Науково-технічна революція. Найвищою науковою установою залишалася АН УРСР на чолі з О. Паладіним (1946-1962 рр.) і Б. Патоном (з 1962 р.).

Українська культура у період «відлиги». Шістдесятники.

У республіці проводилися дослідження з ряду ключових, визначальних напрямків науково-технічного прогресу:

• Україна була одним із центрів розвитку кібернетики. Українські науковці та інженери спроектували

1 збудувати цифрову машину «Київ» (1960), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро» (1961). машини «Промінь» (1962) «Мир» (1964) та ін. За цикл праць з теорії цифрових автоматів академік В. Г.лушков у 1964 р. був удостоєний Ленінської премії;

• розширилася пошукова діяльність у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо. Харківський фізико-технічний інститут на чолі з І. Курчатовим досліджував проблеми атомної енергетики. М. Боголюбов

• колектив українського науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. одержав перші штучні алмази;

• Україна залишилася центром розвитку науки в галузі електрозварювання, шо очолював академік Б. Патон;

М Амосов розробляв нові методи хірургічного лікування серцевих захворювань.

В суспільних науках партійний контроль був найбільшим, проте і тут були певні зрушення - розпочато видання «Української Радянської Енциклопедії», яка стала відповіддю на видання «Енциклопедії Уграїнознавства» за кордоном; засновані журнали «Український історичний журнал», «народна творчість та етнографія», «Радянське право», «Економіка Радянської України».

Освіта. Подальшого розвитку набула освіта де 1959 р. провели чергову шкільну реформу:

• введена обов'язкова 8-річна освіта;

• 10-річки перетворені на 11-річки;

• посилена політехнізація освіти - учні повинні були оволодівати робітничими професіями

Зберігалися і негативні тенденції:

• українська мова стала в школах факультативним (не обов'язковим) предметом:

• скорочувалася мережа українських шкіл;

• у ВНЗ при викладанні перевага надавалася російській;

• недостатньою була матеріально-технічна база спеціальних навчальних закладів.

Література.

Поштовхом до переосмислення літературного процесу стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» (1955 р.),де митець закликав «розширити творчу рамку соціалістичного реалізму». «Відлига» призвела до реабілітації творчості О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки Посилилися виступи на захист української мовиМ. Рильського, М. Бажана С. Крижанівського.

До кращих творів «старшого» покоління в літературі відносяться «Зачарована Десна» О. Довженка, «Кров людська - не водиця» М. Стельмаха «Тронка» О. Гончара, «Розстріляне безсмертя» та поема «Мазепа» В. Сосюри (в той період не надруковані).

На формування світогляду «шестидесятників» значною мірою вплинула гуманістична західна культура. Різними стежками до України, здебільшого в перекладах, потрапляли твори Е. Хемінгуея, А. Камю, Антуана де Сент-Екзюпері, Ф. Кафки та ін. Яскравими представниками молодих талантів були:

Василь Симоненко, Ліна Костенко, Василь Стус;

• потяг до чистого мистецтва відчувався у витонченій поезії Ігоря Калинця та Євгена Гуцала.

Володимир Дрозд і Валерій Шевчук завоювали українській прозі зацікавленого читача своїми нестандартними, сповненими глибокого психологізм творами;

Григір Тютюннику романі «Вир» подав широкомасштабну картину міжвоєнного українського села;

• плеяда блискучих літературних критиків - Іван Світличний, Іван Дзюба Євген Сверстюк • нові форми й незвичний зміст принесла вітчизняному мистецтву творчість художників Опанаса Заливахи, Алли Горської Віктора, Зарецького, В. Кушніра

• нову хвилю у вітчизняному кінематографі представляли Сергій Параджанов (режисер всесвітньо відомого фільму «Тіні забутих предків»), Юрій Ілленко, Леонід Осика - засновники «українського поетичного кіно».

Шістдесятники організовували клуби творчої .молоді:

1959-1964 рр. - "Сучасник» (Київ, голова - Лесь Танюк, учасники - І. Драч, А. Горська, М. Вінграновський, І. Світличний);

1962 р. - «Пролісок» (Львів, голова - М. Корсів, учасники - брати Горині, І. Гель, Г. Чубай, І. Калинець, І. Стасів).

Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України першої половини 60-х років став «самвидав» - система розповсюдження невизнаної офіційно або забороненої літератури.

Посилення русифікації. Комуністична партія, поширюючи зросійщення та денаціоналізацію українського народу (та інших народів СРСР), заявляла що в країні іде процес «зближення і злиття націй» в одну — радянську. Російська мова проголошувалася «мовою міжнаціонального спілкування», на ній мав розмовляти і весь «радянський народ».

На початку 1963 р. відбулася конференція з питань культури української мови, організована Київським університетом та Інститутом мовознавства АН УРСР. В ній взяло участь понад 800 осіб і було зачитано 27 доповідей. Особливий інтерес учасники конференції виявили до питань загального стану української мови. У багатьох виступах засуджувалась теорія двомовності націй і зазначалося, що у кожного народу є тільки одна рідна мова, ставились питання про поширення української мови у всіх сферах державного і громадського життя, про подолання мовного нігілізму. Засуджувалась позиція мовознавців, які проповідували необхідність ліквідації національних мов і переходу радянських письменників на російську мову.

Образотворче мистецтво. Найвідомішими українськими художниками були Т. Яблонська, В. Касіян, М.Дерегус, В. Зарецький О. Заливаха, А. Горська, В. Кушнір, представник «українського примітивізму» К Білокур. Найбільш відомі скульптурні роботи того часу - пам'ятник Т. Шевченку в Москві (автори М. Грисюк, Ю. Сінкевич А. Фуженко), І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько).