Функції лімфи
Лімфа.
Тканинна рідина
Це середовище, яке омиває всі клітини організму. Саме з неї клітини отримують необхідні поживні речовини; в неї виділяються продукти внутрішньоклітинного обміну речовин. Складається з води і поживних речовин, які надходять у тканинний простір з капілярів. Тому що проникність капілярів різних органі неоднакова, то через їх стінку проходять тільки визначені для даного місця речовини, тому склад тканинної рідини окремих органів різний. Продукти обміну речовин, що надходять у тканинну рідину, частково переходять до крові у венозному кінці капіляру, а частково рухаються у складі тканинної рідини по міжклітинному простору і надходять до лімфатичних судин. Тканинна рідина, надходячи до лімфатичних судин, збагачується лімфоцитами, що утворюються у лімфатичних вузлах, і перетворюється на лімфу.
Лімфа – це напівпрозора, злегка жовтувата рідина з питомою вагою 1,023-1,025. вона складається з тих же елементів, що і плазма крові. Склад лімфи у різних органах коливається у широких межах у залежності від особливостей обміну речовин і функцій органів. Лімфа у лімфатичних судинах кишечника під час травлення у своєму складі має багато жиру, та, що відтікає від печінки – багато білків. У лімфі присутній фібриноген, завдяки чому вона може згортатися, утворюючи жовтий згусток. Також є багато лімфоцитів, невелика кількість моноцитів та гранулоцитів.
1. повернення білків із тканинного простору у кров
2. відіграє велику роль у молокоутворенні, перерозподілу води в організмі, видалення з тканин деяких продуктів обміну речовин.
Інтенсивність утворення тканинної рідини і лімфи, а також швидкість їх руху залежить від проникненості капілярів. Тому ті речовини, що посилюють приникненість капілярів, є лімфогонними (гістаміни, жовч). Підвищення кров’яного тиску в капілярах і зниження онкотичного тиску призводить до посиленого утворення тканинної рідини і лімфи. Білки крові, підвищуючи онкотичний тиск у капілярах, стримують лімфо утворення.
Рекомендуемая литература
1. Георгиевский В.И. Физиология сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1990. – 511 с.
2. Науменко В.В. та ін. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Підручник. – Київ: Вид-во "Сільгоспосвіта", 1994. – 512 с.
3. Воронцов Д.С., Ємченко А.І. Фізіологія тварин і людини. – К.: Радянська школа, 1952. – 655 с.
4. Кіндя В.І., Куровський Ю.А., Мусієнко В.Ф. Словник-довідник з анатомії та фізіології с.-г. тварин. – К.: "Урожай", 1993. – 294 с.
5. Кудрявцев А. А., Кудрявцева Л.А. Клиническая гематология животных. – М., «Колос» 1974. 399 с.
6. Мелехин Г.П., Гридин Н.Я. Физиология сельскохозяйственной птицы. – М.: Колос, 1977. – 287 с.
7. Общий курс физиологии человека и животних. В 2 кн. Кн. 2. Физиология висцеральних систем. – М.: Высш. шк., 1991. – 528 с.
8. Рихтер и др. Основние физиологические показатели у животных и технология содержания. – М.: Колос, 1982. – 192 с.
9. Стреси сільськогосподарських тварин і птиці. – К.: Урожай, 1990. – 144 с.
10. Шмидт-Ниельсен К. Физиология животных. Приспособление и среда. Книги 1,2. – М.: Мир, 1982. – 800 с.
11. Шмидт-Ниельсен К. Размери животных: почему они так важны? – М.: Мир, 1987. – 259 с.
12. Физиология сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат, 1991. - 432 с.