Ставлю наприкінці не знак оклику, здатний виразити наше з вами, читач, замилування князем, а три крапки — для роздумів.

Михайло Зощенко одного разу згадав ассірійського царя Сарданапала, який, живучи в розкоші, призначив величезну премію тому, хто придумає нову насолоду. Я ж подумав, вичитавши цей факт у Зощенко: не чи літературні премії мав на увазі ассириец Сарданапал, не даремно ж пригадав його Зощенко?

Мудрі люди говорили в стародавності, і нам треба б знати: «Недобір ближче до помірності, чому перебір, який набагато сутужніше виправдовувати». Але як сучасно звучить!

Вольтер сказав: «Якщо прагнеш кого покарати, не вбивай його, а залиши в колишній посаді». Певен, що був би сьогодні Вольтер і жив би в Росії, сказав би інакше або додав до вже сказаного: «И не давай ордена й звання».

Істинно творчої людину може гнати по життю, як зайця, тільки марнославство.

Чи Прав Монтень, сказавши: «Слава й спокій не можуть ужиться під одним дахом»? Особисто мене бере сумнів у правоті Монтеня: якщо ця думка відвідує того, хто вже має славу, я готовий йому повірити, але якщо того, хто має тільки спокій, — отут я вмиваю руки.

Те, що спрага нагород — пороть, не знає тільки той, хто не прагне цього знать: про такий добре говорили розумні люди, що «він не бачить навіть торбинку за власними плечима».

• Девіз йога, як ми знаємо, є виречення: «Хто їсть мало, той їсть багато!» Девіз цей легко пристосовується й до нашої дійсності, і до теми, пов'язаної з нагородами: «Той, хто одержує мало нагород, той одержує багато!»

• Є й такий вихід з положення, який запропонував марнолюбним людям Эразм Роттердамский: «Що тобі від того, що всі навколо тобі свищуть, якщо ти сам здатний собі плескати?»

«Принцип Голіцина»

Загальновідомо, що всесвітньо улюблене шампанське «Новосвітське» (із чорною етикеткою — для тих, хто забув не тільки його смак, але й вид) випускалося в Судаку заводом, який належав князеві Голіцину. Князь, говорять, жив безвиїзно в Криму, ходив у татарській волохатій папасі, що закриває брові, у сіряку, який підв'язував простою мотузкою, носив кирзові (не лайкові, звичайно ж!) чоботи й жив у глинобитному татарському будинку (хоча був у нього, напевно, і цивілізований палац). Щороку «Нове світло» виставлявся на всесвітньому конкурсі шампанських вин у Парижу й незмінно одержував Гран-прі, при цьому князь ніколи не виїжджав у Париж, Санкт-Петербург або Москву й навіть не був представлений при імператорському дворі. Зате після кожної перемоги, так говорить легенда, журналісти приїжджали в Судак і брали інтерв'ю в князя. І от одного разу хтось із французів запитав у Голіцина, у які він відносинах із царем, на що князь відповів (потім відповідь його публікувалася не тільки в іноземній, але й у російській пресі в повчання не одному поколінню честолюбців): «Паную, слава Богу, покуда не вдалося принизити мене почестями й нагородами».

Яке сказане...

Нова газета. 1997, 25 червня