Нагляд за додержанням законів при здійсненні контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання

Інші питання прокурорського нагляду

Нагляд за додержанням законів при направленні засуджених для відбування покарання у виді обмеження волі

Відповідно до ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Відповідно до ст. 57 КВК України, особи, засуджені до покарання у виді обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно.

Підставою для направлення засудженого до місця відбування покарання у виді обмеження волі є копія вироку суду, що набрав законної сили. Направлення засуджених до виправних центрів здійснюється не пізніше п’ятнадцятиденного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди з засудженим. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

У день надходження вироку суду інспекція реєструє його в журналі спеціального обліку та оформляє на засудженого особову справу за тим же реєстраційним номером. Особова справа передається до виправного центру лише після одержання інспекцією письмового підтвердження про прибуття засудженого для відбування покарання, про що у журналі реєстрації робиться відповідний запис. Дата надходження з виправного центру повідомлення про одержання особової справи і його реєстрації є датою зняття засудженого з обліку в інспекції.

Організація роботи кримінально-виконавчої інспекції та органів внутрішніх справ щодо направлення засуджених до покарань у виді обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу регламентуються ст. 57 КВК України та 5 розділом відомчої інструкції ДПтСУ і МВС України.

Підстави звільнення засуджених до виправних робіт, позбавлення або обмеження волі від відбування покарання з випробуванням, а також здійснення контролю за їх поведінкою врегульовані ст.ст. 75 - 79, 83, 104 КК України та ст. ст. 164 - 166 КВК України.

Інститут засудження з випробуванням за своєю юридичною природою є умовним звільненням засудженого від реального відбування покарання у виді виправних робіт, позбавлення або обмеження волі з метою виправлення його без ізоляції від суспільства, але в умовах постійного контролю за його поведінкою з наступним можливим звільненням від покарання у разі виправлення або направлення для відбування призначеного вироком покарання, коли ця мета не була досягнута.

Підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є сукупність обставин, що стосуються як вчиненого злочину, так і особи винного і свідчать про можливість виправлення засудженого без реального застосування до нього призначеного судом покарання у виді виправних робіт, обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п’яти років, але в умовах обов’язкового контролю за його поведінкою з боку вказаних у законі суб’єктів. При постановленні вироку суд встановлює іспитовий строк тривалістю від одного до трьох років, який обчислюється з моменту проголошення вироку, протягом якого засуджений не вчинить нового злочину і виконуватиме покладені на нього обов’язки.

Звільнення від покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, передбачене ст. 79 КК України, слід відрізняти від звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, передбаченого ст. 83 КК України. Ст. 79 КК України застосовується судом при постановленні вироку вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини з обов’язковим встановленням іспитового строку від одного до трьох років. Ст. 83 КК України застосовується до жінок, які стали вагітними або народили дитину під час відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. При цьому суд за місцем відбування покарання звільняє засуджену від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку, без встановлення іспитового строку.

Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням пов’язане з контролем за поведінкою засудженого, що базується на обов’язку суб’єктів контролю проводити з цією особою профілактичну і виховну роботу з метою виправлення. Суб’єктами контролю є кримінально - виконавчі інспекції та органи внутрішніх справ в особі дільничних інспекторів міліції, а щодо неповнолітніх - також служби у справах неповнолітніх.

Після взяття на облік у кримінально - виконавчій інспекції (у день отримання вироку) засуджений викликається до інспекції (неповнолітній-з батьками або особою, яка їх заміняє) для проведення з ними співбесіди, під час якої йому роз’яснюються порядок та умови відбування покарання, правові наслідки невиконання покладених на нього судом обов’язків, порушення громадського порядку, вчинення нового злочину та уточнюються анкетні дані. За результатами співбесіди засуджений дає підписку про ознайомлення з вимогами чинного законодавства щодо нього та обов’язками, покладеними на нього судом, які засуджений зобов’язаний виконувати.

Обов’язки працівників кримінально - виконавчих інспекцій та органів внутрішніх справ при здійсненні контролю за поведінкою цих категорій засуджених визначені у четвертому розділі “Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань”, затвердженої спільним наказом ДДУПВП та МВС України № 270 / 1560 від 19 грудня 2003 року. Методика проведення прокурорської перевірки не відрізняється від тієї, що використовується при здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні інших кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

При проведенні перевірки прокурор повинен звертати увагу на строки постановки засудженого на облік, своєчасність направлення про це повідомлень суду, органам внутрішніх справ та іншим контролюючим відомствам, додержання періодичності явки підоблікових осіб на реєстрацію, повноту виконання обов’язків.

На практиці мають місце факти, коли суди, покладаючи на звільнених від відбування покарання з випробуванням обов’язки, встановлюють конкретні числа місяця для їх явки в кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації, наприклад, 3, 10, 19 та 28 числа кожного місяця. Оскільки в подальшому ці числа часто припадатимуть на вихідні чи святкові дні, що призводитиме до порушення засудженими покладених на них судом обов’язків, прокурорам слід орієнтувати суд на зміну підходу до встановлення періодичності явки засуджених в інспекцію для реєстрації.

Відповідно до абзацу № п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно якого поклавши на засудженого обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації (відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК України вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчої системи).

Прокурору слід пам’ятати, що виконання засудженим покладених на нього обов’язків має бути документально підтверджене.

У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату направляються копія вироку суду, а в необхідних випадках до неї додається особова справа засудженого та інші документи, які потрібні для здійснення подальшого контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.

Якщо після письмового попередження засуджений продовжує не виконувати покладені на нього обов’язки або три і більше разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, а також коли засуджений не з’являється до інспекції без поважних причин або зник з метою ухилення від контролю за його поведінкою з постійного місця проживання, або засуджена не займається доглядом, вихованням дитини чи відмовилась від неї, інспекція направляє до суду погоджене з спостережною комісією подання про скасування покарання з випробуванням (звільнення від відбування покарання) і направлення засудженої особи для відбування призначеного судом покарання.

Щодо неповнолітніх до суду направляється спільне зі службою у справах неповнолітніх подання на підставі ст. ст. 408-2 КПК України.

У разі відмови судом у задоволенні подання про відміну звільнення від відбування покарання з випробуванням таке подання направляється до суду повторно, якщо засуджений без поважних причин продовжує ухилятись від виконання покладених на нього судом обов’язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 408-2 КПК України прокурор має право протягом 7 діб оскаржити в апеляційному порядку рішення суду про відмову у скасуванні звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням чи звільнення від відбування покарання у разі закінчення іспитового строку чи досягнення дитиною трирічного віку розглядаються судом за місцем проживання засудженої особи з участю прокурора.