду в деліктних правовідносинах с не фізична осо­ба — безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов'я­зок відшкодувати завдану шкоду за таких умов покладено на осіб, указаних в законі, які й є суб'єктами з її відшкодування (ст. 1178, 1184 і 1186 ЦК).

Суб'єктами деліктної відповідальності можуть бути й юри­дичні особи незалежно від їх виду. Особливість їх участі у цьому виді цивільних правовідносин полягає в тому, що вони несуть відповідальність за шкоду, завдану їх працівниками у зв'язку із виконанням останніми їхніх трудових функцій (ст. 1172 ЦК України).

Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено й на державу Україна, АРК, орган місцевого самоврядування у разі її завдання відповідними органами влади або їх посадовими (службовими) особами (ст. 1173, 1174, 1175, 1176 ЦК).

Другою стороною деліктного зобов'язання — кредито­ром — є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільногоправа. Наприклад, фізична особа с потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобо­в'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, якімали на день його смерті право на одержання від нього утри­мання, а також дитина потерпілого, народжена після його смер­ті (ст. 1200 ЦК).

Об'єктом деліктного зобов'язання є дії божника з відшко­дування завданої шкоди у повному розмірі.

3. За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі — тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упу­щена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо зав­дала шкоду.

На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:

— обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладе­
но на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкоду,
завдану малолітньою особою, відшкодовують її батьки
(усиновителі) або опікун чи інша фізична особа, яка на
правових підставах здійснює виховання малолітнього
(ст. 1178 ЦК);

розмір відшкодування може бути зменшено, наприклад, у
разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК);

— розмір відшкодування може бути збільшено, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1203, 1208 ЦК).

У ч. 1 ст. 1166 ЦК міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Питання протиправної поведінки ми вже розглянули у § 3 гл. З цього посібника, однак, порів­няно із загальними положеннями, протиправна поведінка в де­ліктних зобов'язаннях має свою особливість. Окрім традицій­них форм дії та бездіяльності, в деліктних зобов'язаннях про­типравна поведінка може Існувати і в формі рішенні відповід­ного органу влади. Окрім цього, в деліктних зобов'язаннях відповідальність настає також і за окремі правомірні діяння.

Законом визначено такі випадки, коли шкоди завдано пра­вомірними діями:

1) під час виконання фізичною особою своїх обов'язків;

2) під час здійснення фізичною особою права на самозахист;

3) у разі прийняття закону про припинення права власності на
певне майно;

4) у стані крайньої необхідності;

5) за згоди потерпілого, але за умови дотримання правових норм.

Яким вже зазначали, відшкодування моральної шкоди но­вий і водночас найдієвіший спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що
призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів ЇЇ сім'ї
чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань
фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що при­
звело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репу­
тації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона мас немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негатив­них наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших проти­правних діянь.

Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним прави­лом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди мо­же бути здійснено і незалежно від вини особи, шо заподіяла ЇЇ, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, Іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела під­вищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконно­го засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, не­ законного затримання, незаконного накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі неза­конними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу держав­ної влади, органу влади АРК або органу місцевого само­врядування чи посадової або службової цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано; 4) в інших випадках, встановлених законом.

Певні особливості має і порядок відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що мас право вимагати такого відшкодування. Заподіювачем моральної шкоди може бути ор­ган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого само­врядування, фізична або юридична особи. Однак у випадках, що прямо передбачено законом, заподіювач моральної шкоди та особа, що несе за неї відповідальність, можуть не збігатися, наприклад, за шкоду, завдану державними органами чи їх по­садовими особами, відповідальність несе держава Україна. Своєю чергою, особою, що має право вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, як правило, є особа, якій таку шкоду завдано. При цьому, законом може бути встановлено відповідні обмеження щодо цих осіб, наприклад, органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування не мають права вимагати компенсації їм моральної шкоди у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації (ст. 49 Закону України "Про інформацію").

На цьому тлі гостро постає питання відшкодування шкоди, яку завдано особі, що померла. Така моральна шкода відшко­дуванню не підлягає. Відшкодовується лише моральна шкода, яку було завдано смертю фізичної особи безпосередньо чоло­вікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновле­ним), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (п. 2 ст. 1168 ЦК). Від цього випадку слід відмежовувати на­дану законом можливість спадкоємця вимагати переходу права на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено су­дом спадкодавцеві за його життя (п. З ст. 1230 ЦК).

На практиці доволі часто виникають питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди. На жаль, ЦК зали­шає питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди без належного правового врегулювання. Передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то законодавець зазначає, що його визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. А це означає, що при встановлен­ні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не мати­муть жодних законодавчих передумов для його визначення.

В Україні не тільки не встановлено чітких методик нараху­вання розміру моральної шкоди, а й навіть бодай нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів, що і змушує суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховувати вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовуєть­ся незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуван­ню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, нарахований розмір моральної шкоди відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути від­шкодовано шляхом здійснення щомісячних платежів.

В окремих випадках умови та порядок відшкодування мо­ральної шкоди може бути встановлено законом, наприклад, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової Інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок відшкодування шкоди, зав­даної громадянинові незаконними діями органів.

4.Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з вико­ристанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК). Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:

• неможливість повного контролю з боку людини;

• наявність шкідливих властивостей;

• велика ймовірність завдання шкоди.

У ч. 1 ст. 1187 ЦК закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійців­ських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки. Через цю об­ставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наяв­ність його характерних ознак.

Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної не­безпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.

Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артиле­рія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.

Всіх домашніх тварин, хоча б вони і не й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпе­ки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК можуть бути пов'язані не тільки з якісними, й кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бен­зином в гаражі власника автомашини підвищеної небезпеки для оточення не створює. Однак зберігання горючих матеріа­лів у великих місткостях пов'язане з підвищеною небезпекою.

Судова практичне визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджуєть­ся в одному місці, і тому, попри знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, вини­кає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

Для більш системного розуміння джерел підвищеної небез­пеки їх можна поділити на:

• фізичні (механічні, електричні, теплові);

• фізико-хімічні;

• хімічні (отруйні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні);

• біологічні (зоологічні, мікробіологічні).

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підви­щеної небезпеки, покладено на володіння джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідаль­ність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джере­лом в силу виконання своїх трудових обов’язків перед воло­дільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадяну було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то це діяння вважатиметь­ся неправомірним заволодінням і на громадянина буде покла­дено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі ст. 1187 ЦК.

Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види най­му — найм транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найм без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку від­повідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця (ст. 805), то в другому — на наймача (ст. 804).

Володілець джерела підвищеної небезпеки не і суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибу­ло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодо­вують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) на­явність шкоди; б) протиправна дія заподіювана шкоди; в) на­явність причинною зв'язку між протиправною дією та шко­дою. Вина заподіювана шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок;

• дії непереборної сили;

• умислу потерпілого.

У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами для зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК)- У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної не­безпеки внаслідок їх взаємодії згідно зі ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодіїджерел підви­щеної небезпекиїх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то її відшкодовує винна особа; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшко­дування визначається у відповідній частці залежно від обста­вин, що мають істотне значення.

Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небез­пеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).

Певні особливостями має і порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють Закони України "Про цивільну відповідаль­ність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" , "Про ви­користання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхід­на наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядер­ного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. На нього покладається відповідальність, якщо цю шкоду завдано ядер­ним інцидентом на ядерній установці, а також під час переве­зення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відпо­відальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не прийняв інший оператор згідно з письмовою угодою. Відпо­відальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Якщо оператор не має майна, необ­хідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу.

5.Цей вид деліктної відповідальності передбачено ст. 1176 ЦК, додаткове регулювання — Законом України "Про відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями орга­нів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відпо­відальності, цей вид має цілу низку специфічних ознак. На­самперед, суб'єктом заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи,до яких чинний ЦК відносить:

• органи дізнання, тобто органи, які наділені правом прово­дити слідчі дії, що є початковою формою досудового роз­слідування кримінальних справах (міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, на­
чальники військових установ, митні органи, начальники ви­
правно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебу­вають у далекому плаванні, у випадках, що передбачено
ст. 101 КПК України).

• органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи,
наділені правом проводити досудове слідство у криміналь­них справах (слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки) у випадках, що передбачено ст. 102 КПК України;

• органи прокуратури, тобто органи, які визначені такими
відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (Генераль­на прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші при­рівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури);

органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення
функцій правосуддя (КСУ та суди загальної юрисдикції
(місцеві суди; апеляційні суди. Апеляційний суд України;
Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; ВСУ).
Діяльність органів суду регламентуються Законом України
"Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій" то­
що. Однак суб'єктами за цим видом делікту с переважно
суди загальної юрисдикції.

Від імені вказаних органів безпосередньо діють їх посадові та службові особи. Проте, як І в попередньому делікті, особу заподіювана шкоди відмежовано від особи, яка несе відпо­відальність за завдання шкоди, оскільки посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких без­посередньо завдано шкоди, вчиняють їх не лише від імені за­значених органів, а й від імені держави. І саме тому відповідаль­ність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

Певну специфіку має протиправне діяння, яким може бути завдано шкоди у цьому делікті. Визначено вичерпний перелік протиправних діянь, що є умовою настання відповідальності:

• незаконне засудження;

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання
під вартою;

• незаконне застосування як запобіжного заходу підписки
про невиїзд;

• незаконне затримання;

• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигля­ді арешту чи виправних робіт.

Якщо ж шкоди завдано фізичним чи юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконно­го рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідст­ва, прокуратури або суду, вона відшкодовується на загальних підставах.

Наявність протиправності як характерної ознаки вказаних вите діянь, мас бути підтверджено певною реабілітацією осо­би,шляхом постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акту про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо ці діяння не підтверджено обставинами, що реабілітують особу, (напри­клад, кримінальну справу закрито на підставі закону про ам­ністію або акту помилування), то право на відшкодування зав­даної шкоди не виникає (ч. З ст. 1176 ЦК).

Не має право на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудо­вого) слідства або судового розгляду шляхом самообмовипе­решкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла завданню їй шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК), окрім випадків, якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведено в належному порядку.

Істотною специфікою цього делікту є те, що шкода, яку зав­дано фізичним та юридичним особам за цим деліктом, відшко­довується незалежно від винипосадових і службових осіб цих органів.

Завдану ними шкоду відшкодовує держава Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, в тому чис­лі грошових коштів, які належать їй на праві власності.

У разі, якщо держава відшкодувала шкоду, завдану посадо­вою чи службовою особою органу дізнання, попереднього (до­судового) слідства, прокуратури або суду, то вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї посадової чи службової особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвину­вальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК).

1.За загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. З ст. 1178 ЦК).

Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідаль­ність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншо­го закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малоліт­ньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малоліт­ньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК), за шко­ду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб.

Протиправність діяння полягатиме в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них, згідно із законом чи договором, обов'язок здійснювати вихованнячи наглядза малолітнім.