Самостійне вивчення 2 страница

Водночас домовленістю між гарантом та принципалом може бути встановлене безоплатне надання першим послуг останньому, адже отримання оплати за надані послуги є лише правом особи, яка виступила гарантом.

Припинення гарантії відбувається у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Слід зазначити, що в переліку підстав припинення зобов’язань гаранта перед кредитором відсутнє припинення основного зобов’язання. Це означає, що припинення основного зобов’язання навіть шляхом його належного виконання боржником не припиняє існування забезпечувального гарантійного зобов’язання. Водночас підставами припинення гарантії можуть бути передання відступного (ст.600), зарахування (ст.601), новація (ст.604), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК) тощо.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. При цьому притримання вимога за своїм обсягом не може не враховувати розміру винагороди, отриманої гарантом від принципала за видану банківську гарантію, і підлягає відповідному зменшенню. Право на регрес втрачається, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, коли інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

 

3. Застава

Основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні, тривалий час залишався Закон „Про заставу”. Тепер у ЦК заставі присвячені ст.572-593, де визначені основні положення цього засобу забезпечення виконання зобов’язань. Водночас зберігають чинність норми Закону „Про заставу”, які не суперечать ЦК.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Оцінка майна, що передається у заставу у відносинах з участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням Методичних рекомендацій щодо застосування комерційними банками Закону України „Про заставу”, затверджених інструкцією від 8 жовтня 1993 р. №230/5/11 Національного банку України.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й таке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержате-ля (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю, вимоги про аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена законом, тощо (ст.576 ЦК). Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, кожен з учасників такої власності має право укладати договори щодо передання майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності.

Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується те, чи передається в заставу все майно чи лише частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, для цього необхідна згода усіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її власників (ст.578 ЦК). Якщо в заставу передається частка якогось співвласників, останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі.

Сторонами заставного притримання є заставник (заставодавець) — особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов’язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб’єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кредитор за забезпеченим заставою основним зобов’язанням.

Як заставодавець може виступати боржник за основним зобов’язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий поручитель). Основна вимога, що пред’являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов’язано з тим, що застава припускає можливість продажу предмета застави, а отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном.

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на під ставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухомості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст. 15-1 Закону „Про заставу” та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1998 р. №1185.

Істотними умовами договору про заставу є: вид застави, сутність забезпеченої заставою вимоги, її розмір, строк (термін) виконання, опис предмета застави (ст.584 ЦК).

Застава може бути поділена на види залежно від того, залишається предмет застави у заставодавця чи передається заставодержателю.

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки; 2) застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі заставодавець має право: користуватися предметом застави відповідно До його призначення, у тому числі видобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заповідати заставлене майно (притримання, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним). Водночас заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Застава з переданням закладеного майна заставодержателю(або за його наказом у володіння третьої особи) має місце у разі: 1) закладу; 2) застави цінних паперів; 3) застави майнових прав. При передачі йому майна заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок видобувати з предмета застави плоди та доходи. Водночас заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

При цьому слід враховувати, що за загальним правилом будь-яке заставлене майно може залишатися у заставодавця (ч.6 ст.576 ЦК). Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо про це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

У кожному разі особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, обхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Момент встановлення права застави залежить від форми договору про заставу і від того, чи передається заставлене майно засводержателю. Таке право виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону має перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Застава без передачі майна заставодержателю.Згідно зі ст.1 Закону України від 5 червня 2003 р. „Про іпотеку» іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином предметом іпотеки є нерухоме майно, під я розуміються земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення як неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.

Крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимагається внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки.

Застава товаріву обігу або у переробці.Цей вид застави розглядається Законом „Про заставу” як спеціальний різновид застави із залишенням майна у заставодавця. Предметом застави товарів в обігу або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

При заставі товарів в обігу або у переробці договір про заставу має низку специфічних ознак. Він має визначати вид заставленого товару, інші його родові ознаки, види товарів, якими може бути замінений предмет застави. Крім цих спеціальних вимог, зберігається необхідність окреслення в договорі про заставу товарів в обігу або у переробці загальних умов, які є необхідними для договору про заставу.

Застава з передачею заставленого майна заставодержателю.Заклад — це застава з передачею заставленого майна заставодержателю або за його наказом — третій особі (ч.2 ст.575 ЦК, ст.44 Закону „Про заставу”). За домовленістю заставодержателя із заставодавцем предмет застави і у цьому випадку може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). У цьому разі фізичне передання речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально-визначена річ, застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця , але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає над нею контроль.

Після виконання забезпеченого заставою зобов’язання заставодержатель зобов’язаний негайно повернути предмет застави заставодавцю (якщо інше не передбачено договором).

Права користування закладеним майном у заставодержателя зазвичай не виникає, воно можливе лише у випадку, коли це спеціально передбачено у договорі. При цьому користування предметом застави не може мати комерційного характеру; прибутки, отримані заставодержателем від використання предмета застави, мають бути спрямовані на покриття витрат на притримання предмета застави, а також зараховуватися в рахунок погашення процентів за боргом або самого боргу за забезпеченим заставою зобов’язанням.

Застава рухомого майна може бути зареєстрована за заявою заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна, ведення якого покладене на держателя Державного реєстру застав рухомого майна. У випадках коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов’язується з моментом виникнення права застави.

Застава цінних паперів.Цінні папери характеризуються як один з оптимальних предметів застави. Вони досить ліквідні, не вимагають багато місця для зберігання.

Застава векселя або інших цінних паперів, які можуть бути передані шляхом здійснення передавального напису, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу (ст.53 Закону „Про заставу”).

Порядок звернення стягнення на цінний папір залежить від того, чи передав заставодавець заставодержателю право на папір або право з паперу. Якщо передано право на папір, заставодержатель має представити його для продажу з публічних торгів. На торгах він реалізується не за номінальною, а за фактичною вартістю.

Нарівні з правом на папір до заставодержателя може перейти і право з паперу, таким чином, заставодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, не вдаючись до його продажу з публічних торгів.

Застава майнових прав.Заставодавець може укласти договір на право вимоги як за вже існуючими зобов’язаннями, в яких він є кредитором, так і за тими, які можуть виникнути в майбутньому. У договорі має бути вказана особа, що є боржником щодо заставодавця. Заставодавець зобов’язаний повідомити своєму боржнику про заставу прав, що відбулася.

Майнові права, що мають строковий характер, можуть бути предметом застави лише до закінчення строку їх дії. У договорі застави прав, що не мають грошової оцінки (наприклад, ноу-хау), вартість застави визначається угодою сторін.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. При цьому наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя.

При наступній заставі перший заставодержатель має переважне право перед наступними на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку коли предметом застави є рухоме майно, зареєстроване заставодержателем. У цьому разі володілець зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставою звернення стягнення на предмет застави за загальним правилом є невиконання зобов’язання у встановлений строк (термін). Якщо ж має місце ліквідація юридичної особи – заставодавця, заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо публічні торги не відбулися (не з’явилися покупці, з’явився лише один покупець, переможець аукціону не сплатив вартості речі в призначений строк тощо), предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності такої згоди призначається повторний аукціон, але не раніше ніж через місяць після першого аукціону. На повторному; аукціоні початкова вартість заставленого майна може бути знижена у разі згоди заставодавця, але не більше, ніж на ЗО відсотків. Якщо повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються заставодержателю.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.591 ЦК).

Заставодержатель має право достроково:

1) вимагати виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, у разі: а) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; б) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави; в) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

2) вимагати виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення на предмет застави: а) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу; б) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; в) в інших випадках, встановлених договором.

Право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов’язання, забезпеченого заставою (у цьому Разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов’язаний негайно повернути його заставодавцеві);

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5) в інших випадках, встановлених законом.

 

2. Завдаток був досить поширений у дореволюційному російському праві, забезпечуючи більшість угод, в яких виконання було відірване від моменту укладення договору. Його роль знизилася в зв’язку з поширенням безготівкових розрахунків і нині застосування завдатку залишилося на рівні побутових відносин.

Відповідно до ст.570 ЦК завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним (ст.547 ЦК).

Призначення завдатку полягає насамперед у тому, що він має запобігти невиконанню зобов’язання, яке ним забезпечене, особливо коли має місце вина сторін зобов’язання.

Тому ст.571 ЦК встановлює, що коли порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли це сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Водночас у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Тому ч.2 ст.571 ЦК встановлює, що сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Отже, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого як завдаток, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, крім того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Таким чином, завдаток виконує такі функції: авансування, доказування, забезпечення виконання зобов’язання, компенсації інтересів сумлінної сторони зобов’язання.

За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію та функцію доказування, і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню. Завдаток, крім цих функцій, як зазначалося, виконує ще й функцію забезпечення — сума, передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов’язання і в цій частині гарантує його виконання. У разі невиконання зобов’язання завдаток також виконує забезпечу вальну функцію, оскільки невинна сторона отримує як мінімум су му, що дорівнює розміру завдатку.

Крім того, завдаток може виконувати компенсаційну функцію, бо сторона, яка відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов’язання зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку.

Таким чином, завдаток за своєю сутністю наближується до санкцій, встановлених за винне невиконання або неналежне виконання зобов’язання (заходів відповідальності).

Саме за допомогою покладання негативних майнових наслідків правопорушення на порушника, тобто фактично застосування за ходів майнової відповідальності, і виконується функція забезпечену ня виконання зобов’язань.

Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов’язань і як форми цивільно-правової відповідальності, полягають у такому. По-перше, для покладання відповідальності у цьому випадку достатньо усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і вини правопорушника. По-друге, ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов’язання.

По-третє, ця міра відповідальності може застосовуватися лише у двосторонніх зобов’язаннях (договорах) — таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування — лише консенсуальні договори: купівлі-продажу, підряду найму, оплатного зберігання тощо.

Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатку, а й заподіяних збитків, можлива відповідальність і в формі відшкодування збитків. При цьому завдаток фактично поглинається ними. Однак у зв’язку зі складністю доведення збитків сторони найчастіше відмовляються від таких вимог, обмежуючись стягненням суми завдатку, особливо якщо вона досить значна. У зв’язку з цим сума завдатку іноді становить 40, 50 і навіть більше відсотків вартості предмета договору.

Слід звернути увагу на диспозитивний характер ч.2ст.571 ЦК. Збитки відшкодовуються із зарахуванням розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Це означає, що сторони своєю угодою можуть як пом’якшити відповідальність (наприклад, передбачити, що навіть за наявності збитків стягується лише сума завдатку), так і посилити її (передбачити стягнення в повному обсязі збитків і суми завдатку).

Завдаток може бути використаним як відступне. Але для цього необхідна відповідна домовленість сторін (ст.600 ЦК). У цьому випадку контрагент сторони, яка використала право відступитися від договору, також буде не вправі вимагати відшкодування збитків.

 

3. Згідно зі ст.1 Закону України від 5 червня 2003 р. „Про іпотеку» іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином предметом іпотеки є нерухоме майно, під я розуміються земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення як неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.

Крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимагається внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки.

 

2.Застава це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі не­виконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпе­ченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставле­ного майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За­ставою може бути забезпечено вимогу, яка може виникнути в майбутньому.

Стаття 575 ЦК визначає два види застави: іпотеката заклад. Іпотекою, відповідно до вказаної норми, є застава не­рухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Застосування застави врегульовано також Законами Украї­ни „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Іпотека в цьому випадку визначається як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко-держатель має право в разі невиконання боржником забезпече­ного іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими креди­торами цього боржника у порядку, встановленому законом (ст. 1 Закону України „Про іпотеку”).

Заклад це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом у воло­діння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужено за­ставодавцем і на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Договір застави має бути укладено у письмовій формі. Як­що предметом застави є нерухоме майно, а також в інших ви­падках, встановлених законом, договір застави підлягає нота­ріальному посвідченню. Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встанов­лених законом.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майно­вий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій влас­ник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Істотними умовами договору застави, що передбачені зако­нодавством, є суть, розмір і строк виконання зобов’язання, за-безпеченого заставою, опис предмета застави.

Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право за­стави виникає в момент передання йому предмета застави. Як­що таке передання було здійснено до укладення договору за­стави» право застави виникає з моменту його укладення.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або за­коном. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено до­говором або законом. Порівняно новим способом забезпечення виконання зобов’я­зання є притриманая. Відповідно до ст. 594 ЦК, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржни­кові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат та інших збитків має пра­во притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володін­ня кредитора, набула третя особа.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, як­що втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Крім того, кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не пе­притримати право власності на неї, а боржник, річ якого креди­тор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про при тримання речі та права кредитора.