Тема 43. Пособник злочину 1 страница
План
Вступ.
1. Види співучасників у злочині за кримінальним правом.
2. Поняття пособництва та його види.
3. Об’єктивні ознаки пособництва.
4. Суб’єктивні ознаки пособництва.
5. Кримінальна відповідальність пособника.
6. Добровільна відмова пособника злочину.
Висновки.
Література
1.Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.
2.Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
3.Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. Свердловск. − 1960.
4.Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.
5.Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
6.Царегородцев А.М. Ответственность организаторов преступлений. − Омск. − 1978.
7.Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.
8. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков., 1997.
9. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
10. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.
11. Альошин Д.П. Відмежування співвиконавства від пособництва при вчиненні розкрадань // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Спецвипуск. - С.173-178.
Опрацьовуючи дану тему слід перед усім вивчити ч. 1 і ч. 5 ст. 27 КК України, приділити увагу розмежуванню функціональних ролей співучасників злочину, характеру та ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину, оцінити характер дій різних співучасників.
Розглядаючи друге питання даної теми слід визначити та показати місце пособника серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, порівняти визначення пособника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, формулювання цього поняття у новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах.
Слід дати характеристику суспільної небезпечності пособницьких дій окремо розглянути фізичне пособництво, що включає забезпечення виконавця необхідними знаряддями та засобами для вчинення злочину, усунення перешкод, що можуть заважати діяльності виконавця по виконанню об'єктивної сторони складу злочину чи створення умов, які забезпечуватимуть вчинення об'єктивної сторони злочину виконавцем та інтелектуальне пособництво, яке являє собою спрямований на укріплення рішучості виконавця або конкретизацію умислу психологічний вплив, що виражається у порадах, вказівках, обіцянні сховати злочинця, знаряддя та засоби вчинення злочину, сліди злочину, а так само предмети, здобуті злочинним шляхом. Крім того потрібно приділити увагу співвідношенню пособництва та доторканості до злочину, зазначивши, що приховування, недонесення чи попуск, якщо вони були раніше обіцяні утворюють склад пособництва, а якщо вони не були обіцяні раніше, то вони повинні розглядатись як доторканість до злочину. Визначити правові наслідки доторканості до злочину і випадки кримінальної відповідальності за дані дії. Слід відобразити особливості причинного зв'язку між діяннями пособника та виконавця, підкреслити, що дії пособника або скоюються одночасно з діями виконавця, або передують діям виконавця. Слід також приділити увагу пособництву у тривалих та продовжуваних злочинах, моменту закінчення складу діяння пособника в усічених складах злочинів.
При характеристиці суб'єктивних ознак пособника слід вказати, що пособник повинен не лише усвідомлювати суспільну небезпеку дій виконавця, але й своїх власних, оскільки його дії пов'язані з діями виконавця, тобто пособник передбачає причинний зв'язок між своїми діями та діями виконавця, вказати, що умисел пособника може бути як прямим, так і непрямим.
Викладаючи п'яте питання теми необхідно відобразити наявність в діях пособника ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій пособника за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця , але з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпеки пособника, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки, з урахуванням ст. 29 КК.
При розгляді шостого питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова пособника може виражатися як в активній так і в пасивній поведінці, в залежності від характеру пособницьких дій, але якщо пособник вже виконав свою певну долю участі у злочині, вже здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову можуть утворювати лише активні дії пособника, якщо ж пособник ще не виконав своєї певної долі участі у злочині, ще не здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову може утворювати і пасивна поведінка пособника. Вивчення даного питання необхідно проводити з урахуванням ст. 31 КК.
Тема 44. Підбурювач до злочину
План
Вступ.
1. Види співучасників у злочині за кримінальним правом.
2. Поняття підбурювача до вчинення злочину, його обєктивні та субєктивні ознаки. Способи підбурювання.
3. Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину.
4. Відповідальність за невдале підбурювання до злочину та провокацію злочину.
5. Добровільна відмова підбурювача до злочину.
Висновки.
Література
1.Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.
2.Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
3.Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. Свердловск. − 1960.
4.Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.
5.Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
6.Царегородцев А.М. Ответственность организаторов преступлений. − Омск. − 1978.
7.Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.
8. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков., 1997.
9. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
10. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001
Опрацьовуючи дану тему слід перед усім вивчити ч. 1 і ч. 4 ст. 27 КК України, приділити увагу розмежуванню функціональних ролей співучасників злочину, характеру та ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину, оцінити характер дій різних співучасників.
Роботу над темою необхідно розпочинати з визначення та висвітлення місця підбурювача серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, проаналізувати думки науковців щодо співвідношення понять ініціатора та підбурювача, треба визначитись також з тим, чи доцільно перераховувати при формулюванні поняття підбурювача окремі способи підбурювання, такі як підкуп, прохання, доручення, умовляння, запевнення, наказ, фізичне чи психічне насильство, обман чи треба обмежитись загальним поняттям, яке б охоплювало усі вказані дії, порівняти визначення підмовника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, яке існує в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах. Слід відобразити, що підбурювання може здійснюватись як словами, так і жестами, навести приклади різних способів підбурювання з судово-слідчої практики. Також необхідно вказати, що підбурювання важливе лише щодо певного, конкретного злочину, підбурювання є конкретизованим щодо всіх елементів складу злочину, вчинюваного виконавцем. Потребує уваги питання щодо наявності співучасті при насильницькому підбурюванні, яке при певних умовах виключає відповідальність виконавця. Сформулювати власні висновки.
Викладаючи третє питання теми необхідно відобразити наявність в діях підбурювача ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій підбурювача за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця , але з посиланням на ч. 4 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпечності підбурювача, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки. Певну увагу слід приділити відповідальності співучасників за обставини, які характеризують окрему особу співучасника і впливають на кваліфікацію вчиненого та відповідальність винного. Висновки з цього питання необхідно виробити з урахуванням вимог кримінального законодавства (ч. 3 ст. 29 КК).
При розгляді четвертого питання даної теми слід визначитися з тим, що невдалим підбурюванням є діяльність, спрямована на схиляння іншої особи до вчинення злочину, якщо фактично дії підбурювача не викликала у інших осіб бажання його вчинення. В цьому випадку не відбувається змови на вчинення злочину, фактично є лише створення умов для вчинення певного злочину і тому відповідальність має наступати за готування до злочину. Розглядаючи проблематику провокації злочину слід мати на увазі, що провокацію утворює схиляння іншої особи до вчинення злочину з метою її подальшого викриття і провокацію потрібно розглядати як співучасть у вигляді підбурювання.
При розгляді п'ятого питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова підбурювача може виражатися лише в активній поведінці, тобто підбурювач має попередити злочин, до вчинення якого він схилив іншу особу відговоривши виконавця, або повідомивши відповідні державні органи про цей злочин (ст. 31 КК).
Тема 45. Група осіб без попередньої змови як форма співучасті у злочині
План
Вступ.
1. Форми співучасті за кримінальним правом.
2. Поняття групи осіб як форми співучасті.
3. Об’єктивні ознаки співучасті у формі групи осіб.
4. Суб’єктивні ознаки співучасті у формі групи осіб.
5. Кримінальна відповідальність за співучасть у злочині у формі групи осіб.
6. Відмінність співучасті у формі групи осіб від співучасті з розподілом ролей без попередньої змови.
Висновки.
Література
1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М.,1958.
2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловск., 1960.
4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.
5. Бушуев Г. Группа лиц как квалифицирующий признак состава преступления // Советская юстиция. – 1970. – №3. – С. 16-17.
6. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
7. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. − Свердловск., 1973.
8. Ушаков А.В. Групповое преступление и смежные с ним формы преступной деятельности. Учебное пособие. – Калинин, 1978.
9. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.
10. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков., 1997.
11. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
12. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.
13. Альошин Д.П. Форми співучасті в новому Кримінальному кодексі України: проблеми реалізації правових норм // Право і безпека. - 2002. − №1. − С.15-20.
Розгляд цієї теми потрібно розпочинати з ознайомлення класифікацій форм співучасті за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, існуючих в науці кримінального права та закріпленої на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК, їх співвідношення. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками злочину та для призначення покарання.
Слід мати на увазі, що співучасть у злочині у формі групи осіб має місце коли у вчиненні злочину приймали участь декілька (дві або більше осіб) виконавців, які діяли без попередньої змови. Потребує аналізу можливість співучасті без попередньої змови осіб, які не є співвиконавцями та її правове значення.
При характеристиці суб'єктивних ознак групи осіб слід вказати на можливість наявності у співвиконавців прямого чи непрямого умислу, можливості наявності у них різних мотивів.
Викладаючи питання про кримінальну відповідальність групи осіб слід зазначити, що дії співвиконавців кваліфікуються за певною статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, співвиконавцям ставиться у провину весь злочин (хоча б співвиконавець і виконав лише частину дій, що утворюють об'єктивну сторону вчиненого спільно злочину), їх дії кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК України, треба також сформулювати власне ставлення до цього становища.
Розглядаючи шосте питання даної теми потрібно проаналізувати відмінність спільної діяльності, спрямованої на вчинення злочину як без розподілу функцій, так і з розподілом функцій між співучасниками. Слід висвітлити складну конструкцію вчинюваних співучасниками з розподілом ролей суспільно небезпечних дій та її відмінність від діяльності співучасників, функціональні ролі яких не розподілено.
Тема 46. Співучасть за попередньою змовою групою осіб
План
Вступ.
1. Форми співучасті за кримінальним правом України.
2. Поняття та ознаки співучасті за попередньою змовою групою осіб:
а) об’єктивні ознаки;
б) суб’єктивні ознаки;
3.Підстави та межі відповідальності співучасників при співучасті за попередньою змовою групою осіб.
4. Кримінально-правове значення співучасті.
Висновки.
Література
1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.
2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловск., 1960.
4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.
5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
6. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. − Свердловск., 1973.
7. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − Киев., 1986.
8. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков. − 1997.
9. Новицький Г.В. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою // Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини: Науково-дослідницький інститут “Проблеми людини”. – К., 1999. – Т.12. – С. 148-165.
10. Быков В.М. Совершение преступления группой лиц по предварительному сговору // Законность. – 1999. – №3. – С. 7-9.
11. Альошин Д.П. Вчинення розкрадань за попереднім зговором групою осіб // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 11. – С. 77-82.
12. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
13. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.
14. Альошин Д.П. Форми співучасті в новому Кримінальному кодексі України: проблеми реалізації правових норм // Право і безпека. − 2002. − №1. - С.15-20.
Розгляд цієї теми потрібно розпочинати з ознайомлення класифікацій форм співучасті за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, існуючих в науці кримінального права та закріпленої на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК, їх співвідношення. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками злочину та для призначення покарання.
Слід мати на увазі, що співучасть у формі попередньої змови групи осіб має місце коли у вчиненні злочину приймали участь декілька (дві або більше) осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про його спільне вчинення. Потребує роз’яснення вказівка законодавця на участь у злочині саме декількох осіб, її відмінність від прямої вказівки на двох або більше осіб. Необхідно відзначити, що на відміну від позиції ряду науковців, законодавець визначає дану форму співучасті незалежно від виконуваної ролі кожним із співучасників злочину. А тому група осіб за попередньою змовою є в випадку як співвиконавства так і з розподілом ролей. Доцільно визначити своє ставлення до даної проблеми. Слід відзначити значення виділення співучасті у формі попередньої змови групи осіб для врахування ступеня суспільної небезпечності кожного співучасника, суспільної небезпечності вчиненого співучасниками. Характеризуючи суб'єктивні ознаки співучасті за попередньою змовою групою осіб слід вказати на можливість наявності у різних співучасників прямого чи непрямого умислу, можливості наявності у них різних мотивів.
Викладаючи питання про кримінальну відповідальність співучасників при такій формі співучасті як попередня змова групи осіб слід зазначити, що дії співучасників кваліфікуються за певною статтею чи частиною статті Особливої частини КК України з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України, співучасникам ставиться у провину злочин, вчинення якого охоплювалось їх умислом з урахуванням виконання ролі організатора, підмовника, посібника чи співвиконавця.
При розгляді четвертого питання слід приділити увагу відображенню підвищеної суспільної небезпечності злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, формулювання інституту співучасті утворює підставу кримінальної відповідальності для осіб, що були співучасниками злочину і брали безпосередньої участі у вчиненні діянь, що складають об'єктивну сторону певного складу злочину, дає змогу врахувати суспільну небезпечність окремих співучасників при призначенні покарання.
Тема 47. Вчинення злочину організованою групою осіб як форма співучасті
План
Вступ.
1. Форми співучасті за кримінальним правом України.
2. Поняття вчинення злочину організованою групою осіб, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
3. Підстави та межі кримінальної відповідальності учасників організованої злочинної групи.
4. Кримінально-правове значення вчинення злочину організованою групою осіб:
а) як обставини, що обтяжує відповідальність згідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України;
б) як необхідної ознаки основного або кваліфікованого складу злочину згідно норм Особливої частини КК України.
Висновки.
Література
1. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
2. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
3. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.
4. Алексеев В. Понятие организованной группы. // Соц. Законность. − 1989. − №11. − С. 25-26.
5. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. − М., 1990.
6. Иванов Н. Организованная преступность и институт соучастия // Сов. Юстиція. − 1990. − №10. − С. 4-5.
7. Зелинський А.Ф. Про організовану злочинність // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 29-36.
8. Быков В.М. Признаки организованной группы // Законность. – 1998. – №9. – С. 4-8.
9. Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: Научно-практическое пособие. – М., 2000.
10. Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №1. – С. 29-40.
11. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
12. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.
13. Орлов П.І., Альошин Д.П. Поняття організованої злочинної групи в новому Кримінальному кодексі України: теоретичний аналіз // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - Спецвипуск. - С. 99-105.
14. Алешин Д.П. Организованные формы соучастия в преступлении по УК РФ и УК Украины // Законность. – 2002. - №11. – С.51-53.
Розгляд цієї теми потрібно розпочинати з ознайомлення з виробленою наукою кримінального права класифікацією форм співучасті за об’єктивними та суб'єктивними ознаками та закріпленої на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК, співвідношення наукових та законодавчого визначення організованої групи. Особливу увагу слід приділити стійкості суб'єктивних зв'язків, що є критерієм класифікації форм співучасті за суб'єктивними ознаками. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками злочину та для призначення покарання.
Слід передусім вивчити точки зору вчених щодо визначення поняття організованої групи, її співвідношення з іншими формами співучасті, різне трактування поняття організованої групи в аспекті кримінального права та в кримінологічному аспекті. Слід приділити особливу увагу розкриттю такої ознаки організованої групи як стійкість, розкрити це поняття з урахуванням думок, висловлених вченими, розглянути поняття організованої групи, що дається у судовій практиці. Необхідно окремо зупинитись на ознаках, що характеризують стійкість організованої групи та випливають із змісту ч. 3 ст. 28 КК України: наявність трьох і більше суб’єктів злочину, об’єднання для вчинення декількох злочинів, єдиний план злочинної діяльності, відомий усім учасникам групи, розподіл функцій учасників групи, спрямований на досягнення плану. Слід також оцінити висловлювані вченими пропозиції щодо вдосконалення законодавчого визначення поняття організованої групи, з урахуванням пропозицій вчених - кримінологів.
Необхідно приділити увагу факторам, що розкривають суспільну небезпеку організованої групи, розглянути такий критерій визнання групи організованою, як спільне неодноразове вчинення злочинів. Слід також проаналізувати такі ознаки організованої групи, як наявність розробленого плану злочинної діяльності, вираженої ієрархічної структури злочинного об’єднання, розподіл ролей, обов’язковість наявності організатора, прикриття своєї діяльності як власними силами, так і за допомогою сторонніх осіб, в тому числі і за допомогою підкупу посадових осіб, вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки, наявність загального грошового фонду злочинного об’єднання та інші ознаки, що виділяються в кримінологічній та кримінально-правовій науці.
Розглядаючи третє питання цієї теми слід співставити підстави кримінальної відповідальності учасників організованої групи з підставами кримінальної відповідальності співучасників взагалі та загальною підставою настання кримінальної відповідальності, закріпленою в ч.1 ст.2 КК України, чітко визначити співвідношення цих підстав. Окремо необхідно зупинитися на правилах кваліфікації дії організатора організованої групи (ч. 1 ст. 30 КК).
Висвітлюючи питання про кримінально-правове значення вчинення злочину організованою групою осіб слід спочатку дати характеристику цій обставині в якості такої, що обтяжує відповідальність, а також проаналізувати ті кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів, що містять ознаки вчинення організованою групою.
Тема 48. Вчинення злочину злочинною організацією осіб як форма співучасті
План
Вступ.
1. Форми співучасті за кримінальним правом України.
2. Поняття вчинення злочину злочинною організацією, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
3. Кримінально-правове значення вчинення злочину злочинною організацією осіб.
4. Відмежування злочинної організації від організованої групи осіб.
Висновки.
Література
1. Ошеров В.М. Организованная группа, шайка-банда и сообщество – организация по уголовному праву // Право и жизнь. – 1924. – №7-8. – С. 65-77.
2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.
3. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.
4. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.
5. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. − М., 1990.
6. Иванов Н. Организованная преступность и институт соучастия // Сов. Юстиція. − 1990. − №10. − С. 4-5.
7. Зелинський А.Ф. Про організовану злочинність // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 29-36.
8. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества (преступной организации). Комментарий. – М., 1997.
9. Быков В.М. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества // Российский следователь. – 2000. – №6. – С.19-22.
10. Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: Научно-практическое пособие. – М., 2000.
11. Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №1. – С. 29-40.
12. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.
13. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.
14. Альошин Д.П. Форми співучасті в новому Кримінальному кодексі України: проблеми реалізації правових норм // Право і безпека. - 2002. - №1. - С.15-20.
15. Алешин Д.П. Организованные формы соучастия в преступлении по УК РФ и УК Украины // Законность. – 2002. - №11. – С.51-53.
Курсову роботу рекомендується починати з вступу, після чого перейти до ознайомлення з класифікаціями форм співучасті за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що існують в науці кримінального права та яка закріплена на законодавчому рівні згідно зі ст. 28 КК. Слід відобразити значення класифікації форм співучасті для правильної кваліфікації вчиненого співучасниками злочину та для призначення покарання.
Розглядаючи друге питання необхідно звернути увагу, що кримінальне законодавство України вперше в її історії дає визначення злочину, що вчинений злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК України). Перш ніж розпочати аналіз конкретних ознак злочинної організації, необхідно відмітити, що ряд науковців не виділяють злочинну організацію як окремі форму співучасті, вважаючи цілком достатнім наявність в КК України визначення злочину, вчиненого організованою групою осіб. Вивчивши рекомендовану літератури до цієї теми, слід висловити власну думку з цієї теми. Аналізуючи ознаки злочинної організації, потрібно, перш за все, розкрити ознаки, що безпосередньо випливають із змісту кримінального закону (ч. 4 ст. 28 КК), та далі, зупинитися на ознаках, якими наділяють злочинну організацію окремі вчені-криміналісти.