Генетична класифікація землетрусів

У багатьох народів світу віддавна побутують легенди й перекази, які по-своєму пояснюють причини землетрусів. В Індонезії винуватцем землетрусів вважали бога Гоге: він начебто час від часу треться об дерево, через що Земля коливається. Жителі Камчатки вважали, що бог Тукл їздить під землею на собаках. Греки вважали, що у землетрусах винен бог морів Посейдон. Японці вважали, що винуватиця землетрусів ("намазу") - величезна вусата рибина. Вона, мовляв, лоскоче вусами морське дно і воно починає здригатися. Серед жителів району Токіо існує легенда, за якою у надрах Землі під скелею звів собі кубло велетенський павук. Коли він злиться, то розгойдує скелю, і коливання передаються на поверхню.

Згідно з сучасними науковими поглядами, залежно від природи виникнення всі землетруси поділяються на чотири генетичні групи: 1 – тектонічні; 2 – вулканічні; 3 – денудаційні; 4 – штучні.

Тектонічні землетруси найбільш широко розповсюджені на Землі і становлять майже 95% від загальної кількості землетрусів, які реєструються на планеті. Виникають вони при короткостроковому розвантаженні механічних напруг в результаті переміщень окремих блоків літосфери.

Тектонічні землетруси можуть виникати на різних глибинах, а їх енергія і сила можуть досягати 12 балів. Серед виділених типів землетрусів тектонічні найбільш потужні й часто супроводжуються найбільш катастрофічними явищами на поверхні Землі.

Вулканічні землетруси пов’язані з районами сучасної вулканічної діяльності і з посиленим їх проявленням. Області поширення вулканічних землетрусів охоплюють ділянки, діаметр яких не перевищує 30-50 км, а ізосейсти розміщуються навколо конуса вулкану і за формою близькі до кола. При вулканічних землетрусах їх епіцентр зазвичай співпадає з кратером вулкану, а гіпоцентр розміщений на значній глибині під конусом вулкану. Слід зазначити, що вулканічні землетруси на відміну від тектонічних мають порівняно невелику енергію поштовхів та незначну область поширення.

Сила вулканічних землетрусів не перевищує 5-6 балів.

Головною причиною виникнення вулканічних землетрусів є стрибкоподібний прорив магми у жерлі вулкану з вибуховим викидом газів, водяної пари та уламків гірських порід при їх виверженні. Іншою, менш важливою причиною виникнення вулканічних землетрусів, є утворення в конусі вулкану і в найближчих ділянках розривів, зсувів та інших механічних порушень.

Денудаційні землетруси відбуваються внаслідок різноманітних обвалів в гірських районах, провалів в карстових печерах, соляних шахтах тощо. При таких землетрусах сейсмічні хвилі виникають в результаті удару великих мас породи, що обвалилися.

Обвали, що призводять до виникнення землетрусів, можуть спостерігатися як в горах, так і на рівнинах. Однак найбільш сильні обвали проходять в горах. Прикладом такого обвалу може служити обвал на р. Мургаб (Західний Памір) у 1911 р., в результаті якого об’єм обваленої породи становив понад 2 км³, а його маса – близько 7 млрд. т. Ще більші за масштабами обвали проходили в Альпах: об’єм одного з найбільших обвалів становив близько 15 км³, а площа, зайнята обвальними масами, – 49 км².

Денудаційні землетруси характеризуються невеликою силою, яка не перевищує 5-6 балів. Тривалість землетрусу становить декілька секунд.

Обвали в горах і викликані ними землетруси дуже часто призводять до перегородження річкових долин і утворення озер. Таке походження мають озера Ріца на Кавказі, Іссик в Заілійському Алатау, Сарезьке на Памірі та багато інших озер в будь-якому високогірському районі світу. Найбільшим із названих є Усойський завал в долині ріки Бартанга (Памір), який загатив Сарезьке озеро, глибина якого біля завалу досягає 500 м.

Штучні землетруси виникають внаслідок діяльності людини. Серед них основним джерелом утворення підземних поштовхів є наземні та підземні ядерні вибухи. Енергія таких штучних землетрусів за даними американських вчених може досягати 9-10 балів в епіцентрі.

З середини ХХ ст. техногенний вплив на земну кору став однією з причин наведеної сейсмічності. Частіше всього наведені землетруси проявляються в результаті заповнення великих водосховищ.

Іншим прикладом наведеної сейсмічності може бути закачка води у свердловини при видобутку нафти і газу, захороненні відходів, вилужнюванні солі.

Техногенні землетруси силою 4-4,5 балів, викликані закачкою води для підтримання пластового тиску на Долинському нафтовому родовищі, спостерігались на початку 70-х років. В цей же період спостерігались землетруси техногенного характеру в районі соляних шахт м. Калуш Івано-Франківської області.

Моретруси. До моретрусів належать землетруси, епіцентр яких розташований в морі або в океані, а також на їх узбережжях. При землетрусах в районах морів, океанів або їх набережних зон виникають явища, які розвиваються як у твердому (порода), так і в рідинному (вода) середовищах. При моретрусах на поверхні води і в її товщах формуються величезні хвилі, які отримали назву цунамі (від японського “цунамі” – хвиля).

Цунамі – морські гравітаційні хвилі великої довжини, які виникають переважно в результаті зсуву вверх або вниз протяжних ділянок дна при підводних землетрусах. Вони являють собою одну з найстрашніших стихійних катастроф на поверхні Землі. При сильному сейсмічному ударі величезні маси води приводяться в рух із швидкістю розповсюдження від 50 до 1000 км/год. Висота хвиль в області виникнення цунамі становить від 0,1 до 5 м, а біля узбережжя – від 10 до 50 м і більше. Відстань між гребенями хвиль у відкритому океані 100-300 км і, незважаючи на велику висоту, вони тут практично не відчуваються. Захоплюючи всю товщу води, хвилі цунамі мають меншу висоту над великими глибинами і сильно зростають на мілководді. Накочуючись на береги, цунамі спричинюють катастрофічні руйнування, особливо на низинних узбережжях.

Під дією цунамі часто піддаються руйнуванню, пересуванню та переходу у взважений стан осади, які знаходяться на глибинах до 1000 м. Осади пляжу і шельфу переважно змиваються повністю. З цунамі пов’язується утворення підводних каньйонів, виникнення мутних потоків, перенесення мілководних грубих осадів на великі глибини, раптова і різка зміна глибини окремих ділянок морського дна.

Руйнуюча сила цунамі прямо пропорційна швидкості їх поширення і відповідає висоті, якої вона набрала під час свого руху.