Притомність-відання-розуміння-знання

Математика як символічна репрезентація реальності

На початку ХХ століття тріумф природничої науки, зокрема фізики, повернув думку до емпіричного спостереження як базового для розвитку мислення; під його впливом почала складатися так звана «фізична картина світу», заснована на досвіді емпіричного спостереження. Однак, розвиток математики, як і в глибоку давнину, поставив під сумнів поширені позитивістські переконання – математичні константи і змінні не засновувалися на фізичних фактах, вони випливали з логіки й абстрактного мислення, яке розвивалося власним шляхом. У його основі лежить здатність свідомості (і людини) оперувати символами.

Таємна сила математики полягає в тому, що математик не веде мову про існування, реальність чи дієвість речей взагалі. Його цікавить лише можливість символічних явищ і символічних відношень, в які вони можуть вступати один з одним. «Математичні побудови являються лише символами. Вони мають значення у залежності від відношень, а не від субстанції. У реальності їм щось відповідає, але вони самі при цьому не вважаються предметами реальності. …. Числа і степені, як і всі інші речі такого ж роду, лише позначають реальні властивості реальних об’єктів» (Лангер С., 22).

Застосування знаків безперечно є ментальною, або розумовою функцією. Це – початок розуму.

2.4. Розрізнення довкілля і середовища (видосвіту)

«Розвиток знакової мови відбувається паралельно з розвитком фізичних органів чуття і синоптичної нервової структури. Він полягає у передачі сенсорних сигналів м’язам і залозам і … функціонує в інтересах елементарних біологічних потреб: самозбереження, росту, спадковості. … «Таким чином, навіть ментальність тварини виникає на примітивній семантиці… Пристосування до довкілля (і перетворення його у придатне для виживання середовище) є метою ментальності і мірою її успішності» (Лангер, 31).

Проте людина використовує знаки не лише для вказування на предмети, але й, на відміну від тварин, для уявлення про них.

Отже, щоб бути відомим і сприйнятим – не означає бути знаним. Відати і знати – це різні стани сприйняття. Міра селекційного сприйняття інформації як такої, що існує повсякчас у незліченній кількості довкола живої істоти, є мірою притомності сприймаючого. Відання стосується позначення реальності як такої чи її виокремлених об’єктів та їх сприйняття у стані притомності. Відання є функцією розуміння, джерела якого сягають тілесної організації живої істоти, пов’язані прямо з її чуттєво-емоційним сприйманням довкілля.

Тоді як «знати» – означає сприймати відношення між речами-об’єктами. Властиво, знання – це усвідомлення існування відносин між об’єктами, створених за допомогою уяви та віртуального простору, які своєю чергою є інструментами розбудови суб’єктності, або особового «Я».

Якщо відання притаманне для тілесного рівня сприймання й не потребує самоусвідомлення з його центром довкола «я», то знання, навпаки, виникає через формування вербальної знакової системи сприймання й потребує розвиненої самосвідомості. Тобто відання – це такий стан притомності, на рівні якого оперування речами-знаками не обумовлюється їх абстрактно-поняттєвою об’єктністю.

Таким чином, об’єкт існує лише в мережі знакових відношень, чи в «семіотичній павутині», утворюваній за участю вербального сприйняття людиною, як представником комунікативної спільноти. У широкому сенсі до семіотичної системи належать: знаки, символи, об’єкти, концепти та уява, через яку об’єкти і концепти набувають стану існування.

Загалом, реальність, яку сприймаємо, дається нам через знаки та знаково-символічні системи, тому говоримо, що вона не відображається у свідомості, а саме репрезентується в сприйнятті та його теоретичному забезпеченні.