Дефібріляція.

Прекардіальний удар.

II. Підтримка життєдіяльності, що включає інструментальні та фармакологічні методи

Алгоритм дій.

1. Проводити СЛР, одночасно готуючи до роботи доступне устаткування.

2. Проводити штучну вентиляцію легенів з використанням таких масок та апаратів: киснева маска, мішок Амбу, повітровід, ларингеальна маска, апарат ШВЛ. Найнадійнішим методом забезпечення прохідності дихальних шляхів є інтубація трахеї.

3. При заінтубованій трахеї вентиляцію проводити з частотою 8-10 за одну хвилину, компресії грудної клітки – з частотою не менше 100 за хвилину незалежно від дихального циклу.

4. Готувати до роботи дефибрилятор.

Прекардіальний удар використовується у випадку, якщо реаніматолог безпосередньо спостерігає зупинку кровообігу, а дефибрилятор в даний момент недоступний. У такій ситуації прекардіальний удар завдається негайно, але тільки медичним працівником, що володіє цією технікою!Удар завдається ліктьовою поверхнею міцно стиснутого кулака в нижню половину грудини з відстані 20см, причому слід максимально додати удару характер різкого імпульсу. Найбільш вірогідно прекардиальный удар конвертує шлуночкову тахікардію (ШТ) в синусний ритм, набагато менш вірогідним є вдале купірування таким чином фібриляції шлуночків (ФШ). Успішний прекардіальний удар при ФШ спостерігається при проведенні його в перші 10 секунд з моменту зупинки кровообігу.

Метою правильної техніки дефібріляції є проходження струму через фібрілюючий міокард при мінімальному трансторакальному імпедансі. Трансторакаьний імпеданс значно варіює залежно від маси тіла, але в середньому для дорослого він складає 70 – 80 Ом.

У пацієнтів з оволосінням передньої грудної стінки погіршується контакт електродів зі шкірою, що може призвести до виникнення дугового розряду між електродом і шкірою і, як наслідок, - високого ризику опіків.

Дуже важливо прикладати достатнє зусилля при накладенні електродів, бо це покращує контакт зі шкірою, зменшуючи її опір, а також знижує імпеданс грудної клітки, зменшуючи її об'єм. Сила тиску на електроди повинна складати для дорослих 8кг і 5кг для дітей 1 – 8 років, якщо використовуються дорослі електроди. Таку силу можуть розвинути тільки найсильніші члени реанімаційної бригади, що також необхідно враховувати.

Для поліпшення провідності струму необхідно нанести на контактну поверхню електродів провідник – спеціальний гель, воду, фізіологічний розчин і т.п.

Оптимальним розташуванням електродів при проведенні дефібріляції слід важати таке, при якому фібрілююча ділянка міокарду знаходиться безпосередньо між ними.

При шлуночкових аритміях необхідно розмістити електроди в класичній грудинно-верхівковій позиції. Грудинний електрод встановлюється праворуч від грудини під ключицею, верхівковий – по середньоключичній лінії приблизно на рівні ЕКГ-електроду V₆.

Інші допустимі схеми розміщення електродів:

· Обидва знаходяться на латеральній поверхні грудної клітки – один справа, інший зліва (біаксилярне положення);

· Один електрод – в стандартному верхівковому положенні, другий – на дорсальній поверхні грудної клітки справа або зліва;

· Один електрод попереду, на лівій прекардіальній поверхні, другій – ззаду, прямо під лівою лопаткою.

Не має значення, який саме електрод (грудинний чи верхівковий) розміщувати в тій або іншій ділянці. Повздовжня вісь верхівкового електроду повинна знаходитись в краніокаудальному напрямі.

При фібриляції передсердя більш ефективним є задньо-переднє розташування електродів.

Трансторакальний імпеданс змінюється під час дихання, зменшуючись на видисі, що слід враховувати при дефибриляції.

Хоча згідно попередніх рекомендацій негайну дефібріляцію проводили при всіх аритміях, чутливих до дефібриляції, останні дослідження довели, що період СЛР перед дефібріляцією може покращувати результати реанімаційних заходів, якщо використання дифібрилятора стало можливим не менше ніж через 4 – 5 хвилин після порушення серцевої діяльності.

Негайно після першого розряду дефібрилятора без оцінки ритму серця і пульсу слід продовжувати СЛР (30 компресій : 2 вдихи) протягом 2 хвилин, перш ніж нанести другий розряд (якщо будуть показання). Навіть якщо спроба дефібриляції була успішною і серцевий ритм був відновлений, дуже рідко пульс пальпується безпосередньо відразу, а спроба його оцінити викличе лише подальшу затримку СЛР і погіршить стан міокарду у разі невдалої спроби. При відновленні серцевого ритму грудні компресії не збільшують ризик повернення до шлуночкової фібриляції. В умовах постелектрошокової асистолії грудні компресії можуть індукувати ФШ.

Оптимальна енергія дефібриляції – та, яка дозволяє деполяризувати критичну масу міокарду, наносячи мінімальну ушкоджуючу дію на нього. Рекомендована напруга першого розряду для монополярного дефібрилятора складає 360 Дж. Для біполярного дефібрилятора перший розряд повинен складати 150 – 200 Дж. Стосовно другого і подальших не існує досліджень, що доводять перевагу постійної або зростаючої енергії розрядів. Проте при невдалій спробі дефібриляції або поверненні до аритмії, чутливої до дефібриляції, після вдалої спроби для наступного розряду необхідно встановити більш високий рівень енергії.