Методика розрахунку виробничої потужності

У загальному вигляді виробничу потужність (П) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції можна визначити за однією з таких формул:

(8.7)

або

(8.8)

де П_і — потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

П_в — продуктивність устаткування у відповідних одиницях вимірювання і-ї продукції за годину;

— ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (год);

Р_м — середньорічна кількість устаткування;

Тр_і — трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яку обчислюють за такою формулою:

(8.9)

де t_і — норма часу (трудомісткість) на виготовлення одиниці продукції (год);

К_в.н — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити так:

(8.10)

Методика розрахунку виробничої потужності залежить від характеру підприємств, цехів і рівня їхньої спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На безперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність обчислюють за такою формулою:

(8.11)

де r — такт роботи лінії чи конвеєра.

2. В умовах потоково-масового виробництва за вузької спеціалізації робочих місць визначають потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію під час оброблення конкретної деталі, розраховують потужність за такою формулою:

(8.12)

3. В умовах серійного виробництва обчислення виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість детале-операції. Як вимірник виробничої потужності використовують типовий виріб-представник:

(8.13)

де Т_пред — технічно розрахована норма часу на оброблення комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

4. В умовах серійного виробництва із широкою номенклатурою випуску виробів, а також в одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведуть у такій послідовності:

а) визначають трудомісткість оброблення виробів та всієї виробничої програми за групами устаткування:

(8.14)

де T_N — трудомісткість виробничої програми (год);

n — кількість найменувань виробів;

N_i — кількість і-х виробів у виробничій програмі;

б) розраховують ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначають пропускну спроможність устаткування:

(8.15)

де П_спр — пропускна спроможність устаткування, станко-год;

в) пропускну спроможність кожної групи устаткування ділять на трудомісткість програми з даного виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

(8.16)

г) щодо провідної групи устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства в натуральному вимірнику множенням кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

(8.17)

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з.у) обчислюють так:

(8.18)

За К_з.у = 1 устаткування використовують повністю; за К_з.у > 1 устаткування перевантажене; за К_з.у < 1 воно недовантажене.

Шліфувальна група устаткування є «вузьким місцем», необхідна розробка технологічних заходів, зменшення трудомісткості; використання 3-ї зміни, щоб пропускну спроможність цієї групи підвищити до спроможності провідної (фрезерної) групи, за якою й визначають потужність виробничої дільниці.

У складальних, монтажних, формувальних цехах, де виробничий процес виконують на корисних площах, розрахунок виробничої потужності ведеться виходячи з площі цих підрозділів. Нормативне відношення площі складального цеху до виробничої площі механічного цеху залежно від типу виробництва наведено в табл. 8.1.

Таблиця 8.1