Організація нових територій

Однак така критика не бентежила експансіоністів. У 1900 році сенатор Беверідж нахвалявся: «Філіппіни наші назавжди. А одразу за Філіппінами – безмежні ринки Китаю. Ми не відступимо ні від перших, ні від другого. Хто править у Тихому океані, той править світом. Це завжди буде Американська республіка».

А на Філіппінах Мак-Кінлі вже зробив перші кроки до встановлення цивільного уряду. 1900 року він відправив туди комісію на чолі з суддею Вільямом Говардом Тафтом, наказавши їм організувати систему виконавчої влади. На відміну від американців, що перебували там же, Тафтові, схоже, подобалися філіппінці; він заохочував їх долучатися до цієї роботи, а згодом переконав їх ввести своїх представників у комісію.

4 липня 1901 року американський військовий уряд на Філіппінах припинив своє існування. Згідно з актом Конгресу, цивільним губернатором Філіппінських островів став Тафт. Акт про врядування на Філіппінах, прийнятий у Конгресі 1902 року, проголосив Філіппінські острови «неорганізованою територією», а їх населення – громадянами Філіппін. Акт Джонса, прийнятий 1916 року, підтвердив готовність США у майбутньому надати Філіппінам статус незалежної держави. За Актом Тайдінгса-Мак-Даффі від 1934 року Філіппіни мали отримати незалежність через 10 років. Було написано та ратифіковано конституцію, і у вересні 1934 року Мануеля Кезона обрали першим президентом Філіппінських островів. 4 липня 1946 року Фліппіни нарешті набули статусу незалежної держави.

США здобули Пуерто-Ріко почасти з метою мати свою базу на підступах до Карибського басейну та майбутнього перешийкового каналу, якщо такий збудують. 12 квітня 1900 року Акт Форакера встановив на острові цивільний уряд: президент призначав губернатора та 11 членів виконавчої ради, а обрана громадянами Палата делегатів становила нижню палату парламенту. Мешканці острова визнавались громадянами Пуерто-Ріко, але не громадянами США, - тільки Акт Джонса, прийнятий 1917 року, надавав пуерторіканцям американське громадянство та зробив обидві палати виборними. Із 1947 року обирається також і губернатор Пуерто-Ріко, а 1952 року острів набув унікального статусу співдружності з власною конституцією та виборними урядовцями. Як незалежна держава, Пуерто-Ріко вільний вносити зміни до власної конституції, якщо вони не суперечать Конституції США.

Акт Форакера від 1900 року також наклав тимчасове мито на імпорт з Пуерто-Ріко. Це рішення оскаржувалось у федеральних судах на підставі того, що острів став частиною США, але Верховний суд його не скасував. У цій та інших «справах острівних держав» перед федеральним судом постало питання про справжній характер Американського союзу та політичні і суспільні права народів на придбаних США територіях: Чи діє Конституція США там, де майорить їх прапор? Суд постановив, що не діє, хіба що за рішенням Конгресу.

Звільнивши Кубу від іспанської влади, американці побачили, що підтримують її новий нестабільний уряд в умовах розвалу економіки. Стосунки між американськими солдатами та кубинцями майже одразу зіпсувались. Коли наприкінці 1898 року Мак-Кінлі поставив на острові військовий уряд, вожді повстанців тут ж почали йому протистояти.

Багато європейців очікували анексії Куби США, і генерал Леонард вуд, який став військовим губернатором Куби 1899 року, вважав, що так було б найкраще. Але США зрештою виконали свою обіцянку надати Кубі незалежність після того, як військові відновили правопорядок, відкрили школи та покращили санітарні умови. Проблему захворювань на Кубі досліджував доктор Волтер Рід і зробив значний внесок в охорону здоров’я мешканців зони тропіків по всьому світу. Очоливши 1900 року Військову комісію з лікування жовтої гарячки, він проводив експерименти на волонтерах і зміг підтвердити теорію одного кубинського лікаря про те, що збудник жовтої гарячки переносять москіти-стегомія. Експерименти відкрили шлях до опанування цієї хвороби.

За наказом Мак-Кінлі 1900 року генерал Вуд організував вибори до кубинських конституційних зборів, які за зразком Конституції США написали проект власної. Однак Поправка Платта до Закону про військові привласнення, внесена Конгресом 1901 року, значно обмежила незалежність нового уряду. Поправка забороняла Кубі ризикувати своєю незалежністю, підписуючи договори з третьою стороною, вимагала, щоб державний борг не перевищував можливості уряду сплатити його зі звичайних доходів, і визнавала за США право втручання задля збереження незалежності Куби і підтримки «уряду, спроможного захищати життя, майно та особисту свободу громадян». Нарешті Кубу закликали продавати чи здавати в оренду США землі для видобування вугілля чи спорудження морських баз, і наслідком цього стало будівництво американської військово-морської бази у бухті Гуантанамо, де вона і знаходиться і сьогодні.

Під тисом США кубинські делегати включили Поправку Платта як додаток до власної конституції. Вже в 1906 році проти нового уряду спалахнуло повстання, і для його придушення президент Теодор Рузвельт вислав на Кубу військового міністра Говарда Тафта. За підтримки американських військових Тафт взяв на себе усі урядові повноваження, як свого часу на Філіппінах, й американські війська залишалися на Кубі до 1909 року, коли кубинці мирно обрали нового президента. Та інтервенції з боку США тривали ще понад два десятиліття.

(далі буде)