КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
Боротьба сяньбійців з жужанями продовжувалася більш як півстоліття. Лише в 449 році жужанів було віттіснено за межі володінь сяньбійців і вони були знесилені настільки, що вже не в змозі були продовжувати свої набіги. З VI в. це об'єднання стало ще більше слабшати внаслідок внутрішніх суперечок і відпадання ряду підвладних племен. У 552 р. жужанів розгромили алтайські тюрки, а їхнього кагана Анахуаня було вбито, а до 555 р. тюрки захопили всі володіння жужанів. Після цього, під владою сяньбійців опинилася територія, що простягнулася на заході до Фергани, а на сході – до кордонів Корейського півострова.
Під ім'ям жужанів відомі монголомовні кочівники, що мешкали на території пізнішої Монголії в другій половині IV в. і на початку V в. Вони оволоділи величезним простором від гір Тянь-шаня і Карашара (у сучасному, Синьцзяні) на заході до Великого Китайського муру і Хінганського хребта на сході. У V столітті виник жужанський племінний союз. Голова жужанів взяв титул кагана. Вони часто проводили військові набіги на Китай.
Племена, що говорили тибето-тангутскою мовою, мешкали в західній частині Північного Китаю і спочатку підкорялися хунну. Скориставшись їх боротьбою з сяньбійцями, тибето-тангутські| племена утворили в 351 р. на території нинішніх китайських провінцій Хенань і Шаньси свою державу, що увійшла до історії під китайською назвою Цянь-Цинь. До 370 р. тибето-тангутським племенам вдалося підкорити собі всі племена, що мешкали тоді у Північному, Північно-Західному і Західному Китаї.
Первинним місцем розселення сяньбійців був район вздовж річки Ширамурен в Південній Маньчжурії, а також найпівнічніша частина Корейського півострова і північна частина нинішньої китайської провінції Хебей. У першій половині IV в. у них утворився сильний племінний союз– муюн.
Сянбійці відродили кочівницьку державу Янь, що була зруйнована 100 років тому царством Вей, і захопили Корею. Проте у центральних та західних районах північного Китаю їхня влада залишалася слабкою. Цим вирішили скористатися племена тибетців, які у другій половині IV століття завоювали Північний Китай і заснували на цих територіях свою династію – молодша Цинь.
Першим імператором тибетської династії став Фу Цзян. Йому вдалося зібрати велику армію, що складалася не тільки з традиційної кавалерії, але й з піхоти, в яку він рекрутував велику кількість китайців, що мали досвід облоги міст. Завдяки цьому, йому вдалося захопити монгольську державу Янь, тюркське царство Тоба, і нарешті західне китайське царство Вранішня Лян.
Отримавши освіту у Китаї, Фу Цзян, як і Лю Юань за півсторіччя до нього, мріяв про поширення своєї влади на всю „Піднебесну”. Тому, у 383 році він відправив майже мільйонну армію на підкорення південного Китаю, де продовжувала царювати китайська династія Цзинь. Але у битві при Феньшуй він зазнав поразки та панічно втік. Після повернення з невдалого походу, Фу Цзяна, разом з його родиною було вбито.
- Сянбійська держава Тоба
Після смерті першого імператора, тибетська держава розкололася на 16 окремих князівств. Деякі з них жили грабіжницькими набігами, деякі – намагалися торгувати з країнами Центральної Азії. Разом з монголами та хунну вони створювали нестійкі військово-політичні коаліці, головним завданням яких був грабунок торговельних караванів, що намагалися йти по Великому Шовковому Шляху. При цьому, традиційні суперники китайців – хунну, зрештою, деградували до рівня пастухів, що населяли район Ордос. Монголам, навпаки, вдалося відновити державу Тоба, що поступово почала розширяти власну територію.
До 440 року влада сянбійців поширилася на весь північний Китай і на той час монгольська держава стала однією з наймогутніших імперій Далекого Сходу. Згодом володіння Тоби збільшилися за рахунок південно-китайських територій до ріки Янцзи. Столицею держави стало місто Лоян. Але сянбійці не зупинилися на досягнутому, намагаючись завоювати торговельні шляхи на заході Китаю, які знаходилися під політичним впливом Ханської імперії. Проте там вже давно господарювали інші кочівники – жужани.
Врешті-решт, як це неодноразово траплялося у китайській історії, ханцям, вдалося кітаїзувати своїх поневолювачів. Після 490 року у Північному Китаї заборонили використовувати мову кочівників, їхнє вбрання та обряди. Китайська мова стала державною, а імператори, монголи за походженням вважали себе китайцями. Відповідно, південна держава Східна Цзинь розглядалася ними, як „бунтівна провінція”.
Лоянський період історичного розвитку монгольської держави Тоба характеризується занепадом кочової аристократії та відродженням китайського чиновництва, разом з яким у суспільне життя повернулися ідеї конфуціанства, як офіційної державної ідеології. Це в свою чергу, підірвало могутність Тоби, яка фактично відмовилася від тих принципів, що були її фундаментальною основою. Приблизно з 20-х років VI століття почався процес руйнації монгольської імперії. Залишки племен, що були незадоволені насильницькою китаїзацією, повстали у районі Одросу та Шансі. Під час одного з заколотів, повстанці захопили Лоян та вирізали кілька тисяч китайців.
У 550 році Тоба розкололася на дві окремі держави – Північну Ци та Північну Чжоу, що протягом 40 років вели криваву війну між собою. Останню крапку в історії сянбійської імперії поставив представник китайської знаті Ян Цзян (581 – 604). У 581 році він знищив родину царя Північного Чжоу та проголосив себе імператором – засновником нової династії Суй (581 – 618).
ЛІТЕРАТУРА
1. Елисеев Д. История Китая. Корни настоящего / Даниель Елисеев.– СПб. : Евразия, 2008. – 311 с.
5. Каменарович К. Классический Китай / Иван Каменарович. – М. : Вече, 2006. – 416 с.
6. Крюгер Р. Китай. Полная история Поднебесной / Рейн Крюгер. – М. : Эксмо, 2006. – 448.
7. Фицжеральд Ч. П. История Китая / Чарльз Патрик Фицжеральд. – М. : Центрполиграф, 2004. – 460 с.
1. До яких змін у політичному житті кочових народів призвело формування Великого Шовкового Шляху?
2. В чому полягала криза Імперії Хань в ІІІ столітті та до яких наслідків вона призвела?
3. Охарактеризуйте зовнішню політику держав хунів – Молодша та Старша Чжао.
4. Охарактеризуйте головні напрямки зовнішньої політики сянбійської держави Тоба.