Ринкова інфраструктура, її інформаційна складова.
Фінансовий ринок є своєрідним "нервовим центром" економічного організму ринкової економіки. Це надзвичайно складна структура з великою кількістю учасників - фінансових посередників. На ньому присутні як продавці, так і покупці, є товар, що продається та купується. Але цей товар особливий - гроші, що надаються у користування на певний час у формі займів під зобов'язання або назавжди - під акції.
Поняття "ринкова інфраструктура" досить різнопланове й містке. Не вдаючись до аналізу різних підходів до його визначення, зазначимо, що зазвичай під ринковою інфраструктурою розуміють увесь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування механізму регулювання обміну між товаровиробниками (організаціями бізнесу) та державними (урядовими, суспільними, приватними) інститутами як суб'єктами регулювання ринкових відносин.
До ринкової інфраструктури включають: товарну біржу, біржу цінних паперів (фондову біржу), валютну біржу, комерційні банки, інститут маклерства, ярмарки, салони, аукціони, магазини, дилерські фірми, комерційні інформаційні центри, рекламні агентства тощо. Головною задачею їх є сприяння ефективній взаємодії клієнтів.
Елементи ринкової інфраструктури можна об'єднати у певні системи: товарну, фондову, кредитну, інформаційну тощо. Незабаром вирішальний вплив на економічні процеси чинитиме саме інформаційна інфраструктура, яка створює новий простір для бізнесу.
Уже сьогодні розвиток інформаційної інфраструктури став індикатором добробуту, випереджаючи традиційні сектори економіки. За останні 10 років ВВП країн "великої сімки" зріс приблизно на 25%, а щорічні витрати на обчислювальну техніку збільшилися на 30%. За даними International Data Corporation (ІДС), тільки в 1997 р. у світі було продано комп'ютерного обладнання на 345 млрд дол.; обсяг продажу ринку програмного забезпечення становив 223 млрд дол. (без 150 млрд дол., витрачених на сервісні послуги й комп'ютерну обробку інформації) [95].
Розвиток інформаційних технологій спричинив появу нової економічної категорії - інформації. В економічних ученнях, що існували до цього, розглядалися три складові виробництва - природні ресурси, праця і капітал, які, як відомо, заміщують одна одну.
Ще донедавна неможливо було уявити у цій ролі інформацію, зокрема через труднощі, пов'язані з трудомісткою та високою вартістю технології збирання, передавання та опрацювання даних. Сучасні ІТ дають змогу використовувати величезні масиви даних у режимі реального часу, причому за вартістю, що постійно знижується. Як наслідок, інформація стає більш важливою складовою виробничого процесу, ніж традиційні компоненти - природні ресурси, праця і капітал.
Сучасне матеріальне виробництво базується на індустріальних технологіях, які все більше вимагають розширеного обміну інформацією, тобто залежать від ступеня досконалості процесів обробки даних. Загалом, взаємодія суб'єктів виробництва має виключно інформаційну сутність. Притаманне ринковій економіці вільне волевиявлення людей складається через аналіз різнорідної інформації (вона може бути викривленою, спрямованою на зміну споживчого попиту, усунення конкурентів тощо). Отже, економічні процеси завжди є результатом перетворення інформації. На них значно впливають умови створення, опрацювання і передавання даних.
Сукупність засобів обчислювальної техніки і високошвидкісних комунікаційних каналів дає можливість інфосфері не тільки нагромаджувати і розповсюджувати інформацію, а й впливати на світову економіку. Остання поступово починає функціонувати в умовах об'єднаного ринку, коли наявні товари віртуально зосереджені в одному місці. Географічні, етнічні, політичні та інші кордони все менше перешкоджають обміну економічною інформацією, який набуває глобального характеру.
Як і будь-який товар, цінну інформацію можна продати і купити. Але на відміну від матеріальних благ, на ринку яких присутня не тільки готова продукція, а й напівфабрикати, інформаційні ресурси найчастіше набувають вартості тільки у готовому вигляді.
Інформаційні технології поступово починають впливати вирішальним чином не тільки на виробництво, а й на споживання. У сучасній економіці вирішальним фактором посиленої реалізації стає логотип (товарний знак), що є результатом інформаційних процесів. Він несе інформаційний образ товару незалежно від способу формування такого образу (будь-то активна рекламна кампанія або багаторічна бездоганна служба реальних речей). Тому сьогодні саме логотип визначає ціну товару, відводячи витратам на виробництво допоміжну роль.
Інформаційна складова не тільки впливає на структуру капіталу, а й змінює виробничі та ринкові параметри продукції. Однак сучасні концепції не завжди визнають за нею роль вирішального ресурсу. Як капітал інформація може розглядатися і в масштабі держави і застосовуватись до приватної власності.
Отже, використання потенціалу сучасних інформаційних технологій для підвищення ефективності виробництва та вплив інформаційної діяльності на економіку взагалі дали поштовх до бурхливого розвитку специфічної сфери економіки - інформаційної.