Це також свідчить про те, що письмо, як символічна репрезентація, є значно точнішою й ближчою до того, що називаємо реальністю.

Справді, мистецтво кіно – це найважливіше мистецтво для проникнення у позасвідомі глибини сприйняття й відповідного нейросемантичного програмування ментальності людини.

(Не може бути спрощеного пояснення того соціально-культурнрого факту, що в Україні виявилося знищеним українське кінопродукування. Адже кіно створюються фактично у всіх посткомуністичних країнах, що не входили до СССР, але мали значно слабше поставлену технологію виробництва. Потрібно було докласти продуманих зусиль, щоб нанівець знищити кіностудію імені О. Довженка, майже зруйнувати Одеську кіностудію й не допустити утворення студії «Галичинафільм».)

Якщо сценарист і режисер фільму виводять в ньому групу людей з винятково негативними візуально-наративними характеристиками та ще й надають цій групі етнічної ідентичності, то не має сумніву в тому, що йдеться у такому фільмі про свідому пропаганду ненависті й насильства. Адже в реальному житті не те, що етнічна група населення, але навіть одна людина ніколи не може бути редукована винятково до негативних рис характеру й поведінки. Середовище сучасної освіти, безперечно, научає такому знанню всіх, хто освіту одержував. Отже, справа тут в особистому виборі того, хто пропонує ту чи іншу репрезентаційну конотацію; справа у мізантропії тих, хто своїм фільмом репрезентує ненависть як головне повідомлення.

Таким чином, репрезентація реальності чи дійсності через фільм не є ні копіюванням її, ні прямим її записування, а є лише однією з можливих форм репрезентації подій чи явищ, про які оповідаємо через іконічне мислення. Тому ідеологія реалістичного жанру в кінопродукції – це лише ідеологія того, яким чином відбираються й селекціонуються події, явища й образи їхньої презентації. Відповідно, наближення до правдивої реальності – це завжди її репрезентація в різних аспектах і різними формами.

Окреслений феномен репрезентації та сприймання пояснюється тим, що через так звані «реалістичні образи» відбувається репрезентація не стільки зовнішнього від людини світу, як світу її емоційного життя. Тому говоримо, що кіно й теле продукція, як правило, відсилає свого адресата-споживача до його ж емоційного стану, а не до реальних подій та явищ, що лежать поза цим станом.

Репрезентація через іконічну форму знаків, продукує такий значеннєво-смисловий простір в мисленні людини, який нестиме переважно конотаційний семантичний характер і не матиме прозорого реферування до позаемоційного світу, який лежить зовні від суб’єкта. Водночас, продукування знаків-образів чи іронічності є продукування певного типу конвенційності, це позначається тим, що через естетичні продукти узвичаюється той чи інший тип світоглядного сприймання й розуміння «реальності», яка лежить поза її конкретним індивідуальним переживанням. Прагнення «реалізму» в тексті – це також прагнення до так званого й очевидного прозорого змісту; зміст має бути привілейованим відносно форми.

Оскільки головними знаками в так званих реалістичних текстах стають сильно мотивовані знаки високого конвенційного рівня, то сприймання реальності через такий тип «реалістичної репрезентації» підлягає реципієнтному неусвідомленому редагуванню, або «семіотичній цензурі»: узвичаєні в естетичному дискурсі знаки сприймаються за натуральні факти чи явища.

Іншого типу репрезентація відбувається через так звані наукові знання: наукова репрезентація надає перевагу все ж такі формальним методам і процедурам; пошук так званих адекватних до реальності репрезентаційних методів є одним з модусів самого наукового дослідження. Тут йдеться про збільшення рівні символічності знаків, зменшення їхньої мотиваційної обумовленості та прийняття значно абстрактнішого рівня повідомлень і текстів. Науковим підходом досягається зворотний від іконічного (зображувального) погляду ефект: реальність починає сприйматися як така, що передує її репрезентації й існує незалежно від неї. Власне, науковий підхід в тому й полягає, щоб свідомо тримати дистанцію від «реальності», яка сигніфікується, а спосіб її репрезентації включав внутрішню рефлексію як аспект репрезентації. Тим самим, науковий підхід – це завжди інтерпретативна репрезентація.

6.4. Репрезентація завжди потребує інтерпретації.

Між різними типами репрезентації дійсності відбувається конкуренція. Проходить вона на текстуальних рівнях і може характеризуватися великою гостротою, протистоянням та боротьбою аж до взаємної нейтралізації. Це легко зрозуміти на прикладі марксистської репрезентації реальності, що спочатку розгорталася в текстах, а невдовзі була взята на озброєння політиками. Маємо незаперечний факт того, що марксистська репрезентація лягла в основу не тільки комуністичного руху, але й буквально була втілена в дійсність, зокрема, Радянського Союзу. Тобто комуністична дійсність виявилася чистим ментальним конструктом, а радянське суспільство стало його втіленням. Так за парадоксальною логікою, пошук чисто матеріального характеру репрезентації реальності обернувся в суто ментальний підхід до дійсності, заснований на уявленні конкретної інтелектуальної еліти. На цьому прикладі можемо спостерігати як репрезентація реальності перетворюється й редукується до стану уявлення про неї. Ймовірно, що не другорядну роль у втіленні комуністичного уявлення про дійсність відіграло саме те його вербально-лінгвістичне й, відповідно, культурне представлення, у контексті якого сенси марксистського тексту переінтерпретовані на метафізичні смисли соціально-політичного облаштування в першій комуністичній країні.

Альтернативою до марксистської текстуальної репрезентації була репрезентація, що оформилася у філософії громадянського суспільства й існувала у багатьох розрізнених текстах, проте поєднаних спільною ідеєю визнання свободи людини, як засадничої умови формування соціального життя.

6.5. Репрезентація за означенням є неминуче селективною, вона виносить одні речі, явища, події на передній план, тоді як інші речі, явища й події відсуває на задній план, а ще інші – й зовсім приховує чи усуває. Будь-яка репрезентація має моменти мотивованості, довільності й історичної випадковості й непередбачуваності.

Матеріалісти (реалісти) наголошують на тому, що репрезентація повинна кореспондувати з «об’єктивною реальністю» через поняття «точності», «істини», «спотворення». Конструктивісти ж прагнуть з’ясувати чия дійсність репрезентується, а чия заперечується. Думаю, це надто актуально для України, дійсність якої ось уже століттями заперечується, а нині вишукані особливо підступні репрезентаційні медіуми, які буквально спотворюють і підміняють українську репрезентаційну дійсність. Не випадково М. Фуко вважав, що «історія – це дискурс влади».

У філософії структуралізму, постструктуралізму і постмодернізму «реальність» та «істина» розглядаються як продукти окремих систем репрезентації.

Таким чином, робимо висновок, що будь-яка форма репрезентації реальності – це завжди більше, аніж її просто відображувальне зображення.

Навіть фотографія не передає реальності безпосередньо. Коли ж маємо справу з особливостями наукової репрезентації, то маємо зауважити, що превалювання в ній позначуваного над позначувальником свідчить не стільки про референцію до конкретної речі чи предмета, як про референцію до концепту під яким міркуємо про річ. Подібним чином у випадку з картиною Магріта про малюнок люльки, маємо справу не з конкретною люлькою, а лише з її концептом.

6.6. Репрезентація – це конвенційна конструкція, що є відносно незалежною і від того, що в ній репрезентується, і від того, хто є автором репрезентації. Проте, якщо у 17 столітті розуміння знаків пролягало в напрямку дослідження «нейтральності», «об’єктивності» й «істини», то в недавні часи вчені почали визнавати, що «не існує репрезентації поза інтенцією та інтерпретацією» (Olson 1994, 197).

Багато постмодерністів постулюють повний розрив між позначувальником і позначуваним.Такий погляд веде до ствердження, що невизначені чи плаваючі відносно позначуваного позначувальники вказують на різні речі для різних людей: тобто позначувальник може стояти для багатьох чи навіть будь-яких позначувань; вони можуть означати те, що іхній інтерпретатор хоче, щоб вони означали.Ця ситуація постмодернізму широко застосовується в сучасних інформаційних війнах, зокрема тут в Україні. Ось і напередодні 9 травня, записаного в нас Днем Перемоги (у Європі – це 8 травня) проходить компанія «георгіївська стрічка».