Проблема реалізму. Візуальний знак і візуальне значення
Тео ван Лювен (професор, декан факультету гуманістики й соціальних наук технологічного університету Сіднея) з цього приводу пропонує пояснення зв’язку між візуальним знаком та його значенням. Він доводить, що сам по собі візуальний знак ще не є самодостатнім джерелом репрезентації того, що він зображає чи відображає. Візуальне значення візуального знака (до образу) формується через його наративне моделювання. Візуальний знак є тільки одним з кількох елементів візуального значення; додаткові елементи семантики образу виникають внаслідок дії трьох метафункцій:
- мисленнєвої (ідейної),
- інтерперсональної
- текстуальної
Названі метафункції створюють візуальне значення образу, який ми сприймаємо й інтерпретуємо. Звідси випливає дуже вагоме ствердження про те, що навіть первинно візуальне сприймання не існує поза контекстом самого сприйняття, а цей контекст обумовлюється конкретними соціально-культурним середовищем, вербальної мовою й комунікацією з її наративами. Очевидно, що найглибший вплив на сприймання буде чинити саме його генетично-первинна основа, що заснована на тактильності, смаках, запахах, візуальних образах та аудіо фонетичному звучанні. Це пояснює, наприклад, чому мова найлегше сприймається і засвоюється у ранньому дитячому віці – тобто мова засвоюється несвідомо, чи позасвідомо. Проте те ж саме стосується засвоєння візуальних образів. Але навіть у дорослому віці, можна домогтися дитинного сприймання візуальних образів, надавши їм неусвідомлюваного, позарефлексивного контексту.
Сучасними засобами спостереження й експерименту встановлено, що, наприклад, візуальний образ одного й того ж реального предмету, що його людина одержує з фотографії, та образ, який вона одержує з малюнка-схеми у жанрі мультиплікації, сприймаються з різним рівнем модальності щодо репрезентації цими двома видами образів однієї й тої самої речі. Фотографічний образ сприймається як менш реальний, ніж образ схематичний, нарисований. Люди ідентифікують характерне зображення руки через мультиплікаційний, схематичний образ руки швидше, ніж через образ фотографічний.
Цей факт нашого сприймання реальності вказує на таку особливість її репрезентації, як перцептивний код.
Умберто Еко з цього приводу зазначає, що ознайомлення з іконічним позначувальником може вести до визнання його первинності відносно ним позначеного. Іконічний знак стає дедалі більше конвенційним в силу того, що його адресати стають все більше в ньому обізнані, тобто – долучені до саме такого образу, а не іншого. «З певного погляду, іконічна репрезентація, не зважаючи на форми її стилізації, очевидно буде більше правдивою (істинною), ніж реальний щоденний досвід (окремої людини) і люди розпочинають дивитися на речі через окуляри іконічної конвенції» (Eco, Eco, Umberto (1976): A Theory of Semiotics. 1976, 204-5).
Прийнято вважати, що найреалістичнішим типом репрезентації є фотографія й, особливо, фільм і телебачення. Проте насправді все значно складніше. Якщо ми застосуємо до їх характеристики моделі знаків Сосюра й Пірса, то виявиться дещо несподіване. Річ в тім, що в образних синтагмах фільму позначувальник та позначуване є майже тотожними. Якщо взяти до уваги, що сила вербальної мовної системи засновується на дуже великій відмінності між позначувальником та позначуваним (пам’ятаємо, що цей зв'язок визначений як довільний), то в кіно-репрезентації такі відмінності зникають (Monaco 1981, 127-8).