А – до відновлення, б – після відновлення.

Рис.28. Встановлення місць розташування різноманітних перешкод і кабелів. Виконання робіт по влаштуванні штроби у стіні.

Рис.29. Перерізування стін за допомогою ланцюгової пили (або струною із алмазним покриттям) відрізками максимальною довжиною приблизно 1 м в залежності від будвлі та статичних умов з натуральною підготовкою основи під ізоляцію

Рис.30. Вкладання гідроізоляційної плівки так, щоб вона виступала зі стіни по товщині штукатурки. Відрізки плівки вкладаємо на заклад шириною мінімум 10 см.

Рис.31. Встановлення клинів в щілини за допомогою молотка. Пластмасові клини витримують статичне навантаження мінімум 500 кг/см². Віддаль між клинами 25 см по всій довжині стіни (ширина одного ряду клинів 132 мм)

Рис.32. Закриття щілини розчином зі всіх сторін залишаючи отвори через 100 – 150 см (в залежності від січення стіни) до кінця заповнені щілини під тиском. Запресування у всі пусті місця щілини безосадочним розчином відпірного щодо негативної дії солей сірчаної кислоти.

- механічне (пневматичне) вкладання горизонтального ізоляційного металевого чи пластмасового листа, що слугує мембраною.

2. Способи, що полягають на постійному усуненні вологості:

- отвори Кнаппена прості або коліноподібні, див. рис. 1.13;

- отвори з використанням гігроскопічного матеріалу (наприклад, подовгасті перфоровані мішечки, наповнені активованим вугіллям);

- метод Тайовського, див. рис. 1.14, 1.15, але як засвідчила практика, вищеописані способи постійного усунення вологості не набули сьогодні більшого застосування у зв’язку з їх низькою ефективністю та проблемами щодо їх застосування в зимову пору (необхідністю їх закривати взимку, щоби уникнути промерзання стіни);

Рис.1.13 Висушування кладки методом Кнаппена a – початкова система; b – покращена система

– активні вентиляційні екрани (внутрішні, зовнішні – галереї), див рис. 1.16,

Рис. 1.14 Висушування кладки за методом Тайовського: 1 – канал на лицевому боці кладки; 2 – керамічні труби	Рис. 1.15 Труби з отворами
а
b
Рис. 1.16 Осушення стін (фундаментів) головного корпусу Львівської політехніки за допомогою зовнішніх вентиляційних екранів-тунелей: а – фрагмент фасаду з зовнішніми вентиляційними решітками; b – відкриття закритого вентиляційного зовнішнього екрана-тунелю; c – розріз стіни з вентиляційним каналом

– широко застосовували наприкінці XIX ст.та в першій половині XX ст. під час вирішення проблем осушення фундаментів значної товщини, до того ж застосовували як екрани зовнішні рис. 1.17, так і внутрішні рис. 1.18, при тому вважалося, що зовнішні екрани ефективніші і їх частіше застосовували;

Рис. 1.17 Поздовжній розріз зовнішнього екрана: 1 – зовнішня вентиляційна решітка; 2 – внутрішня вентиляційна решітка; 3 – горизонтальна гідроізоляція; 4 – бетонна основа; 5 – утеплення екрана (керамзитобетон, газобетон тощо; 6 – бетонна відмостка або тротуарна плитка

Рис. 1.18 Загальний вигляд внутрішнього екрана: 1 – екран внутрішній; 2 – вертикальний вентиляційний проміжок (щілина); 3 – вхід вологого повітря; 4 – вихід вологого повітря; 5 – гідроізоляція

- водовідвідні траншеї;

- дренажі різних типів (рис. 1.19,а,b);

а	b
Рис. 1.19 Дренажі: а – зовнішній; b – внутрішній

- електороосмос (пасивний, динамічний, активний) – в сучасній практиці не набули широкого застосування у зв’язку зі значними негативними наслідками, хоча вважалися перспективними у 70 і 80 роках XX ст., ці методи осушування вологої кладки широко описані в різних джерелах (рис. 1.20) [8, 26, 81, 148].

Рис. 1.20 Схема електроосмотичної системи: 1 – заземляючий приймач; 2 – електроди; 3 – вимірювальна шафа; 4 – заземлення

3. Способи, що полягають на влаштуванні гідрофобної чи водощільної блокади з попереднім очищенням (осушенням) капілярів, або без використання цих прийомів:

- електроін`єкція (звичайна, динамічна, активна);

- термоін`єкція;

- магнітокінез;

- абсорбційний метод;

- ін’єкція кристалічна;

- ін`єкція хімічна: гравітаційна та під тиском.

Електроін’єкція. Цей метод полягає у використанні явища електроосмосу за умов, що W < 10 %, отже, є початковим етапом до виконання ін’єкції гідрофобізуючим препаратом за відсутності тиску (тобто гравітаційно). Виконання відбувається в два етапи:

– перший, осушення стіни для одержання вологості до 10 %;

– другий, впровадження гідрофобізуючих препаратів до виконаних у стіні отворів.

Розрізняють три способи виконання горизонтальної гідроізоляції електро-ін’єкційним методом: електроосмос з гідрофобізацією, динамічна і активна електроін’єкції (рис.1.21, 1.22). Різниця між ними полягає в технології виконання, а саме в застосуванні препарату, який є також нетоксичним гідрофобізатором, і має властивості провідника струму. Це найчастіше суміш вугільно–кремневого полімеру і етилового спирту, розбавленого у відношенні 200:0,5 [15, 148].

Рис. 1.21 Схема розташування отворів і електродів у способі

динамічної електроін’єкції. Джерело постійного струму.

Електроди і отвори в ланці у тому самому ряді

Рис. 1.22 Схема розташування отворів і електродів

за методом активної електроін’єкції – без тиску

Термоін’єкційний метод полягає в усуванні води, що знаходиться в порах і капілярах, висушуванням стіни у заданій її ділянці (термо), і виконання на цьому полі гідрофобної блокади ін’єкцією відповідних субстанцій, які перешкоджають подальшому просоченню мурів вологістю.

На першому етапі просвердлюються отвори, коли виконують горизонтальну ізоляцію, або сітку отворів – для вертикальної ізоляції (отвори діаметром 20 мм на відстані 17 см один від одного), (рис.1.23). Для осушення використовується спеціальне термовентиляційне обладнання. У просвердлених отворах розміщуються нагрівальні елементи і вентилювальне обладнання. Повітря, що вдувається через отвори, має певну температуру і швидкість. Час, потрібний для достатнього осушення стіни, залежить від початкової вологості, товщини стіни і умов виконання робіт. За середньої заволоженості стіни від 8 до 12% цей час становить 2 – 4 дні. Протягом доби осушування, вологість стіни знижується на 3%. Якщо вона досягне 5%, можна розпочинати наступний етап, тобто виконання гідрофобної блокади, після чого розпочинають ліквідацію старих покрить (зрубання тинку, усунення фарб тощо) і накладання нових санаційних тинків.

Основною перевагою цього методу є попереднє осушення стіни, яке робиться перед введенням гідрофобних засобів. Це найефективніший спосіб спорожнення від вологи навіть найдрібніших пор і капілярів у стіні, яких не вдається “очистити” навіть під тиском. Присутність води в порах пере–шкоджає заповнення їх відповідною субстанцією. У методі термоін’єкції гідрофобна рідина через малу її в’язкість і уразі значної акумуляції тепла стіни майже відразу затвердіває, утворюючи в структурі стіни мономо-лекулярну гідрофобну плівку, яка запобігає подальшому проникненню води. Метод термоін'єкції, за сприятливих умов, достатньо ефективний, але надто дорогий. Його не можна застосовувати під час осушення пруської стіни, стін з каменю, а також стін з декораціями, завтовшки понад 1 м [63, 121].

Цей метод має переваги порівняно з електроін’єкцією, а саме:

– відсутність потреби в дорогій інсталяції, в склад якої входять електроди, провідники і підсилювальні пристрої, див. рис. 1.23;

– зменшення на 1/3 кількості отворів у стіні;

– багаторазове використання термовентиляційного обладнання;

– безперервне виконання робіт.

Рис. 1.23 Метод термоін’єкції: процес гідрофобізації – в розігріту та осушену ділянку стіни запресовується гідрофобна рідина

Метод магнітокінезу. Безпровідникові апарати підвішуються у вологих приміщеннях під стелею підвалу, створюючи поле, що впливає на систему потенціалів у стіні. Під дією цього поля частинки води рухаються в напрямку фундаментів. Апарати та створюване ними поле не шкідливі для людського організму, стверджують виробники, але все частіше починаються розмови про надзвичайно скадні і загрозливі наслідки дії променів на організм людини. Тому обслуговування обладнання завжди вимагає точного дотримання техніки безпеки.

Абсорбційний метод розроблений у Данії кілька десятків років тому. Принцип дії його полягає в значному висушуванні повітря у вогкому об’єкті, де вогкі стіни поступово висихають, віддаючи надлишок вологи до ви-сушуваного приміщення. Весь метод полягає на абсорбції води з засмоктуваного повітря призведенням до так званого “повітряного пасажу”, утворення двох ділянок роботи, на одній з яких вода абсорбується в ротаційному фільтрі, а на другій – у регенерації і активному висушуванні повітря, рис. 1.24 згідно.

Рис. 1.24 Висушування методом абсорбції – принцип дії

Кристалічна ін’єкціяполягає в тому, що ущільнювальними складника-ми є продукти кристалізації суміші портландцементу і активатора в формі метакремнію і етилокремію в об’ємному відношенні 10:1:0,1, розбавлене водою до густини сметани. За такого способу рекомендовано до шпурів вводити спочатку воду в кількості 0,25 дм³ на один отвір, що спрощує розчинення солей у капілярах, після чого вводиться ущільнювальний складник.

По закінченні виконання блокади цим методом можуть з’являтися висолювання, які є натуральним процесом висихання стіни і потребують очищення або заміни пошкодженої штукатурки. Ізоляційна перепона, виконана цим способом, є довготривала і можна використовувати у випадках значних засолень стіни.

Відстань між отворами приймається 10–20 см (найчастіше 16 см), за ухилу до горизонту 15–30°. Діаметр свердла 20 мм. Глибина отворів повинна бути на 10 см менша від товщини стіни. Як зхасвідчили останні результати обстежень, цей метод є малоефективним і не знаходить свого подальшого застосування.

Хімічні (ін’єкційні методи) набули широкого застосування, починаючи з 50–х років. Ці методи використовують найчастіше за їх простоту виконання та відносну економічність. Виконують їх з запресуванням гідрофобного матеріалу як гравітаційно, так під тиском аж до повного насичення капілярної структури муру. Отже, блокується проникнення вологи в структуру стіни. Їхню ефективність можна оцінити на підставі спостережень за будинками, де їх використано.

Розміщення отворів, відстань між ними, діаметр і глибина їх у стіні, ухил, а також відстань входу до отворів щодо горизонтального рівня фундаменту залежить від стану стіни і методу осушування (рис. 1.25, 1.26).

Під час застосування цього методу необхідно брати до уваги властивості насичувального препарату, вид стіни і її технічний стан, пористість матеріалів і що дуже важливо, – їхню вологість

Рис. 1.25 Схема виконання отворів у безпідвальному будинку: 1 – отвір,

Ø12–30 мм, f = 15–45º, d – товщина стіни, А = 10–15 см, B = 30 см, с = 5 – 8;

е = 10–15 см, g =10–20 см; a – отвори з внутрішньої сторони, b – отвори з зовнішньої сторони, c – двосторонні отвори

Якщо в звичайних випадках, коли стіни виконані з пористих матеріалів, наприклад, керамічна цегла, не виникають труднощі, то в інших умовах утворення щільних перепон ускладнюється. Труднощі з введенням відповідної кількості ін’єкційного препарату в стіну з’являться, тоді коли матеріал стін недостатньо пористий (пористість становить 6 %), а також коли велика кількість пор і капілярів заповнена водою.

Вважається нормальним коли менша частина пор є вільною, що дає змогу препарату в достатній кількості перенасичити матеріал стіни. У разі керамічної цегли, насиченність якої близько 20 %, ії вологість у момент введення препарату гравітаційним методом не повинна перевищувати 6–7 %.

Рис. 1.26 Схема виконання отворів у будинку з підвалами: 1 – отвір, Ø12–30 мм,

f = 15–45º, d – товщина стіни, А = 10–15 см, е = 10–15 см, g = 10–20 см;

a – отвори з внутрішньої сторони, b – отвори з зовнішньої сторони,

c – двосторонні отвори

Здебільшого осушування виконують у стінах зі збільшеною вологістю або виконаних з малопористих матеріалів, наприклад, камінь. Застосування в таких умовах гравітаційного насичення звичайним способом не дасть очікуваного ефекту у зв’язку з незначним проникненням препарату в стіни.

Насичення стіни можна виконувати двома способами: за відсутності тиску – вливання препарату в стінові отвори і під тиском – за допомогою помпи. За відсутності тиску насичення відбувається способом гравітаційного подавання препарату в стінні канали у відповідній кількості і доповненням у міру його зменшення за рахунок просочування в стіну.

У надмірно зволожених стінах, які з різних причин не підлягають підсушуваню або є малопористими і мають слабку властивість просочування препарату, насичення стіни препаратом виконують під тиском. Це доцільно застосовувати тоді, коли виникає потреба осушення товстих підвальних стін з каменю або стін зі змішаних матеріалів.

Аналізуючи вищенаведені методи влаштування гідроізоляцій (блокад), можемо відзначти основні позитивні та негативні риси, які зведені у табл. 1.4. На основі цих даних можна зробити відповідні висновки щодо придатності того чи іншого методу для практичного застосування на конкретному об’єкті.

Таблиця 1.4

Аналіз методів влаштування горизонтальних гідроізоляцій

продовження таблиці 1.4

Рис. Порядок проведення експертизи, щодо визначення фізико-хімічного стану конструкцій будівлі.

Рис. Причинно-наслідкова схема економічних втрат від руйнівних явищ