Праця і людський ресурс

Лекція 1

Міжнародна міграція людського ресурсу.

Соціалізація економіки.

Дискримінація праці та нерівність в доходах.

Трудові відносини, зайнятість, безробіття.

Лекція 2

Інвестиції в людський ресурс. Інтелектуалізація праці.

Вартість і оплата праці. Заробітна плата.

Праця і людський ресурс.

Лекція 1

ТЕМА 9. ПРАЦЯ

д.е.н., проф. Якубенко В.Д.,

к.е.н., доц. Кириллова Г.Ю.,

к.е.н., доц. Демянчук О.О.

Вивчення теми дозволяє зрозуміти сутність категорії «праця», її місце в системі факторів виробництва, усвідомити роль інвестицій в людський ресурс та їх результативність, визначити специфіку трудових відносин, їх вплив на процеси соціалізації економіки.

Опанування темою дає можливість використати набуті знання для більш поглибленого вивчення трудових відносин в їх конкретно-економічному прикладанні як таких, що мають ключове значення для соціально-економічних трансформацій в Україні та інших країнах світу.

Процес виробництва матеріальних благ і послуг органічно пов’язаний з таким видом людської діяльності, який одержав назву «праця». Маркс писав: «Праця є перш за все процес, що відбувається між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою»[27]. При цьому він наголошував, що праця має двоїсту природу: як обмін речовин між людиною і природою і як засіб спілкування між людьми у процесі виробництва.

Теоретики неокласичного напрямку Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.. поняття «праця»» трактують як фактор виробництва, рівнозначний землі, капіталу, який залучається в процес виробництва.

Сучасна економічна наука визначає працю не тільки як свідому результативну діяльність, спрямовану на одержання корисного результату для задоволення матеріальних і духовних потреб, а і як вияв людської особистості.

В сучасній ринковій економіці людина виконує різноманітні економічні функції. В якості живого носія продуктивних сил людина володіє багатьма атрибутивними якостями і властивостями, сукупністю різноманітних потреб і здатностей. Як активний творчий суб’єкт відносин в сучасній економіці людина грає полі функціональну роль.

У структурі властивостей і якостей людини необхідно розрізняти дві сторони: робочу силу або здатність до праці і споживацьку силу, тобто здатність до споживання. Праця є функцією робочої сили, споживання – функцією споживчої сили. При цьому є необхідність і можливість формування і розвитку в людини як здатностей до праці, так і здатностей до споживання.

При характеристиці ролі людини в сучасному господарюванні використовується ряд понять: робоча сила, особистий фактор виробництва,людські ресурси, трудові ресурси, людський капітал, підприємець.

Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку її носій – найманий працівник.

Здатність до праці властива не тільки найманим працівникам, а й власникам землі і капіталу. Але в умовах підприємницької системи господарювання робоча сила – це здатність не просто до якогось виду праці, а саме до найманої праці. Тому підприємницько-капіталістиний устрій економічної системи передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і земельних власників. Звідси існує економічна потреба власнику робочої сили найматися до власників капіталу і власників землі і, таким чином виконувати разом з підприємцем функцію особистого фактора виробництва, якою є праця – свідома, цілеспрямована, створювальна діяльність.

Оскільки творцем праці є людина, то виникає питання про людські ресурси, які суспільство може використовувати у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. «Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі[28]. Тому вивчення людських ресурсів має веливе значення для оцінки ринку праці і розробці відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення, його зайнятості, формування інноваційного, висококваліфікованого працівника і підприємця.

Людські ресурси економічною наукою розглядаються за різними соціально-економічними категоріями. Такими є: населення, економічно активне населення, трудові ресурси.

Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території (у країні, області, місті тощо). Тобто населення – це всі люди, незалежно від їх віку, статі, зайнятості і т.ін. До наявного населення відноситься населення, яке знаходиться на мемент перепису на даній території, враховуючи тимчасово проживаючих. До постійного населення – населення, яке постійно проживає на даній території, враховуючи тимчасово відсутніх.

В Україні кількість наявного населення зростала до 1991 р., коли кількість населення досягла 51,9 млн, чол., проти 35,2 млн. чол., у 1913 р. У наступні роки в Україні розпочався процес демографічної кризи, наслідком якого є зменшення населення України до 46,4 млн. чол.[29] Це свідчить про те, що джерело ресурсів праці в Україні поступово зменшується.

Наступним показником людського ресурсу є економічно активне населення. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком від 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицією робочої сили для виробництва товарів та послуг. При цьому економічними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.

Економічно активне населення України (тобто робоча сила у віці 15-70 років) становило у 2007 р. 22,3 млн чол., з них зайняті – 20,9 млн чол., а безробітні 1,4 млн чол. (6,4%)[30].

Трудові ресурси – це частна населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовим здібностям і знанням здатна працювати в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує потенціальну масу людської праці, котру в даний момент має суспільство для виробництва товарів і послуг. Термін «трудові ресурси» охоплює як реальних працівників, які уже зайняті в господарстві країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати.

Щоб визначити межі трудових ресурсів, потрібно врахувати зміст «працездатне населення», «працездатний вік». «підлітки, що працюють», «пенсіонери, що працюють». Варто зазначити, що кожна країна має свої критерії для визначення працездатного віку. В Україні працездатним віком уважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків – 16-59 років включно. Водночас в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлено верхню межу працездатного віку на 5-10 років вищу, ніж в Україні. Це свідчить про кількісно відносно низький трудовий потенціал в Україні.