Конституційні основи й загальні засади екологічного законодавства і права України

ІОснову екологічного законодавства України становить Кон­ституція, яка визначає засади правового регулювання охорони довкілля. Конституція України встановила право кожного на без­печне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування запо­діяної шкоди, закріпила обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на тери­торії України, обов'язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. У ст. 16 Конституції зазначено: «Забезпечення екологічної безпеки й під­тримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави».

Конституція встановлює й інші основи екологічного права. Зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєн­ня космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи екологічної безпеки; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної си­туації. Особливою рисою екологічного законодавства України є на­явність кодексів і законів. Прийняті в 1970-1990-х роках кодек­си стали підґрунтям системи екологічного законодавства. З часу проголошення незалежності в Україні прийнято Кодекс про надра (1994), Лісовий кодекс (1994) , Водний кодекс (1995), Земельний кодекс (2001) та закони — «Про охорону атмосферного повітря» (2001), «Про тваринний світ» (2001). Важливим джерелом еколо­гічного права є Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992), оскільки визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду Украї­ни, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Згідно з цим законом, країна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони й використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх між­народних угод.

У концепції збереження біологічного різноманіття України (1997) зазначено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття є створення національної екологічної мережі (більш докладно про це — у наступному уроці) з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, покращення стану збереження окремих компонентів біо­логічного різноманіття, зміцнення екологічних зв'язків та ціліс­ності екосистем.

В Україні напрацьовано та схвалено закони, що регулюють за­безпечення екологічної безпеки. До них належать закони України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій тех­ногенного та природного характеру» (2000), «Про зону надзвичай­ної екологічної ситуації» (2000).

Міжнародно-правове регулювання відбувається з допомогою міжнародних конвенцій на рівні ООН, ЄС, дво- та багатосторон­ніх угод України з іншими державами світу з наданням пріорите­ту міжнародним еколого-правовим нормам у процесі їх реалізації (застосування), сприяння гармонізації екологічного законодавства з принципами права світового співтовариства, трансформування засад еколого-правового регулювання до рівня міжнародного пу­блічного та приватного права.

Головною метою всієї системи екологічного законодавства України, як і екологічного права в цілому, є забезпечення реалі­зації екологічних прав громадян і виконання ними передбачених законодавством обов'язків.

3 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права й законодавства є Закон України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», що складається з преамбули й 16 розділів (72 статей). Він регулює діяльність із охорони навколиш­нього середовища, раціонального використання природних ресур­сів і спрямований на створення сприятливих умов розвитку Украї­ни у сфері здійснення екологічної політики.

Цей закон закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Воно реалізується шляхом учас­ті в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розроб­ці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного се­редовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з по­зовом до підприємств, установ і організацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впли­ву на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи на­давати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохорон­ної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.

Згідно з цим законом, громадяни України мають не лише пра­ва, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального ви­користання її багатств, дотримання законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища.

Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, зокрема:

• брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органа­ми в галузі охорони навколишнього природного середовища пе­ревірок виконання підприємствами, установами й організація­ми природоохоронних планів і заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу й обнародувати її результати;

• одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення;

• виступати з ініціативою проведення республіканського та міс­цевих референдумів з питань охорони навколишнього природ­ного середовища;

• подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства.

Законом встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивіль­на і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Основними з них є:

• порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

• порушення норм екологічної безпеки;

• порушення вимог законодавства під час проведення екологіч­ної експертизи;

• допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;

• самовільне використання природних ресурсів, перевищення лімітів і порушення інших вимог використання природних ре­сурсів;

• невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

• порушення природоохоронних вимог під час зберігання, транс­портування, використання, захоронення хімічних, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших від­ходів;

• відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформа­ції про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення та інше.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується пра­во загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій­них, матеріальних тощо).