Соціальний діалог і внутрішня корпоративна соціальна відповідальність.

Внутрішня корпоративна соціальна відповідальність- постійний обов'язок бізнесу дотримуватися етики та сприяти економічному розвиткові, поліпшуючи при цьому стандарти життя працівників та їхніх родин.

Внутрішня корпоративна соціальна відповідальність проявляється в роботі підприємства, з якою кожен із працівників пов'язує свої професійні й життєві плани. Відповідати найвищим вимогам працівників і часу - такою в сучасному світі є головна умова успішної корпоративної політики.

Розвиток соціального діалогу, забезпечення прав працівників на свободу асоціацій та ведення колективних переговорів є одним із ключових принципів соціально відповідальної діяльності сучасних підприємств. Як невід'ємна частина демократії, цей принцип має вирішальне значення для реалізації всіх інших основоположних принципів і прав у сфері праці. Здобутками соціального діалогу є такі ключові практики у світі праці,як восьмигодинний робочий день, охорона материнства, заборона примусової праці, ліквідація дитячої праці, заборона дискримінації та інші прогресивні стратегії соціально-економічного розвитку.

Соціальний діалог може бути ефективним методом регулювання соціально-трудових відносин,якщо він здійснюється у формах, що обґрунтовані наукою та дієвість яких підтверджено практикою.

За визначенням МОП,соціальний діалог включає всі типи переговорів, консультацій та просто обміну інформацією між представниками урядів, роботодавців і працівників з питань, що становлять взаємний інтерес і пов'язані із соціально-економічною політикою.

В Україні на національному, галузевому і регіональному рівнях представники роботодавців, найманих працівників за участі держави встановлюють і скріплюють відповідно генеральною угодою, галузевою чи регіональ-ною угодою досягнуті домовленості щодо встановлення розмірів соціальних стандартів та гарантій їх забезпечення у сфері соціально-трудових відносин.

Зміст договорів і угод відображає сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін соціально-трудових відносин. Генеральною угодою регулюються:

гарантії праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

мінімальні соціальні гарантії оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; " соціальне страхування; трудові відносини, режим роботи і відпочинку;

умови охорони праці і навколишнього природного середовища;

задоволення духовних потреб населення;

умови зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Галузевою угодою регулюються галузеві норми, зокрема:

нормування і оплата праці;

установлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості;

трудові відносини;

умови й охорона праці;

житлово-побутове, медичне, культурне обслуговування;

організація оздоровлення й відпочинку;

умови зростання фондів оплати праці;

установлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, до них входять вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Законом суттєво конкретизовано вимоги до змісту колективного договору, який укладається безпосередньо на виробництві, в організації, установі.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, установлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

установлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Ефективність і успіх соціального діалогу залежить від дотримання принципів, закладених в основу соціально-трудових відносин, основними серед яких є принципи:

поваги й урахування інтересів учасників переговорів;

повноважності соціальних партнерів і їхніх представників;

повноти представництва сторін;

рівноправності сторін і довіри у відносинах;

невтручання у справи один одного;

свободи вибору й обговорення питань, що входять до предмета соціального діалогу;

соціальної справедливості як прояву відповідності: між роллю певних суб'єктів (осіб) і їхнім соціальним станом; між їхніми правами і обов'язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці;

добровільності прийняття зобов'язань на базі взаємного погодження рішень;

пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

регулярності проведення консультацій і переговорів з питань, що належать до предмета соціального діалогу;

реальності забезпечення зобов'язань, які прийняті соціальними партнерами;

обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;

систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень;

відповідальності сторін, їхніх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов'язань.