Співи в старшій групі.

Питання. Поруч з теоретичним велике значення в дослідженні має ІІ розділ програми – методичний, що включає в себе опис методики та організації дослідження. Центральне місце тут займає визначення сукупності, що досліджується. Соціолог має вирішити досліджувати весь масив чи його частину. В першому випадку дослідження буде суцільним (якщо масив невеликий 200-500 чол.), в другому – вибірковим якщо об’єкт є достатньо великим (понад 500 чол.). Останній вид дослідження базується на визначені необхідної частини вибіркової сукупності, котра називається вибірковою сукупністю, або вибіркою.В цьому разі весь об’єкт буде наз.– генеральною сукупністю.

Емпіричне соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур з метою одержання точної та об’єктивної інформації про об’єкт дослідження.

Залежно від конкретних завдань виділяють наступні види досліджень: розвідувальне, описове та аналітичне.

Розвідувальне або пілотажне – це пробне дослідження, що передує основному та використовується для перевірки якості підготовки. В ході його проведення уточнюються цілі, гіпотези, завдання дослідження, випробовується інструментарій (анкета). Розвідувальне дослідження допомогає одержати оперативну інформацію, його застосовують в тих випадках, коли лише починають вивчати дану проблему і відчувається брак інформації про об’єкт дослідження.

Метою описового дослідження є одержання емпіричної інформації, що дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище. Об’єктом дослідження може бути колектив великого підприємства, населення міста, регіону, тобто об’єкт, що має досить складну та розгалуджену структуру. Завдання аналітичного дослідження – виявлення причин, протиріч, характеру й способу їх вирішення. Поглиблене вивчення явища, встановлення причинно-наслідкових зв’язків свідчить, що це найскладніший вид дослідження.

В емпіричних дослідженнях виділяють три етапи, кожний з яких включає ряд важливих процедур:

1 – підготовчий (розробка програми дослідження);

2 – основний (проведення дослідження);

3 – заключний (обробка та аналіз даних, формулювання висновків та рекомендацій).

Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Проблема може бути заявлена замовником або обумовлена пізнавальним інтересом дослідника. Проблема – це протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось практичних чи теоретичних діях та незнанням шляхів та засобів їх реалізації. Вирішити проблему – одержати нове знання чи створити теоретичну модель, що пояснює те чи інше явище, виявити чинники,що дозволяють впливати на розвиток явища чи процесу в бажаному напрямку.

Замовлення соціологу найчастіше формується у вигляді позначення проблемної ситуації, вказується на певне соціальне протиріччя або взагалі на незадовільний стан справ в тій чи іншій сфері виробництва, управління, тощо. Соціологу потрібно перевести проблемну ситуацію у формулювання проблеми, котру він буде досліджувати. Для цього він повинен провести спеціальну теоретичну роботу: 1) виявлення показників як кількісних так і якісних, що характеризують дану проблему, виявлення статистики по даному показнику; 2) визначення найбільш суттєвих елементів чи чинників проблеми, вирішувати які має соціологія, а не економічна теорія чи технологія; 3) виділення в проблемній ситуації головних та вторинних компонентів, щоб визначити основний напрям дослідження; 4) аналіз вже існуючих рішень аналогічних проблем (бесіди з компетентними людьми: експертами, фахівцями-практиками зазначеної сфери, вченими).

На основі попереднього аналізу розробляється програма дослідження даної проблеми. Програма соціологічного дослідження – це виклад основних принципів теорії та методології дослідження, його процедур та організації.Програма є обов’язковим вихідним документомбудь-якогосоціологічного дослідження незалежно від того є це дослідження теоретичним чи прикладним. Програма соціологічного дослідження включає наступні розділи: 1) теоретичний (мета, завдання, предмет, об’єкт дослідження, визначення понять), 2) методичний (обґрунтування вибірки, методів збору даних та методів обробки та аналізу даних), 3) організаційний (план дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів).

Цілі та завдання дослідження.Цей розділ програми регулює відносини між замовником та соціологом на стадії попереднього визначення очікуваного результату, а також визначає об’єм витрат часу та фінансових ресурсів. Завдання дослідження – це змістовна, методична та організаційна конкретизація цілі. (Приклад)

Об’єкт та предмет дослідження.Об’єкт соц досл. – область соціальної дійсності, на яку направлений процес наукового пізнання. Вибір об’єкта обумовлений проблемною ситуацією дослідження. Об’єктом дослідження можуть бути будь-які сторони соціальної реальності, але лише після того, коли вони включені в процес соціологічного пізнання, осмислені та виділені, виходячи з проблеми дослідження. Будь-яка соціальна проблема не існує сама по собі, а має на увазі свого носія – певну соціальну спільноту. Об’єкт дослідження характеризується кількісно, структурно та з точки зору його просторово-часової визначеності.

Операціоналізація дослідження –необхідний етап в розробці методології дослідження, котрий включає ряд процедур. Перша – інтепретація понять (чітко, точно, визначено вказати, що розуміється під тим чи іншим терміном та поняттям). Це важливо тому, що більшість понять є бакатозначними, мають множину смислів та відтінків, різного роду трактувань в літературі. Головна мета даної операції – перевести проблемну ситуацію у формулювання за допомогою наукових термінів. Наступна процедура- операціоналізація понять– передбачає сукупність операцій, за допомогою яких поняття, що використовуються в дослідженні, розділяються на складові елементи, які здатні в сукупності описувати їх зміст. Кінцевою метою даного етапу є вироблення таких понять, котрі доступні кількісному обліку та реєстрації. Поняття, що виражають такі елементарні фрагменти соціальної реальності, називаються поняттями-індикаторами. Тобто, соціолог прагне до найбільш максимального опису предмета, що вивчається, в поняттях-індикаторах.

Формування гіпотези– заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза дослідження – це науково обґрунтоване припущення про структуру соціального явища, що вивчається, чи характер зв’язків між його компонентами. Висунення гіпотези – це точки відліку для дослідження, подальші етапи емпір. соц. досл. бепосередньо залежать від висунутих гіпотез. Для відпрацювання гіпотези та процедур дослідження нерідко проводять пілотажні дослідження. Залежно від теоретичного рівня понять, що інтерпретуються, гіпотези діляться на головні і похідні (гіпотези причин та наслідків). Таким чином утворюються ієрархічні ланцюжки, котрі дублюють теоретичну інтепретацію понять. Слід підкреслити важливе значення цього процесу, оскільки він забезпечує логічну основу для збору та аналізу емпіричних даних, оскільки саме вони використовуються для перевірки чи спростування гіпотез. Якщо гіпотези не були висунуті, то науковий рівень даного дослідження різко падає, його результати і узагальнення зводяться до опису відсоткових виражень тих чи інших індикаторів та досить тривіальним рекомендаціям.

Вибіркова сукупність представляє весь об’єкт в цілому і виступає його своєрідною моделлю. Соціолог робить відбір (формує вибіркову сукупність) і на основі законів статистики екстраполює результати та висновки її дослідження на всю генеральну сукупність. Правомірність такої естраплоляції стає можливою пвд час вирішення двох проблем: проблеми обґрунтованостівибірки і проблеми репрезентативності.Вирішення першої проблеми передбачає встановлення адекватності завдань дослідження вибірковій прцедурі, що включає в себе: обґрунтування типу вибірки, визначення одиниць відбору і ознак, котрі потрбно буде врахувати відносно кожної одиниці дослідження. Репрезентативність – це здатність в ибіркової сукупності відтворювати параметри та значні елементи ґнеральної сукупності . Відповідно вирішення другої проблеми пов’язано з тим, якою мірою вибіркова сукупність є моделлю ґенеральної сукупності з заданою точністю.

В соціології розроблена система методів формування вибіркової сукупності:

Метод типових випадків чи монографічне дослідження, статистичні методи (квотні), метод випадкової (вірогіднісної) вибірки, метод “снігової кулі” тощо. Головни результатом процедури вибірки є визначення її об’єму. Об’єм вибірки – це загальне число одиниць дослідження, яке включене до вибірковох сукупності. Він залежить від ступеню однорідності генеральної сукупності (чим більш вона однорідна, тим менше об’єм вибірки), від числа ознак вибірки, від ступеню точності її результатів. Об’єм вибірки розраховується за спеціальними формулами. В програмі дослідження вказується метод відбору, що приміняється. Якщо вибірка багатоступенева, то вказується скільки ступенів відбору приміняється, вказуються одиниці відбору та тип відбору, що приміняється на кожньому ступеню вибірки, яка одиниця спостереження на останньому.

Важлива частина методичного розділу програми- обґрунтування методів збору емпіричних даних. Під час визначення методів збору інформації соціолог повинен приймати до уваги наступне:

1)оперативність та економічність дослідження не повинна забезпечуватись за рахунок якості даних;

2)жоден метод не є універсальним, але має свої чітко означені пізнавальні можливості, тобто, не має “добрих” та “поганих”, а є методи адекватні чи не адекватні дослідницькому завданню, що поставлене;

3)надійність методу забезпечується не лише його обґрунтованістю, а й дотриманнях правил його застосування.

Методична частина програми дослідження включає в себе і організаційний план його проведення. В цьому плані мають знайти відображення основні заходи та сітьовий графік роботи. Наявність такого плану дозволяє більш менш точно визначити затрати часу, сил, засобів а також об’єм роботи, розполілити її між виконавцями в певній послідовності, скоординувати взаємодію дослідницького колективу з метою найбільш ефективного використання його можливостей. Організаційний план містить наступні блоки: сітьовий план-графік, підготовка поля дослідження, групи дослідників, проведення власне дослідження, організація обробки та аналізу соціологічної інформації, підготовка підсумкового звіту.

4 питання. Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження передбачає обробку, аналіз та інтепретацію даних, одержання узагальнень, висновків і рекомендацій, що є емпірично обґрунтованими.

Обробка даних включає наступні компаненти:

1)Редагування і кодування інформації. Основне призначення цього етапу полягає в уніфікації і формалізації тієї інформації, котра була одержана в ході дослідження.

2) Створення перемінних. Зібрана на основі анкет інформація досить часто не відповідає на ті питання, котрі необхідно вирішити в ході дослідження, оскільки питання одержали форму індикаторів в процесі операціоналізації. Тепер необхідно провести зворотню процедуру, тобто перевести дані у форму, котра б відповідала на питання дослідження.

3)Статистичний аналіз. Це ключовий крок в процесі аналізу соціологічних даних. В ході його виявляються певні закономірності та залежності, які дозволяють соціологу зробити певні узагальнення та висновки. Для проведення статистичного аналізу соціолог використовує велику кількість різних математичних методів, що дозволяє повно і всебічно аналізувати зібрану інформацію. В сучасній соціології з цією метою приміняється ЕОМ, що доповнена програмами математико-статистичної обробки.

Основний напрямок в обробці первинної соц. інформації – узагальнення. Найбільш простою формою узагальнення перв. соц. інфор. є групування – об’єднання за найбільш суттєвими ознаками одиниць об’єкту дослідження в однорідні сукупності. Процедурі групування передує ретельний логічний аналіз проблеми, що досліджується. В ході аналізу визначається основа групування, тобто основні ознаки, смислові одиниці за якими відбувається виділення з досліджуваної сукупності однорідних груп. Виділені групи можна легко співвідносити, порівнювати, тобто можна більш глибоко проаналізувати те чи інше соц. явище.

Групування соц. інформації може бути:

- за номінальною ознакою (рід занять, національність), за ознаками, що відповідають ранговим шкалам, тобто зростаючій чи спадаючій значимості тієї чи іншої ознаки (наприклад, складність праці: ручна праця, робота з механізмами, наладчик верстатів, оператор ЕОМ, розробник програм, тощо);

- за кількісною ознакою (групування за віковим інтервалам: 18-20, 21-25, 26-30 років, за рівнем доходів 250-500 грв., 500-800, 900-1000, тощо);

- аналітичний вид групування, який здійснюється за двома чи більшою кількістю ознак і використовується для виявлення їх взаємозв’язку (наприклад, виявлення зв’язку рівня освітченості з здійсненими правопорушеннями).

Результати соц. досл. відображаються в підсумковому документі, котрий найчастіше має форму звіту про науково-дослідницьку роботу. Звіт має містити обов’язкові розділи, як от: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік і умовниї позначень та символів, вступ, основна частина, висновок, список вткористаної літератери, додаток. В рефераті звіту містяться відомості про об’єм документу, кількість ілюстрацій, графіків, перелік ключових слів і короткий опис суті дослідження, його новизни і наукових результатів.

В додатку до звіту містяться всі методологічні та методичні документи дослідження: програма, план, інструментарій, інструкції. Включаються також таблиці, малюнки, графіки, що не ввійшли до тексту звіту.

Завдання навчання співам дітей шостого року життя. Учити дітей виразно співати поспівки та пісні, різні за характером (діапазон ре сі до ). Співати легким природним голосом без крику та напруження, чітко і виразно вимовляти слова в піснях. Брати дихання між музичними фразами, інтонаційно правильно співати поспівки та пісні з музичним супроводом та без нього. Злагоджено співати по одному , два, три та групою дітей. Співати пісні із заспівувачами. Передавати голосом характер музики (динаміку, темп). Відрізняти на слух інтонаційно чистий та нечистий спів інших. Знати структуру пісні (заспів, приспів)

Мислення дітей шостого року життя більш активне, увага - стійкіша. Діяльність має цілеспрямований, свідомий характер, діти краще розуміють пояснення. Дітей вчать співати природно, плавно, наспівно, рухливо, легко, дзвінко. Дошкільники розрізняють характер звучання (весело - сумно, жваво-повільно, бадьоро-ніжно, енергійно-лагідно), звуки за висотою на вужчих інтервалах (кварта, квінта). Вони легко впізнають знайомі твори. У дітей краще розвинений музичний слух: звуковисотний, ритмічний, тембровий, динамічний. Дихання більш стійке і глибоке. Зміцняється голосовий апарат, поліпшується вокально-слухова координація, зростає самостійність, активізується творча уява, виявляються індивідуальні здібності і нахили.

Методичні прийоми спрямовані на розвиток співочого голосу, мелодичного слуху, прищеплення навичок. Перед початком співу з дітьми виконують вправи для розспівування: побудовані на окремих звуках чи народні поспівки, музична луна. Перші відомості про музику діти здобувають під час розучування пісень: дізнаються про характер звучання (наспівно, поривчасто), темп виконання (повільно, рухливо), динаміку (голосніше, тихіше). Ці відомості діти використовують у відповідях. На кожному занятті ставиться нове завдання тренування дітей на важкому мелодичному ході, на виконанні динамічних чи темпових відхилень, на досягнення наспівного чи рухливого звучання. На кожному занятті виконується 2-3 пісні. Спочатку завжди даються вокальні розспівування і вправи, що розвивають слух. Потім розучується нова пісня, яка вимагає більшого зосередження уваги. Після цього виконується пісня, яка знайома дітям, але потребує роботи над виразністю. На закінчення діти співають улюблену, добре знайому пісню.

Працюючи над звуком музичний керівник продовжує вчити дітей співати природно, без напруження, легким звуком і наспівно, м'яко закінчуючи ненаголошений кінець фрази. Якщо дитина бере дихання посередині музичної фрази, музичний керівник пропонує їй простежити за рухом його руки і пояснює, після яких слів треба брати дихання. Потім він наочно демонструє свої пояснення, а діти повторюють. Для розвитку чіткої дикції використовується прийом вимовляння тексту пісні пошепки; виразне промовляння віршів та

скоромовок допомагає виробити правильне співоче звучання голосних та приголосних. Щоб сформувати у дітей вміння чисто відтворювати мелодію, застосовуються такі прийоми:

А) настройка - правильне відтворення першого звуку;

Б) спів мелодії, примовки, або окремі фрази на голосні та приголосні зручні у вокальному відношенні

В) спів примовок з супроводом і без

Г) спів окремих інтервалів.

Для правильного звукоутворення корисно співати твори, написані у повільному темпі, а також розучувати швидкі пісні в помірному темпі. Працюючи над злагодженістю співу, музичний керівник навчає дітей не тільки разом починати і закінчувати пісню, а й виконувати твір з певними динамічними відтінками (помірно тихо-помірно голосно), слідкувати, щоб діти не виділялись силою звучання. Велике значення має слуховий контроль. Дитина повинна вміти слухати і контролювати себе критично оцінюючи свій спів.

Спочатку музичний керівник привчає дітей помічати, потім виправляти помилки товаришів і контролювати самих себе: зупинитися, якщо помилився і виконати ще раз - правильно. Діти засвоюють поняття про високий і низький регістри, привчаються розрізняти звуки за висотою в межах кварти і квінти. Для розвитку відчуття ритму застосовуються такі прийоми: проплескати ритмічний рисунок знайомої пісні; впізнати мелодію, ритм якої оплесками відтворює педагог. Дітям дуже подобається відстукувати ритм в бубон чи брязкальце. Можна проплескати уривок добре знайомої пісні правильно і неправильно, і запропонувати дітям знайти відмінність у ритмічному рисунку. Для розвитку музично-слухових уявлень використовується метод порівняння: виконуються однакові музичні фрази з різними закінченнями, діти повинні визначити вищі і нижчі звуки. Застосовується прийом впізнавання заспіву, приспіву, вступу і закінчення відомої пісні. Музичний керівник грає чи співає пісню без слів на склад "ля". Спочатку він пропонує дітям відгадати, яка це пісня, потім - заспівати супроводжуючи жестом руки.